Смекни!
smekni.com

Основні аспекти аналізу демократії (стр. 4 из 5)

При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежать від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак. Як відомо, раніше в Україні виборці завжди мали по одному голосу, незалежно від виду виборів. Відтепер становище змінилось. На виборах народних депутатів України, наприклад, кожний виборець має два голоси — по одному в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах [10].

Принцип прямоговиборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів.

Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевиявленням виборців не допускається. Зміст його полягає в гарантіях повної свободи волевиявлення. В рамках виборчого законодавства це досягається тим що кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається. Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування. При заповненні бюлетня забороняється присутність будь-кого, крім голосуючого. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крім членів виборчої комісії, кандидатів, які балотуються, їхніх довірених осіб, а також уповноважених осіб, представників партій, виборчих блоків партій, що беруть участь у виборах.

Отже, в Україні існують принципи прямого народовладдя, які є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо якісного формування представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування [11].

Основні принципи виборів — це засади, на основі яких здійснюються вибори і відповідно до змісту яких вибори можна вважати реальним волевиявленням народу, формою прямого народовладдя.Шляхом виборів громадяни обирають тих людей та ті політичні сили, які, на їхню думку, провадитимуть державну політику максимально ефективно.

3.2. Референдум в Україні як форма безпосередньої демократії

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управління державними справами.

Референдум (лат. — те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем за­гальнонаціонального і місцевого значення (прийняття консти­туції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з найважливіших питань). Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі гро­мадян в управлінні державою і місцевими справами [12].

Референдуми за предметом проведення:

• конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки;

• законодавчі — на всенародне голосування виносяться про­ект закону або чинний закон;

• консультативний — проводиться з метою виявлення гро­мадської думки щодо принципового питанню державного життя.

Референдуми за ступенем обов'язковості проведення:

• обов'язковий — предметом референдуму є питання, відне­сені Конституцією до виключного вирішення в результаті все­народного опитування (наприклад, відповідно до ст. 73 Консти­туції України виключно всеукраїнським референдумом вирішу­ються питання про зміну території України) [13];

— факультативний — проводиться з метою виявлення громад­ської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну ча­стину населення регіону (наприклад, про встановлення вільної економічної зони у Харківській області).

Предметом референдуму можуть бути питання:

— що мають істотне значення для визначення політики дер­жави

ззовні (міжнародні-правові питання) — входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства, наприклад, про членство країни в Європейському Співтоваристві;

— що мають істотне значення для вдосконалення системи управ­ління

усередині (адміністративно-правові питання) — вирішення питань управлінського характеру, наприклад, зміна адміністра­тивно-територіального поділу.

Юридичні наслідки зазначених референдумів — різні:

1. Результати конституційного і законодавчого референдумів мають найвищу юридичну силу, не потребують затвердження. Вони є загальнообов'язковими для державних органів, слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і правозастосовної діяль­ності.

2. Результати консультативного референдуму не є обов'язкови­ми для винесення адекватного рішення з опитуваного питання. Вони мають дорадчий характер, розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.

За територією проведення референдум може бути:

(1) Загальнонаціональним — проводиться в масштабах усієї країни. Доцільно проводити перед референдумом всенародне або широке громадське обговорення питань, що вирішуються рефе­рендумом.

Відповідно до Конституції України (ст. 72) загальнонаціона­льний, усеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом. Призначення всеукраїнського рефере­ндуму відбувається відповідно до народної ініціативи за вимо­гою не менш як 3 мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менш як по 100 тисяч підписів у кожній області.

Референдум в Україні не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Як уже зазначалося, виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

(2) Місцевим — проводиться в межах окремих суб'єктів фе­дерації (у федеративній державі) або адміністративно-територі­альних одиниць (в унітарній та федеративній державах) із ме­тою вирішення найважливіших питань місцевого значення.

Прийняті рішення на місцевому референдумі (наприклад, пе­рейменування сіл, міст або дострокове припинення повнова­жень місцевої Ради, її голови) мають вищу юридичну силу щодо рішень відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Новий усеукраїнський референдум з питань, що раніше ви­носилися на референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум — через 1 рік від дня проведення попе­реднього референдуму з цих самих питань.

У виборах і референдумах мають право брати участь грома­дяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Гаран­тується вільне волевиявлення. Голосування під час виборів і ре­ферендумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається [14].

У Швейцарії, крім референдуму, інститутами безпосередньої демократії є народне вече, народна законодавча ініціатива. У США референдум застосовується нарівні з законодавчою іні­ціативою. У Франції через три роки після проведення першого референдуму в 1789 p. почали практикуватися плебісцити — все­народні опитування, які розглядаються як синоніми референ­думів.

Висновки:

Дослідивши поняття та форми демократії в Україні та світі, можна зробити наступні висновки:

1. Демократія – форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу.

2. У суспільній свідомості демократія ототожнюється з народовладдям. Ця форма державного устрою з точки зору механізму вияву народного суверенітету виступає як пряма і як представницька демократія. Перша передбачає безпосереднє волевиявлення асоціації індивідів – суб’єкта влади – з тих або інших питань життєдіяльності цієї асоціації, наприклад, проведення референдуму. Апаратові влади відводиться роль організатора волевиявлення народу влада приймає політичні рішення, конкретизуючи й охороняючи громадську волю. Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаються повноважними зборами народних представників (парламентами, національними зборами, конгресом), яких обирають суб’єкти влади. При цьому представницькі установи, їхня діяльність контролюється асоціаціями.

3. Поняттю «демократія» два з половиною тисячоліття. В міру розвитку і ускладнення політичного життя, появи різноманітних доктрин, що апелювали до демократії, її розуміння різко змінилося. Вже в античному світі це поняття тлумачилося по-різному, що зумовлювалося його природою.

4. Демократії, які існують нині у західному світі, тією чи іншою мірою ґрунтуються на принципах класичної ліберальної демократії, що сформувалася у ХVІІІ ст.. Шляхом тривалого пошуку політична думка знайшла в ній форму організації влади, яка найкраще покликана поєднати свободу, народовладдя і закон. І це відображено в її принципах.

5. У західному світі нині поширені численні концепції демократії. Всі вони тією чи іншою мірою враховують характер суспільства як постіндустріального. Більшість політологів виходить з того, що основною характеристикою демократії є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади, тобто процес цей на будь-якому рівні здійснюється за участю обраних представників народу.

6. Функції демократії реалізуються через її форми та інститути. Форма демократії – це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:

Участь народу в управлінні державними та суспільними справами (народовладдя) – здійснюється у двох формах: прямій та непрямій.\

Формування та функціонування систем органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом.