Захист капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів

Загальні питання забезпечення фінансової безпеки держави. Захист стабільності формування банківського капіталу банків. Значення банківської системи України в забезпечення фінансової безпеки держави. Іноземний капітал: конкуренція та можливі наслідки.

Міністерство освіти і науки України

Європейський університет

Юридичний факультет

Контрольна робота

з Актуальних проблем захисту суб’єктів господарювання

Захист капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів

Київ 2008


Зміст

Вступ

1 Загальні питання забезпечення фінансової безпеки держави

2 Значення банківської системи в забезпечення фінансової безпеки держави

3 Поняття банківскього капіталу

4 Захист стабільності формування банківського капіталу банків

5 Проблема внутрішніх та зовнішніх загроз для банківської системі України

6 Іноземний банківський капітал: конкуренція та можливі наслідки

Загальні висновки

Використана література

Додаток А


Вступ

Попередження небезпек, ризиків, викликів і загроз державі як суспільно-політичній інституції та мінімізація їхніх рівнів до бажаних умов безпеки існування і стратегічного розвитку суспільства, народу, нації, людини і громадянина у сучасній демократичній державі передбачає узгоджене функціонування складових елементів системи забезпечення безпеки: військово-політичних, економічних, соціальних, ідеологічних, інформаційних, психологічних, науково-технічних, соціокультурних, правових, правоохоронних та інших механізмів. Перелічені елементи складають таке поняття як „система забезпечення національної безпеки”. Необхідно зазначити, що поняття „національна безпека”, як і „система забезпечення національної безпеки” мають не лише загальні характерні для багатьох держав риси, особливості побудови та вдосконалення. Вони є багатоаспектними і мають поряд із загальними унікальні, специфічні лише окремим суспільствам риси. У даному випадку має місце унікальність розвитку систем безпеки на пострадянському просторі, в якому Україна не є винятком і посідає чільне місце.

Загальновідомо, що атрибутом могутності держави є самодостатня система національної безпеки. Слід відразу ж зазначити, що дана система включає найбільш важливі складові: 1) безпека людини і громадянина; 2) безпека соціуму; а також 3) безпека держави. Саме цей триєдиний організм утворює національну безпеку в сучасному її розумінні. Тому всяка спроба підмінити національну безпеку не то виключно державною, не то безпекою особистості є за своєю суттю вихолощеним смислом.

Національна безпека за своєю природою утворює дуалістичну систему, репрезентовану державною і недержавною підсистемами забезпечення безпеки. Механізм функціонування міжоб’єктової системи безпеки суб’єктів господарювання недержавної сфери утворює відповідну систему взаємодії з усіма державними структурами, що мають відношення до вирішення більш широкої проблеми – національної безпеки України. Діяльність зазначеної міжоб’єктової системи безпеки реалізується в межах спільних з урядом України програм, які охоплюють, у тому числі, загальнонаціональні програмні напрямки забезпечення безпеки з забезпечення захисту капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів.

Розглянемо останнє питання в цієї роботі.


1 Загальні питання забезпечення фінансової безпеки держави

На фінансах базується економіка будь-якої країни, фінанси — “кров” економічної системи держави. Проблема належної підтримки фінансової безпеки держави є найактуальнішою, оскільки зачіпає усі галузі національного господарства, приватних підприємців, усі прошарки населення, все суспільство і державу в цілому.

На грунті концепції фінансової безпеки має бути розроблена державна стратегія фінансової безпеки, яка може бути основою опрацювання державної фінансової політики, надаючи орієнтири, визначаючи національні інтереси, цілі і пріоритети. Стратегія фінансової безпеки має також включати програму забезпечення фінансової безпеки.

Грунтуючись на Концепції національної безпеки України, структура концепції фінансової безпеки може бути такою:

основна мета підтримання фінансової безпеки держави;

принципи організації підсистеми фінансової безпеки;

основні методи забезпечення фінансової безпеки;

загрози фінансовій безпеці;

основні критерії, що мають характеризувати фінансово-кредитну сферу з точки зору підтримання її безпеки на належному рівні;

національні інтереси у фінансово-кредитній сфері;

основні напрями (пріоритети) державної політики у сфері фінансової безпеки;

система підтримання безпеки у фінансово-кредитній сфері на належному рівні.

