здоров'я одне одного. Якщо один із подружжя свідомо приховав наявність тяжкої хвороби від іншого, це може спричинити тяжкі наслідки: можливість зараження тяжким інфекційним захворюванням, зокрема вірусом імунодефіциту, народження хворої дитини тощо. Невиправдано також покладати на одного з подружжя обов'язок щодо утримання іншого, непрацездатного з подружжя, який приховав свою непрацездатність.
Суд, розглядаючи справу, повинен з'ясувати:
а) чи дійсно непрацездатність позивача настала до укладання шлюбу або чи дійсно позивач захворів на тяжку хворобу до укладання шлюбу;
б) чи хвороба позивача відноситься до тяжких;
в) чи дійсно позивач знав про свою тяжку хворобу чи непрацездатність;
г) чи дійсно позивач приховав цю обставину від іншого з подружжя.
Якщо ж відповідач після укладання шлюбу дізнався про тяжку хворобу (інвалідність) іншого подружжя, але не ініціював питання щодо визнання шлюбу недійсним, то відсутні й підстави для його звільнення від обов'язку щодо утримання того з подружжя, хто є непрацездатним.
4) Якщо одержувач свідомо поставив себе в становище такого, що потребує матеріальної допомоги.
Так, позивач міг потрапити в скрутне матеріальне становище внаслідок марнотратства, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, захоплення азартними іграми. Водночас не можна поширити цю норму на випадки, коли особа стала потребувати матеріальної допомоги, оскільки вступила на навчання на платній основі, скористалася платними медичними послугами тощо. Прийняття судом рішення щодо звільнення одного з подружжя від обов'язку по утриманню іншого з подружжя чи обмеження цього обов'язку певним строком (наприклад, стягненням аліментів протягом шести місяців) є правом, а не обов'язком суду. Тому суд має уважно дослідити конкретні обставини справи, прискіпливо підійти до оцінки доказів, які дозволяютьприйняти обґрунтоване рішення. Наведені положення поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 75 СК України один з подружжя не має права на аліменти у випадку:
1) Негідної поведінки в шлюбних відносинах того з подружжя, хтопотребує матеріальної допомоги. У нашому суспільстві сімейні відносини будуються на засадахдобровільності шлюбу, почуттях взаємної любові чоловіка та жінки, рівності івзаємоповаги. Якщо ж поведінка одного із подружжя не лише не сприялазміцненню сім'ї, а навпаки, руйнувала її, то покладати на іншого з подружжяобов'язок утримувати його суперечило б засадам моралі та справедливості. Критерії негідності поведінки подружжя оцінює суд з позиційморальності, але факти, які доводять непривабливість вчинків когось ізподружжя в шлюбі, має доводити в суді подружжя-позивач. Мова може йти проганебну поведінку як до шлюбу, під час шлюбу, так і після його припинення.Але негідна поведінка до укладання шлюбу, якщо надалі вона не мала місця,підставою для відмови у стягненні аліментів бути не може. Негідна поведінка може полягати в ігноруванні сімейних обов'язків, відсутності піклування про дітей, другого з подружжя, зневажливому ставленні до нього, перебуванні працездатної особи на утриманні без достатніх для цього причин, марнотратстві, зловживанні спиртними напоями чи наркотичними речовинами, подружній зраді тощо. Не можна погодитися з думкою, що "подружня зрада, як правило, не суперечить загальновизнаним моральним нормам" і що до такої особи не повинні застосовуватися будь-які покарання чи обмеження в сімейних правах. Шлюб є добровільним союзом, якщо когось з подружжя не задовольняють умови перебування в такому союзі - свобода розірвання шлюбу надає можливість зробити це в будь-який час.
2) Якщо той із подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину. Як уже зазначалося, законодавець допустив конкуренцію норм, оскільки в п. 5 ст. 75 СК зазначено; що такий із подружжя "не має права на утримання", а п. 2 ст. 83 свідчить про те, що "суд може позбавити права на утримання" того з подружжя, непрацездатність якого "виникла в результаті вчинення ним умисного злочину". Звичайно, редакція наведених статей потребує більш чіткого викладу, щоб усунути подвійне тлумачення.
4. Припинення права одного з подружжя на утримання
Той із подружжя, хто отримує аліменти, втрачає право на їх отримання у такому разі, коли відпали умови, які були підставами для їх стягнення, а саме:
1) одержувач аліментів поновив свою працездатність;
2) непрацездатна особа уклала новий шлюб.
У даному випадку новий шлюб є саме тим юридичним фактом, який припиняє аліментні зобов'язання між колишнім подружжям, оскільки від цього моменту обов'язок піклуватися про непрацездатну особу покладається на нового чоловіка (дружину). Стягнення аліментів у такому разі припиняєтьсялише після укладання зареєстрованого у встановленому порядку шлюбу. Тобтофактичні шлюбні відносини аліментних зобов'язань не припиняють. Звичайно, недобросовісний із подружжя, хто є непрацездатним, може не реєструвати офіційно фактичні шлюбні відносини, аби продовжувати отримувати матеріальну допомогу від колишніх чоловіка чи дружини. За таких обставин, коли буде доведено в судовому порядку перебування у фактичних шлюбних відносинах того з колишнього подружжя, хто є непрацездатним, суду необхідно надати право за позовом зацікавленої особи припиняти стягнення аліментів. Якщо допомога надавалася добровільно, то за наведених обставин вона може автоматично бути припинена. Якщо ж підставою для стягнення аліментів було рішення суду, то зацікавлена сторона із подружжя має звернутися до суду з відповідною заявою, і тоді згідно з рішенням суду вона звільняється від обов'язків по утриманню колишнього чоловіка (дружини). Право на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що:
1) Одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги. Тобто матеріальне становище того з подружжя, хто її потребував, поліпшилося, у зв'язку з чим відпала необхідність його аліментувати. Наприклад, держава підвищила розмір пенсії, одержувач аліментів отримав спадщину, уклав договір довічного утримання, має інші доходи, які дозволяють йому існувати своїм коштом.
2) Платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу. Матеріальне чи сімейне становище того з подружжя, хто надавав допомогу, змінилося настільки, що він уже не може виконувати аліментні зобов'язання щодо утримання іншого з подружжя, що є непрацездатним. Скажімо, батьки платника аліментів стали непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, а платник втратив постійну роботу чи отримав травму, яка не дозволяє йому працювати за набутою спеціальністю. З урахуванням обставин, які були підставою для стягнення аліментів, право одного з подружжя на утримання також припиняється, якщо:
а) у вагітної дружини була перервана вагітність або дитина народилася мертвою;
б) дитина, яка проживала з одержувачем аліментів, померла або передана на виховання іншій особі;
в) у свідоцтві про народження дитини, яка проживала з одержувачем аліментів, за рішенням суду виключені відомості про дружину як матір дитини (чоловіка як батька дитини);
г) подружжя (колишнє подружжя) уклали договір про припинення правана утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової допомоги. Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідченим і підлягає державній реєстрації.
Список використаної літератури
1. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, - 2002. - № 21-22, ст.135.
2. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С. Червоного. — К. : Істина, 2003. - 215 с.
3. Науково-практичний коментар Сімейного Кодексу України, Жилінкова, 2008р.
4. Сімейне право України: Підручник. за ред. Ю. С. Червоного, - К:, «Істина», 2004.
5. Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. —200 с.
6. Гопанчук В.С. Сімейне право України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2004.