Названі джерела адміністративного права — це джерела вищої юридичної сили. Норми Конституції України, що закріплюють права людини й громадянина, мають пряму дію.
Певна частина адміністративно-правових норм може бути закріплена у постановах Верховної Ради України. Наприклад, Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 p., або Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затверджене Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р.
Джерелами адміністративного права є ряд підзаконних нормативних актів Президента України та Кабінету Міністрів України, зокрема: Національна програма боротьби з корупцією, затверджена Указом Президента України від 10 квітня 1997 р.
Джерелами адміністративного права можуть бути також нормативні акти керівників підприємств, установ і організацій, акти територіальних громад, представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування та органів місцевої самоорганізації населення, якщо в них вміщено адміністративно-правові норми.
Підзаконні нормативно-правові акти, що деталізують окремі норми чи інститути законів, розглядаються деякими авторами як правові акти державного управління. На думку В. К. Колпакова, акти управління характеризуються за двома особливостями — як правові і як управлінські джерела. Вони мають між собою діалектичний зв'язок.
Їх визначають з трьох найпоширеніших позицій:
а) як форми управлінської діяльності держави;
б) як документи, що походять від компетентних органів;
в) як владні дії державних виконавчо-розпорядчих органів.
Одним із кодифікованих джерел адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП), який було прийнято 7 грудня 1984 р. (почав діяти з 1 червня 1985 р.). У ньому вміщуються норми, що регулюють і охороняють матеріальні і процесуальні суспільні відносини у сфері адміністративних правопорушень і адміністративної відповідальності. У загальних положеннях закріплюються завдання та система законодавства про адміністративні правопорушення, компетенція і повноваження державних органів і органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань про адміністративні правопорушення, запобігання їм, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, чинність законодавства та забезпечення режиму законності при провадженні у справах про адміністративні правопорушення.
Матеріальне право про адміністративні правопорушення і адміністративну відповідальність складається із загальної та особливої частин. У загальній частині закріплюються поняття адміністративного правопорушення, окремі елементи об'єктивних і суб'єктивних ознак складу адміністративного проступку, поняття і види адміністративних стягнень і загальні правила їх накладання.
В особливій частині закріплюються види адміністративних проступків у різних галузях, а саме:
а) охорони праці та здоров'я населення;
б) ті, що посягають на власність;
в) охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури;
г) в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії; у сільському господарстві;
ґ) при порушенні ветеринарно-санітарних правил;
д) на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку;
е) у сільському господарстві;
є) житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;
ж) торгівлі, фінансів і кустарно-ремісничих промислів;
з) стандартизації, якості продукції та метрології;
и) ті, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;
і) ті, що посягають на встановлений порядок управління.
У процесуальному праві закріплюється система органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, справи, що підвідомчі їм, а також їхня компетенція щодо розгляду цих справ.
Окремий розділ присвячений регулюванню порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. У ньому закріплені завдання і принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення, порядок складання протоколів, затримання правопорушників, їх особистий огляд, огляд речей і вилучення речей і документів. Визначається коло осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, порядок винесення на розгляд справ, оскарження і опротестования постанов відносно справи про адміністративне правопорушення.
Окремим розділом регулюється порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. У ньому закріплюються основні положення та порядок провадження з виконання постанови про:
а) винесення попередження;
б) накладення штрафу;
в) оплатне вилучення предмета;
г) конфіскацію предмета, грошей; ґ) позбавлення спеціального права;
д) застосування виправних робіт;
е) застосування адміністративного арешту; є) відшкодування майнової шкоди.
Отже, чинний кодекс України про адміністративні правопорушення врегульовує матеріально-правові та процесуальні адміністративні деліктні правовідносини.
5. Адміністративні правовідносини
Що слід розуміти під адміністративними правовідносинами?
Це частина суспільних відносин, які регулюються нормами адміністративного права шляхом впливу на поведінку суб'єктів у сфері державного управління, що веде до виникнення між такими суб'єктами правових зв'язків державно-владного характеру.
Основні ознаки адміністративних правовідносин:
а) вони виникають на основі адміністративно-правових норм;
б) характеризуються наявністю сторін, що іменуються суб'єктами адміністративного права;
в) за змістом включають в себе адміністративні права владного характеру і юридичні обов'язки;
г) є видом суспільних відносин державних органів, фізичних або юридичних осіб, організацій і спільностей;
г) здійснення суб'єктивних прав або додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.
Групувати адміністративні правовідносини можна за різними підставами:
— залежно від кількості суб'єктів — прості та складні;
— залежно від дії у часі — довготривалі та короткотривалі;
— за змістом поведінки зобов'язаної сторони — пасивні та активні дії чи бездіяльність;
— залежно від функціонального призначення — регулятивні й охоронні;
— за галузевою приналежністю — матеріальні та процесуальні;
— за сферами управління окремими галузями соціально-культурною, адміністративно-політичною, економічною тощо.
Адміністративні правовідносини мають складну будову і включають такі елементи, як суб'єкти, об'єкти, зміст правовідносин.
Підставами виникнення, зміни чи припинення адміністративних правовідносин є юридичні факти.
Суб'єктами адміністративних правовідносин називають державні органи, фізичних та юридичних осіб, які наділяються адміністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління (державної виконавчої влади).
Необхідно розрізняти суб'єкт адміністративного права і суб'єкт адміністративних правовідносин. Названі поняття близькі, але нетотожні. Суб'єкт адміністративного права може існувати абстрактно, але ніколи не вступатиме у правовідносини.А от суб’єкти адміністративних правовідносин завжди конкретні. Для того щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адміністративних правовідносин, необхідні такі три умови:
— наявність адміністративно-правової норми, що передбачає адміністративні права і обов'язки;
— наявність адміністративної правосуб'єктності (праводієздатності);
— наявність адміністративного юридичного факту.
Адміністративно-правові норми містяться в джерелах адміністративного права.
Суб'єкти адміністративних правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені і нести юридичну відповідальність за свої дії.
Суб'єктами адміністративних правовідносин можуть бути:
а) Президент України;
б) державні органи виконавчої влади;
в) державні службовці;
г) громадяни України, іноземці й особи без громадянства; ґ) система місцевого самоврядування;
д) об'єднання громадян тощо.
Об'єктом адміністративних правовідносин є сама управлінська діяльність у сфері державного управління.
Зміст адміністративних правовідносин характеризується синтезом фактичного та юридичного. Юридичний зміст — це адміністративні суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливості імперативних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів. Фактичний зміст — це сама поведінка суб'єктів адміністративних правовідносин, їх діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.