- для виробничих зон – майже всі промислові регіони України;
- для науково-технічних зон – міста Київ, Харків, Одеса, Львів та прилеглі до них території;
- для туристично-рекреаційних зон – Автономна Республіка Крим, Закарпатська, Львівська, Чернівецька, Івано-Франківська області [23, с.].
До найбільш підготовлених проектів ВЕЗ, які можуть бути включені до складу програми розбудови їх впродовж 5-7-и річного періоду, відносяться проекти зовнішньоторговельних зон у Волинській (“Інтерпорт Ковель”), Закарпатській (“Закарпаття” – зона на базі транспортного вузла “Чоп-Батєво”), Одеській (“Порто-Франко”, м.Одеса), Львівській області (“Яворів” на базі автопорту Краківець), туристично-рекреаційних зон у Чернівецькій області (“Буковина”) та інші.
Програма розбудови спеціальних економічних зон має бути розрахована на 5-7-и річний період. Реалізація заходів, передбачених у Програмі, дозволить отримати прямий ефект у вигляді залучення додаткових іноземних інвестицій, збільшення податкових надходжень, збереження та модернізації існуючих, створення нових робочих місць, збільшення зайнятості та доходів населення, додаткових орендних платежів, зборів від страхування. Одночасно передбачається і непрямий (опосередкований) ефект внаслідок активізації підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності, підвищення ефективності господарювання, технологічного впливу, сприяння структурній перебудові народного господарства регіону).
3. Україна належить до країн з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності, у зв’язку з чим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набуває першорядного значення.
На Придніпров’я припадає 9,8% території та близько 12% населення, в тому числі міського – 14%. Тут виробляється 18% промислової продукції, в тому числі 52% металургійної, 22% електроенергетичної, 13% хімічної та нафтохімічної. До того ж промисловість концентрується на вузькій смузі вздовж Дніпра. Це призводить до сильного забруднення повітря, води й землі, особливо в районах найбільшого зосередження промислових об’єктів.
Регіонами, які належать до екологічно напружених, є Прикарпаття (Чернівецька, Івано-Франківська області), Північний Крим, Сумська область (північна частина), Черкаська область (Придніпровська частина), м.Київ.
Особливо актуальною проблемою України є охорона водних ресурсів. У розрахунку на одного жителя припадає 1000 м³ води місцевого стоку на рік, але забезпечення неоднакове в різних частинах країни. Так, у Західній економічній зоні воно у 7 разів вище, ніж у Південній, та у 3 рази вище, ніж у Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай, Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м³ на одного жителя.
Майже 2 тис. км становить берегова лінія України, яку омивають води Чорного та Азовського морів. Північна частина Чорного моря з середньою глибиною 60-120 м добре нагрівається у літній період і багата на рибу (180 видів), Азовське море, середня глибина якого 8 м, налічує майже 350 видів риб. Чорне та Азовське моря дуже забруднені внаслідок викидів неочищених вод рядом великих підприємств чорної металургії, хімії, нафтохімії, вугільної та харчової промисловості. Скидання забруднених вод перевищує 1 млрд м³, або 20 м³ на одного жителя.
Грунти України, незважаючи на її порівняно невелику площу, досить різноманітні. Про це свідчить той факт, що при великомасштабному картуванні їх налічувалося майже 650 видів.
У цілому структура грунтів України характеризується такими даними, %: типові чорноземи – 18, звичайні чорноземи – 27,7, південні чорноземи – 8,9 загальної площі. Отже, майже 55% площі становлять чорноземи, майже 6% - чорноземи і дерново-скелетні грунти на щільних породах, чорноземи на супіщаних і піщаних породах, лучно-чорноземні грунти.
Значної шкоди якості грунтів завдає невміле використання мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин з великою токсичністю, що впливає як на грунти, так і на флору, фауну і людину. Шкоди завдає також повільне відтворення, а в деяких областях свідоме знищення полезахисних смуг. Тепер у степовій і лісостеповій зонах залишилося близько 50% смуг, створених раніше.
Охорона і раціональне використання земель пов’язані із створенням полезахисних смуг, лісових насаджень, терасуванням крутих схилів, спорудженням гідротехнічних протиерозійних, протиселевих, протизсувних об’єктів, рекультивацією земель, застосуванням нових методів обробітку грунту, меліорацією. Зрозуміло, що ці види робіт враховуються при розробці заходів і вони мають бути різними для кожного з регіонів України.
