Аудитор вивчає дотримання порядку державної реєстрації інвестицій. Тут також важливо дослідити, як використовуються кошти, особливо цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, майно. Визначаються об'єкти і суб'єкти інвестиційної діяльності. Об'єктом інвестиційної діяльності може бути майно (основні фонди, оборотні кошти, цінні папери, майнові права).
Інвестиції у відтворення основних фондів можуть бути здійснені у формі капітальних вкладень. Інвестиції можуть бути фінансовими, реальними, валовими і чистими, приватними і державними.
Фінансові інвестиції — це вкладення капіталу в акції, облігації та інші цінні папери.
Реальні інвестиції — це вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів.
Валові інвестиції — це сумарні вкладення, необхідні для відшкодування і приросту основного капіталу.
Приватні інвестиції — фінансуються за рахунок власних джерел і залучених коштів (довготермінових кредитів, емісій цінних паперів).
Державні інвестиції фінансуються за рахунок коштів державного бюджету.
Особлива увага аудитора має бути зосереджена на достовірності джерел фінансування інвестицій.
Джерелами фінансування інвестиційної діяльності є:
• власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження, заощадження юридичних і фізичних осіб тощо);
• позичені кошти інвесторів (банківські та бюджетні кредити, облігаційні займи тощо);
• залучені кошти інвесторів (кошти від продажу акцій, пайові внески юридичних і фізичних осіб);
• бюджетні інвестиційні асигнування тощо.
Аналізуючи інформацію про не грошові операції інвестиційної діяльності, аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів". При цьому цільове фінансування капітальних інвестицій визнається доходом протягом періоду корисного використання відповідних об'єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об'єктів. У такому випадку дохід відображається у бухгалтерському фінансовому обліку в сумі реальної вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.
Дохід, що виникає внаслідок використання активів підприємства іншими сторонами, визнається у вигляді процентів, роялті та дивідендів, якщо:
• імовірне настання економічних вигод, пов'язаних із такою операцією;
• дохід може бути достовірно оцінений. Такий дохід має визнаватися у такому порядку:
• проценти визнаються у тому звітному періоді, до якого вони належать, виходячи з бази їх нарахування та строку користування відповідними активами;
• роялті визнаються за принципом нарахування згідно з економічним змістом відповідної угоди;
• дивіденди визнаються у періоді прийняття рішення про їх виплату.
Одним з ефективних методів фінансового аналізу грошового обігу підприємства є операційний аналіз, відомий під назвою "витрати — обсяг — прибуток". Він може бути успішно використаний під час аудиту інвестиційної діяльності.
Операційний аналіз служить для відповіді на основні запитання, які постають перед фінансовими аналітиками, особливо на першому етапі грошового обігу, коли оцінюється інвестиційна програма (проект):
• скільки потрібно капіталу;
• яким чином можна мобілізувати ці капітальні вкладення;
• до якого ступеня можна доводити фінансовий ризик із використанням ефекту фінансового векселя.
7. Аудит комерційних банків
Банки (від італ. banco — лава, лавка міняйли (людина, яка займається розміном або обміном грошей)) — фінансові установи, що акумулюють тимчасово вільні кошти (нагромадження), надають їх у тимчасове користування у формі кредитів чи позик, виступають посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями і установами та окремими особами, регулюють грошовий обіг у країні, у тому числі випуск (емісію) цінних паперів і нових грошей, проводять операції з золотом, іноземною валютою тощо.
За функціями і характером виконаних операцій банки поділяються на центральні (емісійні), комерційні (депозитні), інвестиційні, іпотечні, ощадні, а також банки-гаранти, акціонерні, банки-емітенти, інноваційні, банки-кореспонденти, банки міжнародних розрахунків (БМР), універсальні.
Банківська система України є дворівневою, до неї входять Національний банк та комерційні банки різних видів і форм власності, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську систему.
Верховна Рада України через свою Рахункову Палату контролює діяльність Національного банку України.
Комерційні банки є одним із найважливіших елементів ринкової інфраструктури.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. банки підлягають обов'язковому аудиту для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності. Причому замовником аудиту виступає сам банк і він же оплачує надані аудиторські послуги відповідно до договору між банком і аудиторською фірмою (аудитором). Діяльність комерційних і приватних банків контролюється Національним банком України шляхом проведення контрольних тематичних перевірок.