Безпечним слід вважати такий стан фінансово-кредитної сфери, який має характеризуватися збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання. Тоді основна мета підвищення фінансової безпеки полягає у безперервному підтриманні саме такого стану фінансово-кредитної сфери. При цьому параметри фінансово-кредитної сфери мають бути такими, що забезпечують і внутрішню, і зовнішню збалансованість. Їх значення повинні бути достатніми для забезпечення ефективного функціонування економіки, а механізми, що використовуватимуться при цьому, здатні забезпечувати належну стійкість до дії загроз.

Основні методи забезпечення фінансової безпеки. До основних методів доцільно включити наступні: збирання і аналітичну обробку інформації про досвід і заходи з забезпечення безпеки фінансово-кредитної сфери в інших країнах, постійний моніторинг і аналіз умов, чинників, загроз та індикаторів фінансової безпеки, прогнозування умов, дії чинників та значень індикаторів у перспективі, розробку і здійснення конкретних заходів щодо підтримання фінансової безпеки на належному рівні.

Загрози фінансовій безпеці. Постійне відстеження і визначення основних загроз фінансовій безпеці значно полегшує її підтримку на належному рівні. Це надає можливість своєчасно розробляти й здійснювати практичні заходи щодо зниження негативного впливу загроз чи їх повної ліквідації. Усі загрози фінансовій безпеці можна поділити на внутрішні та зовнішні, існуючі та можливі. Критерієм поділу загроз на існуючі або можливі має бути порогове значення того чи іншого індикатора, який характеризує певну загрозу. Загрози, що уже перевищили порогові значення, слід вважати існуючими або наявними, якщо ні — можливими.

Внутрішні загрози.

1. Недосконалість і незавершеність законодавства у фінансово-кредитній сфері.

2. Відсутність достатнього золотовалютного запасу і алмазного фонду держави. 3. Низький рівень інвестиційної діяльності.

4. Неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків.

5. Недосконала бюджетна система, низький рівень бюджетної дисципліни і надмірний дефіцит Державного бюджету.

6. Високий рівень інфляції.

7. Зростання “тіньової” економіки, посилення її криміналізації, нелегальний перетік валютних коштів за кордон.

8. Недосконалість банківської системи.

Зовнішні загрози

1. Значне від’ємне зовнішньоторговельне сальдо.

2. Залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів.

3. Зростання зовнішнього державного боргу.

4. Втручання в національну фінансово-кредитну сферу міжнародних фінансових організацій.

5. Залежність вітчизняного фінансового ринку від світового.

6. Дефіцит платіжного балансу країни.

Національні інтереси в фінансово-кредитній сфері. Визначення національних інтересів має базуватись, по-перше, на сукупності цілей соціально-економічного розвитку країни на конкретному етапі, по-друге, на існуючому стані фінансово-кредитної сфери і змісті визначених загроз у ній, по-третє, на системі визначених критеріїв стану фінансово-кредитної сфери. Виходячи з цього, основними (пріоритетними) національними інтересами в фінансово-кредитній сфері держави на сучасному етапі стабілізації та економічного зростання можуть бути:

— забезпечення фінансової стабілізації в країні та подолання кризи платежів;

— здійснення бюджетної реформи, зниження дефіциту Державного бюджету до 1% ВВП, систематичне виконання дохідної частини Державного бюджету, ліквідація нецільового використання бюджетних коштів;

— суттєве удосконалення податкової системи і посилення її стимулюючого впливу на розвиток виробництва;

— легалізація “тіньової” економіки в офіційну, ліквідація криміналізованого бізнесу і корупції;

— створення достатнього золотовалютного запасу держави;

прискорення розвитку національної банківської системи;

створення ефективного фондового і страхового ринків, надійної системи довірчого управління майном.

2 Значення банківської системи в забезпечення фінансової безпеки держави

Динаміка розвитку фінансового ринку, конкуренція та співробітництво між банківськими інститутами з належною якістю фінансових послуг, визначають зрілість економічних (і особливо — грошово-кредитних) відносин. Значення банків як фінансових інститутів в економіці будь-яких країн є достатньо акцентованим: „Банки контролюють механізм виплат, обслуговують угоди, підтримують ліквідність економіки і слугують провідниками монетарної політики”[1] .

