З Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька днів гостем принца Мазепи, що виконує найвищу владу в цій країні. <...>Загально кажучи, він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами, а щодо перфектного і досконалого знання цієї мови може реалізувати з найкращими нашими отцями єзуїтами. Його мова взагалі добірна й чепурна; правда, коли розмовляє, то більше любить мовчати та слухати інших. При його дворі – два лікарі-німці, з якими Мазепа розмовляв їхньою мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька у гетьманській резиденції, говорив італійською мовою. Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами, бо він запевняв мене, що не добре володіє французькою, хоч у молодих літах відвідав Париж і південну Францію, був на прийнятті в Луврі, коли святкували Піренейський мир (1659 p.). He знаю тільки, чи в цьому твердженні нема якоїсь особливої причини, бо сам бачив у нього газети французькі й голландські. <...> Розмова з цим принцом дуже приємна: має він великий досвід у політиці; на протилежність до москвинів, слідкує і знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки." [Пам’ятки України. – 1991. – №6. – с. 34 -35.]
Тісний зв’язок Київської Академії з Мазепою позначився в тих "панегіриках", які відмічали роль Мазепи, як вождя України. Мазепа дійсно був меценатом і опікуном Академії. Він збудував для неї новий будинок, новий Братський собор, в якому відбувалися урочисті Служби Божі і в якому професори виголошували проповіді. Мазепа сам часто відвідував Академію, бував на її диспутах та виставах. В Академії вчилися обидва Мазепині небожі – І. Обидовський та А. Войнаровський. В добі піднесення української культури часів Мазепи Академії належало центральне місце.
Академія при підтримці гетьмана Івана Мазепи й митрополита Варлаама Ясинського посилає до Москви своїх послів на чолі з ректором Йосафом Кроковським з метою отримати підтвердження свого матеріального та правового статусу. Повертається ректор з царською грамотою, якою підтверджується попередня грамота від 1694 р., тобто – всі володіння Академії, а також її статус вищого навчального закладу: "Академии их Киево Могилянской, что от прежнего своего основания имеет равные привилегии, как обыкновенно иные Академии во всех государствах иноземческих, право свободы иметь подтверждаеться".
Але ж за зв’язки з Мазепою Академія заплатила тяжку ціну: протягом майже 30-ти років вона не могла цілком отрястися від репресій Петра І. Першою й най тяжчою репресією була заборона вчитися в Академії "чужинцям", себто підданим Польщі. В лютому 1709 року замість 2 000 учнів було тільки 161. Лише за Єлизавети кількість студентів знову зростає: в 1744 році було їх 1 100.
Петро Пекарський, історик, член Імперської Академії Наук1862 р. писав: "При Петре русское образование слагалось из двух стихии – киевской учености... и европейского просвещения", і при цьому "киевская ученость имела перевес, потому что имела за собой право давности; европейское же образование, вследствие причин исторических, усваивалось с трудом" і "не имело в России замечательных представителей" (1)
Оправлятися від удару, якого завдав Академії Петро І, вона за Данила Апостола. Після блискучих професорів часів Мазепи, якими були Стефан Яворський, Йоасаф Крокоський і особливо Теофан Прокопович, "мабуть, найвизначніший учений-енциклопедист (теологія, філософія, література, історія, математика, астрономія) тогочасної України", як характеризує Прокоповича О. Оглоблин, настав занепад. Характеристична для цієї доби "еволюція" Т. Прокоповича: в 1705 році він, присвячуючи Мазепі свою драму "Володимир", "славив його, як гідного спадкоємця Володимира Великого", і в "Слові" у день Володимира називав Київ "Другим Єрусалимом" – як антитезу "Третього Риму" – Москві. А в 1709 році, після Полтавської катастрофи, речник "Другого Єрусалиму" став неофітом "Третього Риму" – Петербургу.
Повернути Києву та Академії блиск і славу часів Мазепи не міг уже ніхто. Але за Данила Апостола та митрополита Рафаїла Заборовського Академія почала знову поволі підноситися зі стану занепаду. Гетьман затвердив за нею всі маєтки, які залишалися в її володінні. Митрополит Рафаїл Заборовський з власних коштів підтримував Академію та її професорів, посилав здібніших учнів до закордонних університетів, допомагав бідним учням, прибудував другий поверх на будинку Академії, спорудженому Мазепою.
Нову добу піднесення пережила Академія за царювання Єлизавети та гетьманування Кирила Розумовського. Про стан її свідчать імена професорів 1740-их років: Юрій Кониський, Сильвестер Ласкоронський, Юрій Щербицький, Давид Ніщинський, Танасія Максимович та інші, що "зробили б честь кожному західноєвропейському університетові", – пише О. Оглоблин.
Кількість учнів Академії змінювалась.
