Смекни!
smekni.com

Історія створення СС Галичина (стр. 1 из 2)

Реферат

на тему:

СС “Галичина”
План

ВСТУП

1. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ ДИВІЗІЇ СС "ГАЛИЧИНА"

2. СТРУКТУРА ТА ЗАВДАННЯ ДИВІЗІЇ СС “ГАЛИЧИНИ”

3. МІСЦЕ ДИВІЗІЇ СС “ГАЛИЧИНИ” В УКРАЇНСЬКІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Найважливішим випадком співпраці українців з гітлерівським режимом на організаційному рівні стало створення добровільної дивізії СС «Галичина». Навесні 1943 р. після приголомшливої поразки німців під Сталінградом нацистські власті прийшли до запізнілого рішення — набрати до своєї армії ненімецьких жителів східних територій.

Відтак губернатор Галичини Отто Вехтер звернувся до УЦК із пропозицією сформувати в німецькій армії українську дивізію. Після тривалих суперечок і попри незгоду ОУН-Б Кубійович та його прибічники погодилися. Безпосередньою причиною створення такої дивізії була надія на те, що це поліпшить ставлення німців до українців.

Великий вплив на рішення керівництва УЦК справили також уроки подій 1917—1920 рр., оскільки Кубійович зі своїми колегами (а також сам митрополит Шептицький) були переконані в тому, що саме відсутність добре вишколеної армії не дала змоги українцям створити після першої світової війни власну державу. Усвідомлюючи можливість поразки Німеччини, вони твердо вирішили цього разу не допустити, щоб у хаосі подій українці зненацька опинилися без регулярних збройних сил.

На переговорах про створення дивізії УЦК наполягало, щоб ця частина боролася лише проти радянських військ. За вказівкою Гіммлера Вехтер зажадав, щоб усе вище командування дивізії складалося з німців, а сама вона, щоб не дратувати Гітлера, називалася не українською, а галицькою. Коли в червні 1943 р. УЦК оголосив набір добровольців, на заклик відповіли понад 82 тис. чоловік, і ІЗ тис. із них згодом стали солдатами добровільної дивізії СС «Галичина».

Багатьом сучасникам і дослідникам подій Другої світової війни важко зрозуміти, чому аж понад 80 тисяч української молоді зголосились у ряди дивізії СС "Галичина". І сьогодні виникають запитання: як можна було тоді зважитися на співпрацю з гітлерівською Німеччиною, коли від її бомб горіли вже стріхи волинських сіл, коли тисячі українців гинуло в ґестапівських катівнях і коли мільйони української молоді депортовано на невільничі роботи до Німеччини?

Спробуємо дослідити це питання і розглянути інші питання: особливості формування дивізії СС “Галичина”, її участь в українському національно-визвольному русі, загальне значення в історії України.

1. Соціально-політичні та соціально-психологічні передумови

створення дивізії СС "Галичина"

Українська дивізія "Галичина" — це особливе за часів другої світової війни військове формування. Виникло воно як наслідок того соціально-політичного стану, що мав місце в Західній Україні у період від осені 1939 року — з моменту окупації радянськими військами Західної України до літа 1943 року, коли було створено дивізію "Галичина".

Для створення цієї дивізії потрібні були, як мінімум, дві умови. Перша — дозвіл німецького військово-політичного керівництва на утворення формування. Друга — наявність у Західній Україні соціально-політичних передумов, які б завершили масовість добровольців. Бо без підтримки народу або ідея створення дивізії вмерла б ненародженою, або німцям довелося б силою мобілізувати українців до дивізії, що згодом не дозволило б зробити з неї справжню бойову одиницю з високими вимогами і духовною цілісністю, які мали місце в дивізії.

Щодо першої умови, треба зазначити, що після поразок у 1943 році німці відмовилися від своєї амбітної позиції, нібито східну проблему вони можуть вирішити тільки "пролиттям німецької крові". І тому для боротьби з більшовизмом почали притягати й інші народи, творячи підрозділи в рамках "Зброї СС" ("Waffen SS"). Таких дивізій було утворено 29. Дивізії "Зброї СС" формувалися з людей російської, французької, іспанської, татарської та інших національностей. Українська дивізія "Галичина" була аж 14-ю.

Щодо другої умови, то ідея створення української дивізії дістала підтримку в народному середовищі, особливо серед української інтелігенції Західної України. Про це може свідчити, скажімо, те, що з самого початку зголосилося 80 тисяч добровольців, хоча для комплектування дивізії потрібно було тільки 15 тисяч.

На особливу увагу заслуговує той факт, що після поразок у 1943 році ніхто у світі не сумнівався, що Німеччина зазнає поразки. І все ж таки українська громада Галичини приймає рішення підтримати ідею створення дивізії, а українська молодь масово йде добровольцями до неї.

Виникає питання: чому, бачучи неминучість поразки Німеччини у війні, галичани все ж таки вступають у війну на німецькому боці? Чи не простіше було б відсидіти десь на печі або в лісі, дочекатися Червоної Армії, щоб добити вже конаючого німецько-фашистського загарбника у її лавах? Чому саме боротьбі проти більшовизму, а значить — проти Червоної Армії присвятили своє життя галицькі юнаки?

