Смекни!
smekni.com

Інститут глави держави в Україні (стр. 5 из 7)

У сфері зовнішньополітичної діяльності, згідно зі статтею 106 Конституції України, Президент України: 3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі й відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав(п. 3-5 ч. 1)[14; 395].

2.2 Секретаріат Президента України

Згідно з Конституцією України Президент України створює в межах коштів, передбачених у державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби (п.28 ч.1 ст.106). одним із таких органів є Секретаріат Президента України. Секретаріат Президента України не є конституційним органом, тому що безпосередньо до нього у Конституції України не йдеться. Не є він також і органом державної влади, оскільки не наділений державно – владними повноваженнями і не може приймати загальнообов’язкові рішення. Попередня назва цього органу – Адміністрація Президента України – була не зовсім конкретною, оскільки адміністрація, за визначенням, передбачає наявність у неї владних повноважень [1; 30].

Правовий статус Секретаріату Президента України визначається «Положенням про Секретаріат Президента України », затвердженим Указом Президента України від 4 липня 2005 року. Згідно з Положенням «Секретаріат Президента України є постійно діючим допоміжним органом, створеним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституцій України» (п.1). Основним завданням Секретаріату є забезпечення на засадах відкритості, гласності та прозорості здійснення Президентом України його повноважень, визначених Конституцією України (ст. 106, п. 3).

Секретаріат відповідно до покладеного на нього завдання, зокрема: аналізує політичні, соціально-економічні та інші процеси, що відбувається в Україні та за її межами, і за результатами такого аналізу готує та подає на розгляд Президентові України оперативно-інформаційні матеріали, пропозиції щодо забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина, їх захисту; забезпечує підготовку проектів послань Президента України до народу, Верховної Ради України; доповідей та виступів Президента України; забезпечує підготовку, опрацювання і подання на підпис главі держави проектів указів, розпоряджень і доручень Президента України;здійснює в установленому порядку експертизу прийнятих Верховною Радою України законів, що надійшли на підпис Президентові України, готує главі держави пропозиції щодо підписання законі або застосування щодо них право вето; забезпечує офіційне оприлюднення Президентом України законів, а також указів і розпоряджень Президента України;здійснює матеріальне, фінансове, соціально-побутове забезпечення діяльності Президента України, його консильтутативно -дорадчих та інших допоміжних органів і служб, а також виконує інші функції(п. 4).

Секретаріат для виконання покладених на нього основного завдання має право: 1) одержувати в установленому порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; 2) користуватися в установленому порядку інформаційними базами даних державних органів, додержаними системи зв’язку і комунікацій; 3) скликати наради, організовувати конференції, семінари; 4) залучати в установленому порядку до виконання окремих робіт і завдань, участі у вивчені окремих питань учених і фахівців, працівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, створювати відповідні робочі групи; 5) виступати замовником проведення наукових досліджень з питань, віднесених дот повноважень Президента України (п. 5) [12; 365].

До складу Секретаріату входять: Глава Секретаріату Президента України, Перший заступник Глави Секретаріату Президента України, заступники Глави Секретаріату Президента України, Представник Президента України у Верховній Раді України, Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України, Представник Президента України у Конституційному Суді України, Прес-секретар Президента України, Офіс Президента України, головні служби, Режимно-секретний відділ, які є самостійними структурними підрозділами Секретаріату.

Згідно з Указом Президента України «Про створення Секретаріату Президента України» від 14 жовтня 2005 року у складі Секретаріату є такі головні служби: Головна державно-правова служба; Головна служба документального забезпечення; Головна служба документального забезпечення; Головна служба регіональної та кадрової політики; Головна служба політичного аналізу; Головна служба зовнішньої політики; Головна служба оборонної політики; Головна служба правової політики; Головна служба політики інституційного розвитку; Головна служба соціально-економічної політики; Головна служба гуманітарної політики, а також служби: Служба Глави Секретаріату Президента України; Прес-служба; Інформаційна служба; Служба підготовки виступів Президента України; Служба зведення та стратегічного планування; Служба ситуативного аналізу; Служба з питань звернення громадян; Служба з забезпечення зв’язків з Кабінетом Міністрів України; Служба з забезпечення зв’язків з Верховною Радою України;; Служба з забезпечення зв’язків з Конституційним Судом України; Служба з матеріального забезпечення (п. 4) [12; 367].

2.3 Рада національної безпеки України

На відміну від Секретаріату Президента України національної безпеки і оборони України є конституційним органом. Засади її правового статусу визначено Конституцією України. Згідно з Конституцією «Рада національної безпеки і оборони при Президентові України» (ч. 1 ст. 107). Конституційна функція Ради національної безпеки і оборони України полягає у тому, що вона «координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони» (ч. 2 ст. 107).

За Конституцією України Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Він формує персональний склад Ради національної безпеки і оборони України. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять: Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, голова Служби безпеки України Міністр внутрішніх справ України, Голова Служби безпеки України, Міністр закордонних справ України. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати Участь Голова Верховної Ради України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводиться в дію указами Президента України. Компетенція і функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом (ч. 3-8 ст. 107).

Таким законом є Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 грудня 1998 року [4]. Він визначає правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України є: 1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад зовнішньої і внутрішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; 2) координація і здійснення за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час; 3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України (ст.3).

Відповідно до зазначених функцій Рада національної безпеки і оборони України: 1) розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ держаної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини, та подає відповідні пропозиції Президентові України; 2) здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідей висновки та пропозиції; 3) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, підприємств та організацій усіх форм власності; 4) ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання; 5) координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади; 6) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану; 7) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпечення життєдіяльності, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожує національній безпеці України (ст.4) [7; 343].

Розділ 3. Повноваження президента України відповідно до проекту Конституції України

31 березня 2009 р. Президент України Віктор Ющенко вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону “Про внесення змін до Конституції України”, визначивши цей законопроект як невідкладний для позачергового розгляду Парламентом [5].

Обґрунтування необхідності прийняття проекту проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України» спрямовано на системне оновлення конституційного регулювання суспільних відносин. Зміни до Основного Закону держави пропонується викласти у формі нової редакції Конституції України. Ініціювання змін обумовлено станом сучасного українського суспільства і політичного процесу в Україні, який об'єктивно потребує необхідності вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин. Ці зміни мають сприяти досягненню визначеної у чинній Конституції України мети, пов'язаної, зокрема, з прагненням розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, а також необхідністю забезпечення наступництва у конституційному творенні. Комплексні зміни до Конституції України викликані також практикою застосування її положень, виявленням та необхідністю усунення у її змісті певних недоліків, зокрема, недостатності гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, вад в організації та функціонуванні державного механізму, недосконалості системи стримувань і противаг, які мала б забезпечувати збалансованість та єдність цього механізму