У разі браку майна банкрута для задоволення всіх вимог кредиторів майнові активи осіб, що відповідають за його зобов*язаннями, реалізуються в порядку, встановленому для майна банкрута.
Черговість задоволення претензій кредиторів із виручених сум передбачена ст. 31 Закону, за змістом якої розподіл цих сум між кредторами повинен здійснюватись лише після реалізації майнових активів, достатніх для задоволення повністю або частково вимог усіх кредиторів відповідної за пріорітетом черги.
У першу чергу задовольняються:
А) вимоги, забезпечені заставою;
Б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
В) витрати, пов*язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:
-витрати на оплату державного мита;
-витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
-витрати на публікацію в офіційних органах інформації про порядок продажу майна банкрута;
-витрати на публікацію в ЗМІ про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв*язку з визнанням мирової угоди недійсною;
-витрати арбітражного керуючого, пов*язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
-витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням суду за рахунок їх коштів;
-витрати на оплату праці арбітражних керуючих, у порядку передбаченому ст. 27 Закону.
У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли їз зобов*язань банкрута перед працівниками (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов*язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров*ю громадян, а також вимоги громадян-вкладників СПД, які залучали майно вкладників.
У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів.
У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов*язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.
У п’яту чергу задовольняються інші вимоги.
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.
У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієїх черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.
Вимоги, не задоволені за недостатністю майна вважаються погашеними.
У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств – відповідному органу приватизації для наступного продажу. Одержані кошти спрямовуються до Держбюджету.
Після завершення реалізації майнових об*єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і необхідні для повного задоволення всіх вимог кредиторів, та розподілу виручених сум між ними, ліквідаційна комісія має скласти і подати господарському суду звіт про виконані дії у формі ліквідаційного балансу.
Після розгляду господарським судом ліквідаційного балансу, його перевірки, заслуховування членів ліквідаційної комісії і комітету кредиторів, суд виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу і припинення провадження у справі про банкрутство, якщо дійде висновку, що ліквідаційна комісія належним чином здійснила свої повноваження щодо продажу активів та розподілу вирученої суми між кредиторами.[7]
4. Припинення провадження у справі про банкрутство
Відповідно до ст. 40 Закону Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
1.боржник не включений до Єдиного державног реєстру підприємств та організацій України або Реєстру СПД;
2.подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
3.у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;
4.затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому Законом;
5.затверджено мирову угоду;
6.затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому ст. 32 Закону;
7.боржник виконав усі зобов*язання перед кредиторами;
8.кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.
Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку нагляду.
Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках, передбачених п.1, 2 та 5 ч. 1 наведеної статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених п. 3, 4, 7 і 8, лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п. 6, лише після визнання боржника банкрутом.
5. Особливості визнання банкрутом окремих категорій СПД
Становлення і розвиток в Україні інституту неспроможності (банкрутства) супроводжується процесом диференціації особливостей його застосування до господарюючих суб’єктів, залежно від виду здійснюваної ними діяльності. Такий підхід відповідає сучасним тенденціям розвитку законодавства про неспроможність, що виражається у пріоритетному розвитку норм реабілітаційного характеру й врахуванні публічної складової у функціонуванні того або іншого неплатоспроможного підприємства-боржника. У зазначеному контексті обґрунтованим є встановлення розбіжностей процесуального характеру для суб*єктів господарювання залежно не тільки від виду діяльності (небезпечна або безпечна), а й віл кількості працівників неплатоспроможного підприємства. В останньому випадку враховується масштабний фактор даного підприємства у виробничій інфраструктурі населеного пункту, де воно розташоване, тобто місто утворююча складова підприємства.
Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств, великих підприємств з кількістю працівників понад 5 тисяч або небезпечних регулюються ст.ст. 42 і 43 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Характер реабілітаційних процедур, передбачений Законом для названих вище господарюючих суб*єктів є ідентичним, що дає підставу надалі не робити, якщо це не потрібно за змістом роботи, спеціальних застережень.
Специфіка банкрутства місто утворюючих підприємств, насамперед обумовлена високою імовірністю виникнення як мінімум у масштабах даного населеного пункту глибокої соціально-економічної кризи. Високий рівень безробіття, споживні проблеми і неплатежі у комунальній сфері є факторами, що сприяють дестабілізації всієї інфраструктури міста.
Сучасні проблеми банкрутства містоутворюючих підприємств зобов’язують центральні органи влади до пошуку оптимальних рішень, які враховують особливості даних господарюючих суб’єктів. Прикладом подібних дій може бути постанова КМУ від 12.09.2001 р. “Про створення Комісії з питань неплатоспроможності”.
Основними завданнями Комісії є координація дій міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов*язаних із запобіганням банкрутства і виробленням єдиних підходів та оптимальних шляхів відновлення платоспроможності містоутворюючих підприємств, підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, особливо небезпечних підприємств і суб*єктів природних монополій, які знаходяться у державній власності або доля державної власності яких перевищує 25 %, а також у випадку відкриття провадження у справі про їхнє банкрутство.
Особливу увагу комісія має приділяти питанням запобігання банкрутству, у тому числі, містоутворюючих підприємств. До функції комісії, зокрема, входить:
-ухвалення рішення про доцільність досудової й судової санації підприємтства;
-визначення оптимальних шляхів реструктуризації і погашення заборгованності підприємств;
-ухвалення рішень про доцільність державної підтримки неплатоспроможних містоутворюючих підприємств.
При удаваній своїй прозорості проблема банкрутства містоутворюючих підприємств у даний час далека від вирішення.
Як приклад до висловленого може бути правова неврегульованість банкрутства вуглевидобувних підприємств, багато з яких є також і містоутворюючими, й особливо небезпечними підприємствами. Збитковість багатьох вуглевидобувних підприємств послужила підставою для ухвалення рішення про реструктуризацію всієї галузі. На виконання Закону України “Про порядок списання заборгованності вуглевидобувних і вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості, що ліквідуються за рішення Кабінету Міністрів України, перед Державним бюджетом України і місцевими бюджетами та державними цільовими фондами” від 17.01.1997 р. Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 939 від 27.08.1997 р. про порядок ліквідації зазначених підприємств. У редакції від 29.06.1999 р. дана постанова встановлює, що рішення про ліквідацію збуткових вуглевидобувних і вуглепереробних підприємств приймає КМУ на підставі техніко-економічного обгрунтування про недоцільність їх подальшої експлуатації і повинне, зокрема, містити такі пункти:
- обгрунтування доцільності ліквідації підприємства;
- термін його ліквідації;
- оцінку влпиву на навколишнє середовище; соціально-економічний прогноз наслідків ліквідації підприємства;
- розрахунок вартості робіт з його ліквідації тощо.
Як свідчить практика, політика прискореної ліквідації шахт має істотні недоліки, обумовлені факторами економічного, соціального й екологічного порядку. В економічній сфері ця поітика призвела о найгострішого дефіциту енергоресурсів. У екологічній сфері виникла загроза затоплення підземними водами багатьох міст.