У Додатку А наведені показники діяльності банківської системи України. Банки експансивно пропонують і реалізують широкий диверсифікований спектр послуг. Провідні конкурентні позиції банків на фінансовому ринку зумовлюються також характером їх діяльності: „Банки виробляють унікальну продукцію — такі різноманітні фінансові технології обслуговування клієнтів (вирішення їх проблем), без яких не може обійтися жодний суб’єкт господарювання”[2] .

Для фінансової системи України характерна стабільно висока частка банківського кредиту в сукупності інструментів фінансування. Обсяги кредитного портфеля вітчизняної банківської системи істотно зросли протягом 2000-2007 рр.: у декілька разів — відносно ВВП країни (за попередніми даними, майже до 60%) та більш як у 20 разів — у вартісному вираженні (до більш як 485,5 млрд. грн.).

У структурі кредитів комерційних банків найбільша питома вага припадає на кредити, надані суб’єктам господарювання (хоча має місце і зниження цього показника з 93,3% у 2000 р. до 61% у 2007 р.). На іншому полюсі спостерігається кількарічний бум кредитування потреб домогосподарств. Динаміка надання кредитів фізичним особам (обсяг яких тільки за 2005-2007 рр. збільшився майже у 4,5 раза, що й зумовило істотне зростання використання боргових інструментів свідчить одночасно як про затребуваність відповідних банківських інструментів у сегменті споживчого ринку, так і про підвищення доходів населення, які повертаються до економічного кругообороту переважно через кредитні, а не через інвестиційні інструменти[3] .

Отже, ринкова трансформація національної економіки, а також становлення інститутів та інструментів фінансового ринку мають чітке відображення євроконтинентального типу господарювання, з формуванням банкоцентричної фінансової моделі. Підтвердженням тому слугують домінування банків у сукупності фінансових установ, переважне використання кредиту і сформованих на його основі боргових інструментів для забезпечення потреб економічного розвитку.


3 Поняття банківскього капіталу

Складність та багатогранність категорії “капітал” суттєво вплинули на трактування поняття “банківський капітал”, в яке (залежно від контексту) вкладається різний зміст. У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі та практиці для характеристики банківського капіталу використовуються різні терміни, зокрема “сукупність грошових капіталів”, “банківські ресурси”, “власні кошти”, “ресурсна база банку”. Термін “ресурсна база банку” є найбільш придатним з погляду розроблення стратегічних засад формування банківських ресурсів порівняно з терміном “банківські ресурси”, що відображають кошти, які вже фактично перебувають у розпорядженні банків. Тобто термін “ресурсна база банку” характеризує можливість залучення банками з грошового ринку коштів, що вже беруть або ще не беруть участі в банківському обороті, створюючи засади розвитку та розширення банківської діяльності. Оскільки взагалі під ресурсами розуміють можливості, кошти, запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби, в дисертації під банківськими ресурсами розуміється сукупність грошових коштів та виражених у грошовій формі матеріальних, нематеріальних та фінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і можуть бути використані ними для здійснення банківських операцій та надання послуг.

Банківський капітал — це частина банківських ресурсів, що залучені банками в оборот і використовуються ними з метою одержання прибутку. Відтак у будь-який момент ресурси банку більші або дорівнюють його капіталу. Рівність означає, що всі наявні ресурси використовуються продуктивно, тобто для одержання прибутку.

Найсуттєвішою рисою банківського сектору України є його незначна питома вага в економіці, ізольованість від її реального сектору. Власний капітал українських банків становить близько 5% від ВВП, тоді як у багатьох країнах з перехідною економікою цей показник наближається до 40%, а в розвинених – 80% і більше. Звісно, така банківська система не є і не може бути ефективним інструментом політики економічного розвитку країни[4] . Отже, важливими проблемами вітчизняних банків залишаються підвищення якості активів та капіталізація банків.

Стабілізація та подальший розвиток банківської системи перебувають у тісному взаємозв’язку з нарощенням обсягів банківського капіталу. Воно повинно відбуватися не лише за рахунок власних джерел, залучених та позичених коштів, а й у результаті реорганізації банків через їх злиття чи приєднання, створення банківських об’єднань та входження банків до складу фінансово-промислових груп. Масштаби вітчизняної економіки вимагають і вимагатимуть у майбутньому наявності різних за розміром банків, що мають свою нішу. Великі банки спроможні підтримувати великі комерційні структури, кредитувати важливі програми, виконувати функції розрахункових центрів для клієнтів завдяки розвиненій мережі філій, упроваджувати в регіони новітні банківські продукти та технології, тобто стати справжніми фінансовими супермаркетами для клієнтів. Наявність середніх та малих банків має свої переваги: більшу гнучкість, керованість, ширші можливості щодо індивідуального підходу до потреб клієнтів. Головне, що потрібно враховувати, – це прибуткову діяльність банків, якої вони повинні беззаперечно дотримуватися.