1685 – 1686 роках 240 учнів
на початку ХVІІ ст. 1 000 учнів
За Мазепи було 2 000 учнів
1709 року 161 учень
1736 – 1737 роках 367 учнів
1737 – 1738 роках 494 учня
1744 року 1 100 учнів
1754 – 1756 роках 1 000 учнів
1764 – 1765 роках 1 159 учнів
1775 – 1776 роках 769 учнів
ІІІ. Структура Навчання в Києво-Могилянській Академії.
Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу. Заснована на принципах гуманізму і просвітництва Академія поширювала освіту, знання. Її вихованці відкривали школи, засновували бібліотеки, сприяли розвитку культури, мистецтва, літератури, музики, театру. Академічні наставники і професори свято вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.
Повний курс навчання в Києво-Могилянській академії тривав 12 років. Але зважаючи на те, що вона була вищою школою, студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали без вікового обмеження. Студентів і початкових, і середніх, і старших класів (курсів) ніколи не карали і не відчисляли за те, що вони не вивчили уроків, не підготувались до диспуту чи взагалі не можуть опанувати належний матеріал, бо причиною цьому могли бути і хвороба, і голод, і холод, нестача одягу, підручників і т. ін. Більше того, всім надавалась можливість при бажанні залишатися на другий чи навіть на третій рік в тому ж класі "підтверджувати навчання".
Навчання в Київській Колегії було побудоване за зразком єзуїтських польських колегій. Всього в академії було 8 так званих ординарних класів, які поділялись на три цикли: нижчий – граматичний (фара, інфіма, граматика та синтакса), що були по суті підготовчими, середній – риторичний (піїтика та риторика) і вищий – філософський (діалектика, логіка та теологія). Останній клас був розрахований на 4 роки. Кількість предметів сягала до 30 і більше. В перших чотирьох класах Академії – фарі, інфимі, граматиці й синтаксисі, вивчались мови: церковно-слов'янська, грецька, руська (українська), латинь і польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехизис.
Знання класичних мов – грецької та латинської – було не лише ознакою освіченої людини того часу, але й відкривало їй шлях до пізнання античної культурної спадщини й сучасної європейської літератури й науки. Латинь була мовою науковців, письменників, поетів, судової справи, міжнародного спілкування. Викладання в університетах Європи велось латинською мовою. Всі вищі науки, починаючи з поетики, в Києво-Могилянській Академії також викладались латинською мовою. За методом навчання Колегія була схоластичною школою, як були схоластичними всі школи Західної Європи того часу.
Ще в 1649р. Єрусалимський патріарх Паїсій, відвідавши Київську колегію, писав, що вона має вчителів "високого мистецтва", які навчають ґречну молодь "слов'янській мові, як властивій і латинській як, необхідній. . . ".
Руська або українська літературна (книжна) мова з часом завойовує все більший простір в Академії і в суспільстві. Нею писали твори, вірші, наукові, художні й політичні трактати, літописи, листи, судові акти, гетьманські універсали, укладали проповіді й повчання.
Згодом в Академії зростає інтерес до європейських мов. З 1738 р. до навчального курсу вводиться німецька, а з 1753 р. – французька мова. З середини ХVІІ ст. вивчається російська мова, а також староєврейська. Остання – з метою поглибленого вивчення християнських першоджерел.
Відомо, що починаючи від Петра I, ведеться наступ на українську мову, її знищення. Приймається ряд заходів, "дабы народ малоросийский не почитал себя отличным от великоросийского", в тому числі закони про заборону друку (з1720 р. ), а потім – і викладання українською мовою. Академії спочатку "рекомендується" перейти на російську мову, а з 1784 р. – суворо забороняється читати лекції "сільським діалектом" (тобто українською мовою), а лише російською і обов'язково "с соблюдением выговора, который соблюдаеться Великороссией", що фактично Академію перетворило на вищу духовну школу. Незважаючи на заходи російського царизму щодо русифікації Академії, як і всієї України, українська літературна мова, в розвиток якої внесла свій вклад і Академія, в повній красі зазвучала в творах І. Котляревського, Т. Шевченка та інших Українських поетів і письменників.
Вивчалися в Академії поетика – мистецтво складати вірші, а також риторика – цариця мистецтв, вміння красиво і вірно висловлювати думку. Поетика й риторика були найулюбленішими предметами студентів. Особливо студенти цікавились такими видами поезії, які мали практичне застосування. Це канти й елегії, які можна було присвятити поважним людям, проголосити їх на громадських, церковних, академічних святах. Не менш популярними були й промови: поздоровні, вітальні, прощальні, іменинні, весільні, а також на випадок народження чи смерті, перемоги, судового акту, церковного свята та інші. Студенти красномовці завжди були бажаними гостями на різних урочистостях, за що отримували щиру вдячність й матеріальну винагороду.