З іншого боку, для забезпечення прибутковості кредитних операцій банківські менеджери постійно (оперативно) аналізують кредитоспроможність своїх клієнтів для вирішення питання про надання позик і встановлення реальних умов кредитування. Насамперед слід з'ясувати, чи достатньо ліквідний потенційний позичальник (наявність у нього необхідних грошей (коштів) для своєчасного погашення кредиту, чи раціонально (ефективно) використовується власний та позичений капітал, які перспективи розвитку його ділових операцій). Бажано спрогнозувати, чи не загрожує ймовірному клієнтові банкрутство, порівняти його фінансовий стан з фінансовим станом конкурентів та суміжних суб'єктів підприємницької діяльності.
Зарубіжний досвід показує, що для аналізу доцільно взяти, наприклад, такі основні показники: ліквідність, прибутковість, ринкова вартість акцій, управління активами і пасивами фірми. Тобто слід розрахувати: ліквідність, активність, заборгованість, прибутковість.
У комерційних банках внутрішній контроль за веденням касових і емісійних операцій, дотриманням касово-емісійної дисципліни, інкасацією грошового виторгу, забезпеченням збереження власності, здійсненням операцій з іноземною валютою, з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням організовує і здійснює головний бухгалтер із залученням операційного, валютного та інших структурних підрозділів банку.
Основна мета внутрішнього контролю (внутрішнього аудиту) — поточний (оперативний) контроль за дотриманням чинного законодавства, збереженням грошової маси, правильністю банківських і господарських операцій.
Комерційні банки здійснюють контроль за повнотою здавання у банки виторгу та дотриманням касової дисципліни з боку клієнтів. Клієнти, які здають виторг у банк, мають дотримуватися затвердженого Правлінням Національного банку України Положення про ведення касових операцій.
Залежно від обсягу готівкових операцій для комерційних банків встановлюється граничний залишок (ліміт) грошей в операційній касі з метою максимального скорочення частих або значних перевезень готівки. Як правило, такий залишок встановлюється у розмірі місячної потреби в коштах каси. Якщо виявлено, що в операційній касі банку залишок грошей перевищує граничну величину, то сума такого перевищення повертається в оборотну касу Національного банку або за домовленістю з Національним банком сума перевищення граничного залишку передається іншому комерційному банку, у якого виникла потреба в додаткових готівкових коштах.
Здійснюючи аудит касових операцій, аудитор ставить за мету встановлення порядку дотримання банківськими установами вимог законодавства щодо обліку операцій, пов'язаних з грошовою готівкою.
Однак аудитор у жодному разі не повинен порушувати нормального ритму касових операцій, не повинен знаходитися в приміщенні операційної каси протягом операційного дня.
На початку перевірки аудитор вивчає порядок збереження цінностей і документів у грошовому сховищі (кладовій). При цьому слід оцінити технічну оснащеність його, умови зберігання паперових грошових знаків, металевих монет, іноземної валюти та документів у іноземній валюті, дорогоцінних металів, бланків суворого обліку, цінних паперів. Цінності й документи у грошовому сховищі доцільно згрупувати за відповідними балансовими і позабалансовими рахунками, на яких вони враховуються. Разом з особами, що відповідають за збереження грошей і цінностей, аудитор перевіряє фактичну кількість грошей.
У книзі врахування цінностей мають бути підписи керуючого банком, головного бухгалтера і завідувача каси.
Наступним об'єктом аудиту є операційні каси банку (їх може бути декілька). Аудитор перевіряє приміщення й оснащеність операційних кас та послідовність здійснення касових операцій.
Якщо йдеться про надходження готівки, то враховується таке:
• підставою для приймання готівки в прибуткову касу є два види прибуткових касових документів — оголошення і прибутковий касовий ордер;
• має бути дотримана послідовність проведення касової операції щодо надходження готівки;
• первинні касові документи (оголошення, касові ордери) перевіряють візуально і шляхом аналізу їх. Документи мають зберігатися у спеціальних папках у приміщенні операційних кас, підшитими за кожний операційний день.
Далі перевіряють прибуткові касові журнали, касові книги (довідки касирів прибуткових кас, виписки з особових рахунків клієнтів, журнали реєстрації прибуткових і витратних касових документів).