Ефективність формування та використання банківського капіталу пов’язана не лише з операціями банків, а й з наданням клієнтам послуг. Водночас банківські операції та послуги взаємозв’язані, надаються клієнтам одночасно, в одному “пакеті”.

В Україні простежується тенденція поступового зменшення кількості зареєстрованих та діючих банків, а також їх трансформація із товариств з обмеженою відповідальністю в акціонерні, причому відкритого типу. Регіональне розміщення банків свідчить про їх зосередженість у небагатьох регіонах, зокрема у м. Києві – понад 54% усієї кількості банків. Територіальна концентрація та деконцентрація банків має як переваги, так і вади, змушуючи банки приділяти підвищену увагу розвитку власної філійної мережі, удосконаленню її структури та управління. Стратегія регіонального розвитку банківської системи повинна виходити з принципу: банки для регіонів, а не регіони для банків.

Формування банківського капіталу відбувалося і відбувається у складних умовах реформування економіки держави. Соціально-економічна нестабільність країни протягом тривалого періоду, недосконалість правових та організаційних умов функціонування банківської системи негативно позначилися на капіталізації банків, їх фінансовій стійкості і фінансових результатах.

На банківський капітал суттєво впливають грошові заощадження, які утворюються у суспільстві. Попри поширене використання в економічній літературі та практиці терміна “заощадження” для досліджень у даній сфері характерним є відсутність чітко окреслених підходів до його трактування. Відтак пропонується виходити з таких основних положень: заощадження формуються не тільки у домашньому господарстві, а й у таких суб’єктів економіки, як фірми та держава; слід ураховувати сукупні доходи суб’єктів ринку, а не лише поточні доходи або окремі їх види; одержувані суб’єктами економіки доходи виступають не тільки у грошовій формі та використовуються не лише на споживання, а й на сплату податків і неподаткових платежів. За такого підходу заощадження є частиною доходів суб’єктів економіки, не використаною на споживання, сплату податків і неподаткових платежів і призначеною для забезпечення потреб у майбутньому. Це дало змогу запропонувати в роботі комплексну класифікацію заощаджень за ознаками, що впливають на практику використання заощаджень під час формування ресурсної бази банків. Актуальним є групування заощаджень: за формою нагромадження (грошові, натурально-речові та фінансові активи); мотивами утворення (мотивовані та немотивовані); стимулами утворення (добровільні та вимушені); характером мобілізації (організовані та неорганізовані). Саме організовані грошові заощадження слугують найважливішою складовою ресурсної бази банківської системи. Здійснюючи посередницьку діяльність, банки забезпечують рух грошових потоків в економіці, сприяють поєднанню у неперервний процес виробництво, розподіл, обмін і споживання, а також перетворенню нагромадженої у грошовій формі вартості в капітал, спрямовуваний на розвиток економіки.

Перед банками постають надзвичайно актуальні завдання мобілізації та ефективного перерозподілу коштів між секторами економіки, посилення їх ролі у формуванні та організованому використанні заощаджень населення, зміцнення позицій банків на грошовому ринку. Це можливо лише за умови достатньої стабільності та фінансової стійкості банківської системи, наявності довіри до неї населення та інших кредиторів через розміщення грошових коштів у банківських установах, подальшого розвитку грошового ринку та запровадження нових фінансових інструментів.

4 Захист стабільності формування банківського капіталу банків

Комерційні банки виступають посередниками між тими клієнтами, які мають тимчасово вільні кошти, і тими, які цих коштів потребують. Як свідчить практика, для успішної роботи банки не можуть використовувати тільки власний капітал, тому основну частку повинен становити позичений капітал (кошти). Всі можливості комерційних банків у залученні коштів регламентуються НБУ, тому нормативне значення показника залучених та позичених коштів не має перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів, у різних країнах співвідношення між власним і залученим капіталом може відповідати таким співвідношенням: від 1:10 до 1:100, в Україні воно відповідає межі 1:20. Проте саме власний капітал має важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності. Він виконує три важливі функції[5] :

захисну — страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів комерційного банку у випадку його ліквідації або банкрутства;

оперативну — особливо важлива у період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власного капіталу профінансувати придбання основних засобів, оренду приміщення та початок фінансової діяльності;

регулюючу — при встановленні економічних нормативів регулювання комерційних банків важливе місце відводиться нормативам капіталу банку.