Висока територіальна концентрація великих промислових підприємств призводить до підвищення викидів у повітря шкідливих хімічних речовин. Охорона атмосферного повітря забезпечується насамперед спорудженням газопилових об’єктів, застосуванням маловідходних технологій, утилізацією шкідливих речовин і тепла.
Найбільшими забруднювачами є підприємства хімічної, нафтохімічної, металургійної, електроенергетичної промисловості. Майже 60% всього обсягу вловлених шкідливих речовин (20 млн т) припадає на Донецьку, Дніпропетровську та Луганську області.
Проблема очищення атмосферного повітря й надалі залишається невирішеною. Досі в атмосферу викидається багато окислів азоту, сірчистого ангідриду, які випадають у вигляді кислотних дощів, внаслідок чого знижується врожайність сільськогосподарських культур.
Хоча західні області України забруднюють повітря менше, проте, враховуючи безпосередню близькість промислових зон країн Європи і переважно західний напрям переміщення атмосферних мас, забруднення повітря досить високе і кислотні дощі завдають великої шкоди сільському господарству. Західні вітри приносять на територію України щороку 3,3 млн т сполук сірки.
Захист лісових ресурсів не тільки не втратив своєї актуальності, а, навпаки, останнім часом набув особливого значення.
Ліси виконують багато функцій, тому їхні масиви треба, з одного боку, охороняти і раціонально використовувати, а з другого – розширювати і поліпшувати видовий склад. Ліси дають цінний матеріал для різних галузей промисловості, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення. Площа під лісами займає близько 9 млн га, що становить 14% всієї площі України. У західній і північній частинах країни частка площ під лісами досягає 20-40%, у Карпатах – понад 40, на Поліссі – понад 25%. У Криму лісистість становить 10%, у Степу – 4%.
Територія України за рівнем забруднення (див. картосхему с.248) поділяють на:
1. Надзвичайно забруднені території (61 тис. км²). Тут забруднення повітря в 20-250 разів перевищує нормативи, води – у 5-25 разів, грунтів – у 1,5-8,5 рази. До цієї зони належать Придніпров’я, Донбас, східна частина Причорномор’я, Чорнобильська АЕС і Чернівецька область, а також 78 міст, в яких забруднення повітря перевищує норми у 60 разів, а також 21 місто, де забруднення води перевищує норми у 12 разів.
2. Дуже забруднені (116,7 тис. км²) та забруднені (121,2 тис. км²) – це території, прилеглі до Чорнобильської АЕС, південної частини України, Полісся.
3. Помірно забрудненні території (144,8 тис. км²) є найбільш сприятливими для життя, трудової діяльності і відпочинку: Харківська, Полтавська, Сумська, південна частина Чернігівської області.
4. Умовно чисті території (49,1 тис. км²) розташовані в Карпатах, Шацькому поозер’ї, Південному березі Криму, деяких районах Придніпров’я, північно-західних районах Одеської і Миколаївської областей, західній частині Кіровоградської, південно-західній Черкаської і південній частині Київської областей. Сприятлива ситуація також у Полтавській і Сумській областях, південному сході Чернігівщини, північних регіонах Харківської і Луганської областей.
Деякі райони 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС та причорноморські регіони інтенсивного зрошування відносять до території екологічної небезпеки. У цих районах забруднення грунтів у 10 і більше разів перевищує нормативний фон, води – у 5-45 разів.
Для кожного з регіонів України характерні особливі проблеми охорони природи, тому для них слід розробляти окремі програми. Для виконання таких програм необхідне фінансування. Зрозуміло, що значні кошти на оздоровлення екології повинні виділятися з державного бюджету. Екологічні проблеми обов’язково мають враховувати економісти різних рівнів управління.
4. Зовнішньоекономічні зв’язки в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки.
Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (квітень 1991 р.), “Про вільні економічні зони” (жовтень 1992 р.), “Про іноземні інвестиції” (березень 1993 р.).
Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови – йдеться про зміну сировинного спрямування експорту, підвищення в ньому частки продукції обробних галузей, удосконалення структури імпорту. Адже відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної, складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі, трактори, комбайни, судна різного призначення, ракетні комплекси, верстати, турбіни, судна різного призначення, ракетні комплекси, верстати, турбіни, засоби зв’язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру тощо. Реально основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислового комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, сучасна технологія, висококваліфіковані фахівці.
У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості. Промисловий потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для сплати державного зовнішнього боргу, закупівлі найнеобхіднішого імпорту та оплати інших загальнодержавних потреб.