§ 58. Рішення суду чи судді про віддання обвинуваченого до суду.
Розгляд справи у стадії віддання до суду завершується прийнятим судом у розпорядчому засіданні чи суддею одноособово за наявності для того підстав одного з таких рішень: 1) про віддання обвинуваченого до суду (достатні підстави, з‘ясовані питанні ст.242, 253; можливо виключення окремих пунктів висновку, обрання, скасування чи зміна запобіжного заходу, мотиви зазначаються в ухвалі чи постанові); 2) про направлення справи за підслідністю (якщо справа не підсудна даному суду); 3) про зупинення провадження у справі (обвинувачений зник і місцеперебування його не відоме - до розшуку, тяжке захворювання обвинуваченого - до одужання, декілька обвинувачених - справа з таких підстав щодо зниклого або хворого виділяється в окреме провадження); 4) про повернення справи на додаткове розслідування (істотна неповнота або неправильність попереднього розслідування, істотне порушення КП закону, наявність підстав для пред‘явлення обвинувачення, яке не було пред‘явлено, наявність підстав притягнення інших осіб, коли окремий розгляд не можливий; неправильне об‘єднання або роз‘єднання справ (246)); 5) про закриття справи (з підстав, що виключають провадження (6), що дає право суду звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності (7-10)). Закон ставить однакові вимоги для прийнятих рішень: постанови чи ухвали (ст.243, 250). Умови повернення на додаткове розслідування у всякому разі: 1) не додержаний порядок порушення кримінальної справи, провадження дізнання і попереднього слідства: попереднє розслідування проведено без порушення кримінальної справи, справа порушена неправомочною особою, проведено розслідування особами що підлягають відводу за ст.58 і 60 КПК, розслідування проведено за матеріалами, виділеними в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням без порушення справи; розслідування проведено без скасування раніше винесеної постанови про закриття справи або про відмову в порушенні кримінальної справи про тієї самої особи за тим же обвинуваченням; 2) порушено ст.44 і 45 КПК щодо обов‘язкової участі захисника і порядку його допуску; 3) порушено ст.19 КПК, якщо обвинувачений не володіє мовою і не був забезпечений перекладачем; 4) пред‘явлене неконкретне обвинувачення (не вказані час, місце, спосіб, мотив, інші ознаки складу злочину, стаття КК), не дана юридична оцінка кожному діянню, якщо особу обвинувачено у вчиненні кількох злочинів; 5) необґрунтовано відхилено клопотання обвинуваченого чи інших учасників про встановлення обставин, що мають істотне значення, і вони не можуть бути встановлені судом; 6) формулювання в обвинувальному висновку істотно відрізняється від формулювання в постанові про притягнення, або погіршує становище обвинуваченого, порушено право на захист; 7) не забезпечено право обвинуваченого, потерпілого чи адвоката на ознайомлення з матеріалами справи; 8) в обвинувальному висновку не зазначені докази, що підтверджують пред‘явлене обвинувачення; 9) обвинувальний висновок не затверджене прокурором; 10) суд не згоден, що прокурор, при затвердженні обвинувального висновку змінив обвинувачення на менш тяжке чи виключив з нього окремі пункти; 11) інші істотні порушення. Повертаючи справу на додаткове розслідування суддя (суд у розпорядчому засіданні) залежно від перелічених в ст.246 підстав прийняття такого рішення повинен відзначити в постанові (ухвалі): в чому конкретно виявилась неповнота або неправильність попереднього розслідування; які обставини мають бути з‘ясовані при додатковому розслідуванні, які слідчі дії мають бути вчинені; які істотні порушення