Багато аспектів діяльності господарських товариств нині взагалі не регламентуються, що дає декому змогу нехтувати або прямо порушувати права та законні інтереси учасників банку.

З метою захисту капіталів банку правові засади надання, використання і повернення банківського кредиту мають грунтуватися на поєднанні інтересів банку, його учасників, вкладників і позичальників з урахуванням загальнодержавних інтересів. Їх узгодження неможливе без системного регулювання кредитних відносин, установлення підвищеної відповідальності позичальника за своєчасне і повне повернення кредиту. Тому є на доцільність забезпечити системний підхід до правового регулювання банківського кредитування, законодавчо закріпити принцип підвищеної відповідальності позичальника за повне і своєчасне повернення банківського кредиту.

Доцільним є переважне застосування пені (замість підвищення розміру процентної ставки за кредит) в разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитної угоди.

Питанню захисту капіталів банків допомагало б спрощення механізмів передання у власність банку заставленого майна та реалізації предмета застави у разі неповернення боргу позичальником. Доцільно законодавчо врегулювати питання порушення процедури банкрутства за умови, якщо боржник не повернув кредитодавцю борг у розмірі меншому, ніж триста мінімальних заробітних плат.

Доцільним видається й створення спеціалізованих установ, які працювали б за схемою застав. Зокрема, передбачити можливість перепродажу банками ненадійних активів таким установам, які б, у свою чергу, займалися усім ланцюжком процедури компенсації цих активів, із судовою процедурою включно.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або процентів за його користування надати право всім банкам-кредиторам (а не лише тим з них, які одночасно є банком-кредитором та обслуговуючим боржника банком) видавати наказ про примусову оплату боргового зобов’язання.

Низька активність банків і суб’єктів господарювання у галузі банківських гарантій викликані недосконалістю українського законодавства. У ньому поняття “гарантія” сформульоване неясно і недостатньо повно, оскільки правила чинного законодавства про поруку поширюються на гарантію. Це обмежує застосування різних видів гарантій (зокрема, безумовних) та слугує однією з причин недовіри іноземних банків та компаній до гарантій українських банків. Потрібно законодавчо врегулювати визначення поняття “гарантія”, з урахуванням при цьому досвіду економічно розвинутих країн, і в сфері банківських гарантій у тому числі.


5 Проблема внутрішніх та зовнішніх загроз для банківської системі України

Стратегія розвитку банківської системи має спрямовуватися на посилення можливостей банків щодо акумулювання заощаджень і перетворення їх на інвестиції. Стан банківської системи (рівень капіталізації, обсяг кредитів, відсоткова ставка, частка довгострокових кредитів, якість послуг) зумовлює кредитний потенціал банків, оптимальність розрахунків, можливості активізації фондових операцій, обсяг інвестицій.

Проблеми банківської сфери є водночас проблемами фінансової безпеки держави. Низький рівень капіталізації посилює ризики у діяльності банків, зменшує їхню здатність до перерозподілу коштів у масштабах економіки.

Через недосконалість банківського менеджменту виникають такі проблеми: мала потужність; низький рівень довіри населення до комерційних банків; недосконалість державного регулювання банківської сфери. За певних умов ці проблеми перетворюються на серйозні загрози безпеці банківської системи та фінансовій безпеці країни.

Безпеку банківської системи слід розглядати у двох аспектах. По-перше, з погляду фінансових наслідків її діяльності для окремих контрагентів банків і для всієї держави. По-друге, у сенсі відвернення наявних і потенційних загроз фінансовому стану самої банківської системи.

Розглянемо наступні характерні загрози в банківській сфері України[6] :

незначний рівень надійності та капіталізації банківської системи;

невідповідність діяльності банківських установ вимогам щодо обслуговування реального сектору економіки і населення;

ризикованість кредитної політики комерційних банків та недосконалість їх відсоткової політики;

нестабільність фінансового стану значної кількості комерційних банків.