Перш за все варто зазначити, що український народ на фоні зіткнення двох монстрів — німецького фашизму і російського більшовизму — опинився в дуже складному становищі. Через те, що і німецький фашизм, і російський більшовизм були однаково погибельні для нього. Українець, не маючи власної держави, став перед вибором: а на чийому боці йому виступити? Тож, щоб боротися з німецьким фашизмом, він мусив піти до Червоної Армії, а щоб боротися з російським більшовизмом — до німецької.

Безумовно, існував і третій шлях — піти у славне військо УПА, яке, хоч і не мало достатньо сил, боролося на два фронти: як із московським більшовизмом, так і з німецьким фашизмом. Але з певних обставин не кожний українець мав можливість потрапити у ліс, до лав УПА. І тому українці в Галичині робили свій політичний вибір не на користь російського більшовизму. Для такого вибору були певні об'єктивні обставини.

Звернемо погляд у недалеке для того часу минуле.

До 1939 року Західна Україна була у складі Польщі. Тобто до 1939-го галичани не знали, що таке радянсько-більшовицька влада. Вони не пережили голоду 1933 року, цього штучно проведеного комуністами геноциду проти українського народу. Західні українці не знали, що таке колгосп, що таке НКВД, хто такі комуністи і в чому ж полягає злочинність їхнього урядування.

Наприклад, галичани, яким історично властива яскраво виражена індивідуальність, особливо у веденні господарства, ментально не могли сприйняти ідеї колективізації у сільському господарстві. Це приводило до спротиву більшовикам. Навіть Гітлер не знищив стільки людей, скільки московські більшовики, ставлячи свої злочинні експерименти над цілими народами.

Тож немає нічого дивного в тому, що галичани вкрай не сприймали насильницького руйнування їхнього віковічного укладу життя, вкрай вороже ставилися до московсько-більшовицької адміністрації. Тобто соціально-психологічна ситуація в Західній Україні щодо ставлення місцевого населення до силоміць поширюваних ідей російського більшовизму була вкрай несприятлива.

Також треба зазначити, що військово-політична ситуація в Європі склалася так, що тільки дві держави могли реально претендувати на панівну роль — Німеччина і СССР. Залишалася ще Великобританія. Але її положення на островах не давало Гітлерові можливості швидко розрахуватися з цим супротивником, як це сталося з Францією. З іншого боку, Великобританія не могла кардинально впливати на процеси в Європі. І тому після окупації та розподілу Німеччиною і СССР сусідніх держав Гітлер і Сталін фактично залишилися в Європі сам на сам.

Що ж принесла західним українцям окупація їхніх земель радянськими військами?

Тільки за півроку, від жовтня 1939-го по квітень 1940-го, в Західній Україні було репресовано 1 120 137 осіб. Це на 10 мільйонів населення Західної України — кожен десятий. Неймовірний розмах репресій, катувань, насильницьких засобів нав'язування комуністичного способу життя випав на долю західних українців.

Свавілля комуністичного режиму, керованого з Москви, масові репресії НКВД, руйнація вікового укладу життя людей на догоду комуністичній ідеології, колективізація, насаджувавння чужої культури, русифікація — все це призвело до того, що ще до початку війни між Німеччиною і СССР соціально-психологічна атмосфера в Західній Україні характеризувалася вкрай ворожим ставленням місцевого населення до московсько-більшовицької влади. Виринула, особливо серед української інтелігенції, думка: як позбутися жахливих наслідків такого "возз'єднання", як уникнути остаточного знищення українців більшовиками з Росії?

Тож характеристичним для того часу був пошук шляхів звільнення від більшовицького кривавого ярма. У цей самий час Гітлер, захопивши Чехословаччину, дає певну автономію словакам. До того ж, він, розпочавши війну із СССР, проголошує себе борцем із більшовизмом. Уже це не могло не викликати у західних українців певних сподівань щодо можливості отримання незалежної України з рук Гітлера. Ці сподівання ще більше зросли, тільки-но німецькі війська почали зазнавати поразок на Східному фронті.

Незаперечним є той факт, що як у часи першої світової війни, так і в часи другої, Україна не мала своєї державності, не мала достатніх сил протистояти цим двом агресорам — більшовицькій Росії і фашистській Німеччині. І через те частина українського населення, перш за все інтелігенція Галичини, вбачала вирішення проблеми незалежності Української держави через союз з Німеччиною. Інша частина населення України, яка довгий час жила в СССР, під впливом більшовицької пропаганди, бачила майбутнє України в союзі з більшовицькою Росією.

ОУН, вбачаючи в російському більшовизмі найбільшу небезпеку для народу України, в перші дні війни сподівалася знайти підтримку ідеї незалежності України у Німеччини. Тисячі українців як Західної, так і Східної України, відчувши панування комуністичного режиму, робили однаковий політичний вибір не на користь советської, а на користь німецької сторони.