допущені про попередньому розслідуванні, як вони мають бути усунені; підстави пред‘явлення нового обвинувачення; що свідчіть про необхідність притягнення інших осіб і чому ці матеріали не можуть бути виділені в окреме провадження; в чому полягала неправильність об‘єднання чи роз‘єднання справ; залишити, змінити, обрати запобіжний захід. Вказівки суду для органу попереднього слідства і прокурора обов‘язкові. Рішення про закриття справи приймається за умов, що: 1) між зібраними доказами немає суперечностей, з них можна зробити висновок про віддання до суду; 2) особа не заперечує, якщо справу щодо неї закривають внаслідок закінчення давності; амністії або помилування (п.3, 4 ч.1 ст.6); зміни обстановки (ст.7); з притягненням до адміністративної відповідальності (7-2); передачею матеріалів до товариського суду (8); застосування заходів примусового виховного впливу до неповнолітнього (7-3, 9); передачі особи на поруки громадській організації або трудовому колективу (10); 3) наявні всі інші умови, необхідні для закриття справи на підставах ст.7, 7-2-10. Закриваючи справу суд (суддя) скасовує застосовані запобіжні заходи, заходи щодо забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності, інші речі, нажиті злочинним шляхом за вимогами ст.81 КПК. Копія постанови (ухвали) про закриття негайно вручається обвинуваченому, потерпілому і направляється прокуророві (ч.2 ст.248), який має право у 7 денний строк з дня прийняття внести до вищестоящого суду окреме подання. Обвинувачений, його захисник і законний представник, потерпілий і його представник також наділені правом оскарження в цей же строк у частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи (ст.252). Учасники процесу можуть оскаржити і постанову судді у справах, зазначених у ч.1 ст.27 КПК. Якщо справа закривається за реабілітуючими підставами (необґрунтованим притягненням як обвинуваченого) або направляється на додаткове розслідування у зв‘язку з істотними порушеннями КП закону, то суддя (суд у розпорядчому засіданні) має реагувати на це шляхом винесення окремої постанови (ухвали) (ч.2 ст.23-2 КПК). Справа має бути призначена до розгляду не пізніше 10 діб з дня надходження до суду (256). Після віддання обвинуваченого до суду постановою (ухвалою) суддя в межах 10 діб має вчинити дії по підготовки справи до розгляду в судовому засіданні: 1) вручення підсудному копії обвинувального висновку (під розписку не пізніше як за 3 доби до дня розгляду (ч.1 ст.254), під вартою - надсилається адміністрації місця утримання із повідомленням про необхідність доставки під вартою в засідання, у справах приватного обвинувачення у повідомленні про виклик зазначена стаття обвинувачення (ч.2 ст.251), розписка про вручення додається до справи, якщо не володіє мовою - забезпечують переклад); 2) забезпечення реалізації учасникам процесу їх права на ознайомлення з матеріалами справи (незалежно від того, чи знайомилися вони із матеріалами після закінчення попереднього розслідування); 3) виклик у судове засідання осіб, указаних в постанові чи ухвалі про віддання до суду (повісткою із зазначенням дня, часу, наслідків неявки, розписка додається до справи); 4) вжиття інших заходів, необхідних для розгляду конкретної справи в судовому засіданні (розпорядження про виклик народних засідателів, контроль за своєчасним вжиттям заходів до забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна судовим виконавцем чи органами попереднього розслідування, якщо цих заходів вжито під час віддання до суду; заходи щодо організації виїзного судового засідання тощо).
§ 59. Поняття та види підсудності кримінальних справ.