В останні роки маємо тенденцію до динамічного зростання капіталізації банківської системи України. Проте темпи зростання капіталу банків не встигають за розширенням зобов’язань та активів банків. Загалом же обсяг капіталізації усіх українських банків є катастрофічно малим (станом на червень 2006 р. — 3,8 млрд дол. США), що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави. Взагалі весь капітал банківської системи України відповідає капіталу середнього європейського банку. Отже, розраховувати на те, що українські банки можуть бути джерелом серйозних інвестицій в економіку України, не доводиться.

Для критично недокапіталізованих банків мають бути передбачені такі заходи впливу з боку НБУ: зобов’язання продажу акцій; заборона на виплату дивідендів; обмеження на рівень процентних ставок по зобов’язаннях; заборона на виплату надлишкових компенсацій менеджменту і на прийняття депозитів від банків-кореспондентів; введення обмежень на сплату відсотків за боргами та здійснення великих операцій, що істотно відрізняються від їх звичайної діяльності.

До інших загроз у банківській сфері відносять[7] :

надмірний обсяг готівкового обігу;

відсутність економічних механізмів запобігання банкрутств великих банків;

недосконалість методичних підходів до оцінки можливих ризиків, що супроводжують банківську діяльність;

відсутність обґрунтованої стратегії розвитку парабанківських установ;

недостатній рівень маркетингу, менеджменту та правового регулювання у фінансово-кредитній сфері;

криміналізація окремих ланок банківської системи;

послаблення фінансової самостійності через тиск на банківську систему міжнародних інституцій та іноземних держав і ТНК.

Для своєчасного виявлення наявних і потенційних загроз у сфері забезпечення безпеки банківського сектору економіки держави та вдосконалення стратегічного менеджменту необхідно визначити відповідні індикатори, розробити дієву методику їх розрахунку та проводити постійний моніторинг з метою вжиття необхідних заходів.

До найважливіших індикаторів банківської системи можна віднести[8] :

рівень капіталізації банків (частка банківського капіталу до ВВП);

адекватність регулятивного капіталу (капітал щодо зобов’язань та активів банків);

співвідношення активів банківської системи до ВВП (свідчить про тенденції, зокрема в кредитній діяльності вітчизняних банків);

показник обсягу вкладів населення стосовно ВВП (вказує на тенденції здешевлення кредитних ресурсів);

рівень монетизації економіки (характеризує динаміку середнього рівня цін на товарних ринках або рівня інфляції (розраховується як відношення обсягів грошової маси до ВВП);

рівень кредитів комерційних банків (розраховується як % від ВВП);

вартість банківських кредитів;

питома вага проблемних кредитів (свідчить про кредитні ризики);

фінансова залежність національної економіки від зовнішніх джерел (частка іноземного капіталу в загальному статутному капіталі національної банківської системи свідчить про залежність української економіки від іноземних інвесторів;

питома вага високоліквідних коштів у обсязі чистих активів банку (дає можливість оцінити середньостроковий рівень ліквідності).

6 Іноземний банківський капітал: конкуренція та можливі наслідки

Процеси глобалізації української економіки супроводжуються тенденцією до збільшення іноземного капіталу в банківському секторі країни. Наслідки для українського банківського сектору і для економіки загалом із допуском таких іноземних інвестицій трактуються неоднозначно. Співвідношення позитивних та негативних моментів залежить від форми присутності іноземного банківського капіталу в країні. Тут йдеться про можливість створення філій банків-нерезидентів, які не мають статусу юридичної особи та власного капіталу (наразі в Україні законодавством не передбачене створення таких суб’єктів господарювання). На даний момент українські банки досить успішно конкурують з банками з іноземним капіталом і ця тенденція буде спостерігатись найближчим часом.

В питанні конкуренції з іноземними банками необхідно враховувати особливості національної економіки. На даний момент українські банки досить успішно конкурують з банками з іноземним капіталом і ця тенденція буде спостерігатись найближчим часом[9] . Проте, процеси глобалізації, створення в Україні сприятливого інвестиційного та політично стабільного клімату зумовлять охоплення українського банківського ринку іноземними банками, причому контролювати ринок будуть лише кілька найбільш потужних. Досить велика ймовірність того, що Україна піде шляхом східноєвропейських країн, які практично повністю втратили свої національні банки, інтегруючись у європейську спільноту[10] .

