Смекни!
smekni.com

Обмеження волі як вид кримінального покарання (стр. 3 из 3)

Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими формами.

З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, ад­міністрацією виправного центру, а також власником підприємства або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, їхніми трудовими колективами і громадськими організаціями, іншими громадськими формуваннями провадиться виховна робота.

Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, можуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати участь у їх роботі.

У виправних центрах забороняється діяльність політичних партій та профспілок.

За сумлінні поведінку і ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:

— оголошення подяки;

— нагородження похвальною грамотою;

— грошова премія;

— нагородження подарунком;

— дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

— дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні;

— дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру у відпустку терміном до дванадцяти діб один раз на рік.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звіль­нення від відбування покарання.

До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановлений порядок відбування покарання, адміністрація виправного центру може застосовувати такі заходи стягнення:

— попередження;

— догана;

— сувора догана;

— призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території;

— заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців;

— заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців;

— поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.

Стосовно осіб, які самовільно залишили місця обмеження волі або злісно ухиляються від робіт, або систематично порушують громадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністрація виправного центру направляє прокурору матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності.

Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово і усно та відображаються в особовій справі засудженого.

До засудженого застосовується один захід заохочення.

Дозвіл на виїзд засудженому до близьких родичів на святкові, неробочі та вихідні дні може бути наданий не більше одного разу на місяць.

Заохочення у вигляді надання відпустки тривалістю до дванадцяти діб застосовується до засуджених, які характеризуються позитивно, не більше одного разу протягом року за погодженням з власником підприємства або уповноваженим ним органом.

При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.

Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком провадилася перевірка, — то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.

Якщо протягом року з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене у цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку, і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.

Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для:

— одержання медичної допомоги;

— придбання продуктів харчування і предметів першої потреби;

— відвідання лазні, пральні або перукарні;

— одержання поштових відправлень;

— відвідання державних установ і організацій, навчальних закладів.

Правом застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених статтями 67 і 68 цього Кодексу, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника виправного центру і начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру в межах, передбачених частинами другою і третьою статті 70 Кримінально – виконавчого кодексу.

Заступник начальника виправного центру має право застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.

Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.


Список використаної літератури:

1. Конституція України

2. Кримінально – виконавчий кодекс України

3. Кримінальний кодекс України

4. Закон України "Про державну виконавчу службу"

5. Закон України "Про виконавче провадження"

6. Інструкція "Про проведення виконавчих дій", затверджена нака­зом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5.

7. Інструкція "Про організацію виконання покарання у виді обме­ження волі в установах кримінально-виконавчої системи", за­тверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 вересня 2001 р. №165.

8. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник /Під заг. ред. О. М. Джужи. — К., 2000.

9. А.Х. Степанюк. Кримінально – виконавче право України. «Право», Харків – 2006