Контрольна робота з міграційного права:
Міграційні питання в Україні
План
Вступ
1. Повноваження органів, що забезпечують виконання законодавства України про міграцію
2. Міграційне право України як навчальна дисципліна
Висновок
Список використаних джерел
Вплив міграційної сфери на розвиток та стабільність громадянського суспільства в Україні на початку XXІ ст., як і протягом всього часу набуття нею статусу незалежної держави, був і залишається досить значним.
Сучасні міграційні тенденції в контексті участі України в європейському та світовому міграційному просторі розглядаються як один із важливих чинників формування національної політики. Найсуттєвішим є те, що в найближчій перспективі його значення посилиться. Звертає на себе увагу те, що Україна, не маючи своєї власної державності, досить тривалий історичний період перебувала в складі колишнього СРСР, а тому була фактично відірвана від впливу загальноєвропейських і міжнародно-правових норм та організаційних форм державного регулювання міграційним рухом населення. Розпад же СРСР, суверенізація колишніх радянських республік, міжнаціональні конфлікти суттєво вплинули на міграційні процеси в Україні, зумовили широке поширення масових потоків біженців, репатріантів, шукачів притулку та інших суб’єктів міграційного середовища.
Рух до демократії, розширення прав і свобод особи, введення в чинність закону, що забезпечує право в їзду в Україну й виїзду з її території для всіх громадян, декларування прав на свободу пересування та вибір місця проживання і вільного залишення території України, приєднання до Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року створили реальні умови для зміни сутності та спрямованості зовнішніх міграційних потоків. Набирають силу й економічні фактори внутрішньої та зовнішньої міграції: становлення ринкових відносин, розвиток приватних підприємництва й землеволодіння, комерції. Саме тому вивчення процесу становлення та подальшого розвитку державної міграційної політики в сучасній Україні є актуальним.
На сьогодні міграційними проблемами в Україні займаються декілька відомств, зокрема, Державний комітет України у справах національностей та релігій, Міністерство юстиції, Міністерство праці та соціальної політики, Міністерство закордонних справ та Державної прикордонної служби.
У даній сфері правового регулювання діють: Конституція України, закони України "Про імміграцію" [2], "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України", "Про громадянство України" та інші нормативно-правові акти.
Отже, на теперішній час в державі є нагальна потреба утворення державою органу виконавчої влади у справах міграції, на який покладатиметься забезпечення реалізації державної політики у сферах міграції та громадянства, здійснення міжгалузевої координації у цих сферах, а також виконання законодавства про міграцію та громадянство - Державної міграційної служби.
Зупинимось більш детально на діючих нормативно-правових актах у сфері міграції.
Закон України "Про імміграцію" визначає, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. В розділі ІІ цього закону регламентовано повноваження органів, що забезпечують виконання законодавства України про імміграцію [2].
Так, за ст.5 Кабінет Міністрів України:
1) визначає порядок формування квоти імміграції і встановлює квоту імміграції на кожний календарний рік;
2) визначає порядок провадження за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями про скасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень;
3) затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі [2].
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи:
1) приймають заяви разом з визначеними Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні;
3) приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) видають та вилучають у випадках, передбачених Законом, посвідки на постійне проживання;
5) ведуть облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл [2].
Дипломатичні представництва і консульські установи України:
1) приймають від осіб, які постійно проживають за межами України, заяви про надання дозволу на імміграцію разом з визначеними цим Законом документами, перевіряють правильність їх оформлення і надсилають через Міністерство закордонних справ України до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції;
2) видають копії рішень про надання дозволу на імміграцію та про відмову у наданні дозволу на імміграцію особам, яких вони стосуються;
3) оформляють особам, яким надано дозвіл на імміграцію, імміграційні візи.
Указом Президента України "Про Міністерство України у справах національностей та міграції" від 26 квітня 1993 р. створено Міністерство, на яке покладено функції розроблення й забезпечення реалізації державної політики у сфері національних відносин та міграції.
