Отже, існуюча система державних органів невідкладно потребує своєї всебічної раціоналізації, приведення чисельності працівників і витрат у відповідність з вимогами реального забезпечення належної ефективності їх діяльності.
З огляду на системну природу державних органів, їх удосконалення має ґрунтуватися на науково-системних поглядах і принципах. Зокрема, ключове значення має узгодженість дій по так званій “вертикалі” виконавчої влади. Вона має забезпечуватися не силою особової влади керівників, а шляхом більш чіткого розподілу та збалансування між структурними ланками функцій, повноважень та відповідальності, продуманої правової регламентації компетенції кожної ланки. Реформаторські заходи мають спрямовуватись на фактичні потреби відповідних керованих об’єктів, а в широкому розумінні - на потреби економічного, політичного і соціального середовища, в інтересах якого, вони власне і функціонують. Зокрема, необхідне чітке визначення правового статусу та механізмів взаємодії державних органів, їх структурних підрозділів та посадових осіб, що потребує науково обґрунтованого встановлення їх завдань, компетенції, відповідальності, підпорядкованості та порядку організації роботи.
Тому більш конкретні питання компетенції державних органів, їх організації та порядку діяльності визначені (або мають бути визначені) в окремих законах. Причому слід враховувати, що найбільший ефект може бути досягнутий при врегулюванні правового положення всієї системи, а не тільки її складових.
Тому на найближчу перспективу слід передбачити значно вищий рівень кодифікації законодавства, що регулює діяльність державних органів. Зокрема назріла необхідність розробитти самостійний Кодекс організації державного управління, або інакше - Адміністративний кодекс України тощо.
ЛІТЕРАТУРА
[1] Урядовий кур’єр. - 1997. - 22 березня.
[2] Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - С. 7.
[3] Цит. за: Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - С. 7.