Банківська система України давно відкрита для входження іноземного капіталу. Чинне законодавство дає можливість створювати в Україні банки з іноземним капіталом, але з обов’язковою вимогою: ці банки мають діяти у правовому полі України, на території якої вони отримують економічний зиск. І то мають бути дочірні банки.

Про неоднозначність питання діяльності філій іноземних банків свідчить і світова практика, зокрема наявність обмежень щодо діяльності філій іноземних банків практично у всіх країнах.


Загальні висновки

Система забезпечення національної безпеки представляє собою широкий спектр державних і недержавних інститутів, котрі здійснюють свою діяльність в інтересах досягнення необхідного рівня керування системою національної безпеки для охоплення системою решти об’єктів захисту, котрі залишаються поза увагою державної системи забезпечення безпеки.

Важливою складовою національної безпеки будь-якої країни є її економічна безпека, яка в свою чергу складається з багатьох факторів, один з яких — безпека фінансів. На фінансах базується економіка будь-якої країни, фінанси — “кров” економічної системи держави. Проблема належної підтримки фінансової безпеки держави є найактуальнішою, оскільки зачіпає усі галузі національного господарства, приватних підприємців, усі прошарки населення, все суспільство і державу в цілому.

Механізм функціонування міжоб’єктової системи безпеки суб’єктів господарювання недержавної сфери утворює відповідну систему взаємодії з усіма державними структурами, що мають відношення до вирішення більш широкої проблеми – національної безпеки України. Діяльність зазначеної міжоб’єктової системи безпеки реалізується в межах спільних з урядом України програм, які охоплюють численні загальнонаціональні програмні напрямки забезпечення безпеки, одна з яких — захист капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів.

Відповідно до цього завдання, основні напрями функціональної діяльності конкретної служб безпеки суб’єктів господарювання та інших юридичних осіб недержавного сектору визначаються наступні тактичні напрямки: фінансово-економічна безпека; інформаційно-аналітичне забезпечення безпеки об’єкту захисту; наукова діяльність у галузі підвищення ефективності здійснення заходів безпеки об’єкту захисту; розробка і впровадження ефективного механізму захисту капіталів, коштів і матеріальних цінностей суб’єктів банківського сектору, особливо загальнонаціонального значення.


Використана література

1. Конституція України / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141.

2. Про основи національної безпеки України. Закон України від 19.06. 2003 № 964-IV (ред. вiд 14.01.2006) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 39. Ст.351.

3. Алексеєнко М.Д. Банківський капітал: стан та перспективи розвитку в Україні 2003 года. Автореф. дис... д-ра екон. наук. —К., 2003. — 29 с.

4. Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія. – К.: КНЕУ, 2002. – 276 с.

5. Береславська О. Курсова політика в умовах припливу іноземного капіталу в Україну // Вісник Національного банку України, 2008, № 2. C. 16-19

6. Бобиль В. Становлення сучасної системи ризик-менеджменту в кредитних установах // Банківська справа, 2007, № 1. С. 79—85.

7. Бутенко О. Іноземні банки на фінансових ринках країн центрально-східної Європи // Банківська справа, 2005. №3. С.60—66.

8. Геєць О.В., Домрачеев В.М., Лондар С.Л. Основи банківської српави та управління кредитними ризиками: Навч. посібник. — К., вид-во Європ. ун-ту, 2004. — 237 с.

9. Козлов С. Банківська система: стан, особливості та взаємозв’язок із фінансовою безпекою // Юридична газета, №10(46), 01 июня 2005 г.

10. Конкуренція українським банкам з боку іноземних колег // http://archive.kraina.org.ua/ua/module/finance/conception/851/alternative/

11. Корнеєв В. Банкоцентрична основа фінансового ринку України // Економіка України, 2008, № 9. С. 18—26.

12. Кузьменко А. Рівень розвиненості системи недержавного забезпечення національної безпеки — чинник стійкого розвитку суспільства // Юридичний журнал, № 1, 2007. С. 2—8.

13. Методичні рекомендації щодо оцінки рівня економічної безпеки України / За ред. А.І.Сухорукова. — К.: НІПМБ, 2003. — 64 с.

14. Основні показники діяльності банків України на 1 березня 2004 р. / Вісник НБУ, 2004, № 4.

15. Павлюк К.В., Кажан В.А. Діяльність іноземних комерційних банків в Україні: тенденції та проблеми // Фінанси України, 2006, № 6. C.143-151.

16. Полозенко Д.В. Банківська система України в умовах функціонування іноземних банків // Фінанси України, 2006, № 5. C.91-95.

17. Прадун В.П. Забезпечення конкурентоспроможності банківської системи України в умовах глобалізації економіки // Вісник УАБС, 2006, №2(21).

18. Синки Дж. Финансовый менеджмент в банке и индустрии финансовых услуг. — М.: Альпина Бизнес Букс, 2007.

19. Хмеленко А.В., Вовк В.Я. Кредитування та контроль: Навч. посібник. — Х.: ІНЖЕК, 2006. — 240 с.

20. Чубар О.О. Банківська діяльність у контексті інтеграції та глобалізації // Фінанси України, 2008, № 1. C. 138-147.

21. Чую П. Методи трансферу кредитного ризику банку // Банківська справа, 2007, № 1. С. 79—85.

22. Офіційний сайт Держкомстату України: http://www.ukrstat.gov.ua/


Додаток А

Показники діяльності банківської системи України (за даними Національного банку України)[11]

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007
Грошова маса, млн. грн. 32252 45755 64870 95043 125801 194071 261063 396156
Грошова база, млн. грн. 16780 23055 30808 40089 53763 82760 97214 141901
Облікова ставка НБУ (на кінець періоду), % 27,0 12,5 7,0 7,0 9,0 9,5 8,5 8,0

Процентні ставки банків у національній валюті, %

за кредитами

за депозитами

40,3

13,5

31,9

11,2

24,8

7,8

20,2

7,1

17,9

7,8

16,4

8,5

15,4

7,6

14,8

8,6

Вимоги банків за наданими кредитами, млн. грн. 19574 28373 42035 67835 88579 143418 245226 426863
Зобов’язання банків за коштами, залученими на рахунки суб’єктів господарювання та фізичних осіб, млн. грн. 18738 25674 37715 61617 82959 132745 184234 279738

Зобов’язання банків за коштами, залученими на рахунки фізичних осіб, млн. грн.

у нацвалюті

в інвалюті

6780

3481

3299

11338

6566

4772

19302

11601

7701

32396

18875

13521

41611

22116

19495

73202

42176

31026

106715

57837

48878

164159

99411

64749

Офіц. курс нац. грошової одиниці до ін. валют, на кінець року, грн.

100 дол. США

100 євро

543,45

505,68

529,85

466,96

533,24

553,29

533,15

666,22

530,54

721,75

505,00

597,16

505,00

665,09

505,00

741,95

Середній офіц. курс нац. грошової одиниці до ін. валют, грн.

100 дол. США

100 євро

544,02

502,89

537,21

481,36

532,66

503,01

533,27

602,44

531,92

660,94

512,47

638,99

505,00

633,69

505,00

691,79


[1] Синки Дж. Финансовый менеджмент в банке и индустрии финансовых услуг. — М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. С. 47.

[2] Тавасиев А., Мазурина Т. К оценке ситуации с банковским кредитованием реального сектора экономики // Российский зкономический журнал, № 2, 2005. с. 32.

[3] Корнеєв В. Банкоцентрична основа фінансового ринку України // Економіка України, 2008, № 9. С. 25.

[4] Алексеєнко М.Д. Банківський капітал: стан та перспективи розвитку в Україні 2003 года. Автореф. дис... д-ра екон. наук. —К., 2003. С. 12.

[5] Козлов С. Банківська система: стан, особливості та взаємозв’язок із фінансовою безпекою // Юридична газета, №10(46), 01 июня 2005 г.

[6] Кірєєв О., Заруба Ю. Підвищення конкурентоспроможності банку: стратегічний підхід / Вісник НБУ, 2003, № 11.

[7] Методичні рекомендації щодо оцінки рівня економічної безпеки України / За ред. А.І.Сухорукова. — К.: НІПМБ, 2003. — 64 с.

[8] Кірєєв О., Заруба Ю. Підвищення конкурентоспроможності банку: стратегічний підхід / Вісник НБУ, 2003, № 11.

[9] Конкуренція українським банкам з боку іноземних колег // http://archive.kraina.org.ua/ua/module/finance/conception/851/alternative/

[10] Бутенко О. Іноземні банки на фінансових ринках країн центрально-східної Європи // Банківська справа, 2005. №3. С.62

[11] За даними Держкомстату України: http://www.ukrstat.gov.ua/