Одне з основних завдань Міністерства - підготовка спільно з іншими органами державної виконавчої влади пропозицій щодо формування державної політики у сфері національних відносин та міграції населення і організація роботи щодо її реалізації.
22 червня 1994 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про створення органів міграційної служби в Україні".
З прийняттям у грудні 1993 р. Закону "Про біженців", який став першим з пакету суто міграційних нормативних актів, повноваження Міністерства були конкретизовані і дещо розширені (ст.5). Обумовивши те, що центральним органом державної виконавчої влади, який координує взаємодію інших органів влади при вирішенні всіх питань, пов'язаних з проблемами біженців, є Міністерство України у справах національностей та міграції (ст.5), Закон також визначив повноваження інших органів влади щодо біженців (ст.7).
Так, Державний комітет України у справах охорони державного кордону, Прикордонні війська України перешкоджають незаконному перетинанню державного кордону України, в установленому порядку затримують осіб, які незаконно його перетнули, а також організовують прийняття заяв про надання статусу біженців [4; 3].
Служба безпеки України та її органи на місцях у межах своєї компетенції вживають заходів для виявлення серед осіб, які порушили клопотання щодо надання статусу біженця, таких, яким останній не надається.
МВС України реєструє біженців, у межах своєї компетенції вживає необхідних заходів для виявлення осіб, яким він не надається. Міністерство праці України надає, по можливості, допомогу в тимчасовому працевлаштуванні біженців.
Проведені в 1994-1997 pp. неодноразові реорганізації Міністерства України у справах національностей та міграції призвели до погіршення його діяльності. Поширення управлінських функцій Міністерства на сферу релігії і церкви у 1994 р. змінило пріоритети його діяльності, значно послабило можливості розвитку міграційної служби.
У 1996 р. відбулася наступна реорганізація Міністерства.20 березня 1996 р. Указом Президента України затверджено Положення про Міністерство України у справах національностей та міграції, а 26 липня 1996 р. Міністерство ліквідовано і утворено Державний комітет України у справах національностей та міграції [7; 36].
Утворення названого Державного комітету ще більше обмежило можливості впливу державних органів на регулювання міграційних процесів. Замість планованого, за первинною концепцією, розвитку Департаменту міграції в єдину державну міграційну службу відбулася його ліквідація і розпилення функцій управління міграційними процесами.
Нині сфера регулювання міграції перебуває у компетенції більше десяти відомств і не має єдиної чіткої координації. Не завершено, розпочате у 1994 p., формування правової законодавчої бази регулювання міграції та відповідних адміністративних органів.
Аналіз міграційної ситуації в Україні показує, що вона розвивається набагато швидше ніж органи, які повинні її регулювати. За таких умов все очевиднішою стає загроза того, що ситуація може вийти з-під контролю.
4 серпня 2000 р. постановою Кабінету Міністрів України № 1236 затверджене Положення про Державний департамент у справах національностей і міграції. Як зазначено у його ст.1, Державний департамент є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінюсту і підпорядковується йому.
Україна фактично лише починає формувати своє міграційне законодавство. На цьому етапі особливо важливо проаналізувати і врахувати відповідний міжнародний досвід. Важливою складовою міграційної політики України має бути міжнародне співробітництво, врахування загальносвітових тенденцій регулювання міграційних процесів [8; 58].
За останні 10-15 років у світі спостерігається нечуване збільшення міграційних потоків. За останніми оцінками ООН, Україна перебуває у першій п’ятірці держав, що приймають найбільше мігрантів (близько 7 мільйонів чоловік). Через два роки наша держава буде зобов’язана (згідно з ратифікованою Верховною Радою у січні 2008 року Угодою з Європейським Співтовариством про реадмісію осіб) приймати усіх іноземців (громадян третіх країн) та осіб без громадянства, які з її території потрапили до ЄС. Така ситуація викликає велике занепокоєння.