Підсудність - сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на основі яких КП закон визначає суд, що має право і зобов‘язаний розглянути її і вирішити по суті пред‘явленого обвинувачення. Визначити підсудність означає встановити суд, який уповноважений законом вирішити конкретну кримінальну справу. Практичне значення підсудності: чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення справ забезпечує правильне функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань, є однією з правових гарантій справедливого правосуддя. Так реалізується одне з невід‘ємних прав людини - право на розгляд і вирішення справи щодо неї компетентним судом, до підсудності якого належить дана справа (ст.7 Декларації прав людини). Підсудність має бути чітко регламентована законом, і обвинувачений вправі знати, який суд у відповідності з законом уповноважений розглянути його справу. Такій підхід виключає суб‘єктивізм посадових осіб (прокурорів, суддів) у вирішенні питання про те, в який суд необхідно направити справу для її розгляду по суті. Види підсудності: 1) родова (предметна); 2) спеціальна; 3) персональна; 4) територіальна (місцева); 5) за зв‘язком справ. Родова підсудність визначається видом та характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. Ця ознака розмежовує повноваження кожної ланки судової системи як суду першої інстанції. Визначається прямою вказівкою закону про віднесення певних категорій справ до розгляду і вирішення їх судом окремої ланки. За ст.33 КПК районному, міському, міжрайонному (окружному) суду - основній ланці в системі судів загальної юрисдикції - підсудні всі кримінальні справи, які підсудні вищестоящим судам і військовим судам. У випадку особливої складності або важливості справи, підсудної районному (міському) чи міжрайонному суду, ВС АРК, обласний, Київський і Севастопольській міські суди мають право прийняти її до свого провадження. Ініціатива про передачу справи у цих випадках може надходити не тільки від голови відповідного районного (міського) чи обласного (прирівняного) суду, а й від прокурора АРК, області, міст К. і С. чи його заступника (ч.2 ст.34; ч.3 ст.232 КПК). ВС України як суду першої інстанції підсудні за предметною ознакою справи особливої складності або виняткового громадського значення (ст.35 КПК). Приймаються до розгляду зі ініціативою Генпрокурора України чи його заступника (ч.3 ст.232), а також за власною. Спеціальна підсудність визначається особливостями суб‘єкта злочину, іноді і місця вчинення злочину. Стосується злочинів, вчинених військовослужбовцями, працівниками особливо режимних об‘єктів, суддями та нардепутатами. Це підсудність міжобласного суду і військових судів. В межах спеціальної підсудності можна виділити персональну підсудність (визначено виключно особливостями суб‘єкта вчинення): стосовно військовослужбовців, суддів, нардепутатів. Є додатковою гарантією недоторканості представників законодавчої і судової влади. Справу щодо судді не може розглядати суд, де працював обвинувачений (ч.5-7 ст.13 ЗУ про статус суддів), про злочині нардепутатів підсудні ВСУ (ч.4 ст.27 ЗУ про статус нардепутата України). Територіальна (місцева) підсудність визначається місцем скоєння злочину, за загальним правилом справа розглядається в тому суді, в районі якого вчинено злочин, якщо місце встановити не можливо - в районі закінчення попереднього розслідування в даній справі (ст.37 КПК). Підсудність за зв‘язком справ визначається можливістю об‘єднання в одному провадженні справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або декількох злочинів, які підсудні різним судам за предметної, територіальною, іншими ознаками. Правила зв‘язку справ: 1) дві і більше осіб у вчиненні декількох злочинів - в районі порушення справи або закінчення попереднього слідства (ст.39 КПК); 2) одна особа або група у декількох злочинів - розглядається вищестоящим з судів (ч.1 ст.40 КПК); 3) одна особа або група у декількох злочинів, один злочин військовому суду - військовий суд (ч.2 ст.40 КПК); 4) група одного або кількох злочинів, хоч одна справа загального суду - загальний суд (ч.3 ст.40 КПК). У випадках: 1) якщо кримінальна справа непідсудна даному суду; 2) якщо її доцільно розглянути в іншому суді, якому вона, як правило, непідсудна; - відбувається передача справи з одного суду до іншого. Інші випадки передачі справи: 1) задоволено відвід або самовідвід головуючого або іншого судді і можливості заміни немає; 2) головуючий у справі вже брав участь у її розгляді, можливості сформувати новий склад суду після скасування вироку у даному суді немає; 3) суд, якому підсудна справа, малочисельний і зайнятий розглядом іншої справи протягом тривалого часу. Передача справи відповідно до ч.3 ст.38 КПК за вказівкою відповідного голови, та за ч.4 ст.38 КПК за вказівкою голови ВСУ, безпосередня передача справи не допускається. Спір про територіальну підсудність заборонений законом (ст.42), щоб не допустити тяганини в розгляді справи.