злочин призначено передбачене законом максимальне покарання,
невідбута частина покарання за попереднім вироком підлягає
поглиненню.
Коли після винесення вироку у справі буде встановлено, що
засуджений винний ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а
інші - після винесення першого вироку, покарання за другим вироком
призначається із застосуванням як ст.42 КК, так і ст.43 КК:
спочатку - за правилами ч.1 ст.42 КК за сукупністю злочинів,
вчинених до винесення першого вироку, після цього - за правилами
ч.3 ст.42 КК, потім - за сукупністю злочинів, вчинених після
винесення першого вироку, і остаточно - за кількома вироками.
Маючи на увазі, що при визначенні покарання за правилами
ст.43 КК до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або
частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім
вироком, суди повинні точно встановлювати невідбуту частину
основного й додаткового покарань і вказувати їх вид та розмір у
вироку в новій справі.
Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком слід
вважати:
- при умовному засудженні (ст.45 КК), а також при відстрочці
виконання вироку чи відбування покарання (статті 46-1, 46-2 КК,
ст.405 КПК - увесь строк покарання (за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі за рішенням слідчого чи суду тощо);
- при умовно-достроковому звільненні від покарання - частину
покарання, від якої засуджений був фактично звільнений.
При призначенні покарання за вчинення нового злочину особі,
якій внаслідок акту помилування, амністії або на підставі статей
52, 53 КК невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким
покаранням, до покарання за новий злочин приєднується повністю або
частково невідбута частина більш м'якого покарання.
В тому разі, коли новий злочин вчинено винним в період
відбування покарання у вигляді позбавлення волі, невідбуту частину
покарання слід обчислювати з моменту винесення постанови про
обрання запобіжного заходу за новий злочин. При цьому до строку
відбування покарання зараховується час перебування під вартою в
порядку запобіжного заходу в останній справі.
Судам необхідно враховувати, що остаточне покарання за
кількома вироками за своїм розміром у будь-якому разі має бути
більшим як покарання, призначеного за новий злочин, так і
невідбутої частини покарання за попереднім вироком, в тому числі і
тієї міри, яка була призначена при умовному засудженні чи при
застосуванні відстрочки виконання вироку, відстрочки відбування
покарання, а також невідбутої частини покарання при
умовно-достроковому звільненні.
У випадках, коли особа була засуджена до позбавлення волі
умовно (ст.45 КК), з відстрочкою виконання вироку (ст.46-1 КК),
або була звільнена з місць позбавлення волі умовно-достроково
(статті 52, 53 КК) чи їй було відстрочено відбування покарання
(ст.46-2 КК , ст.405 КПК ) і в період іспитового строку, відстрочки виконання вироку чи відстрочки відбування покарання або строку умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі вчинила новий злочин, суд зобов'язаний
призначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі і тоді,
коли за останнім вироком призначаються більш м'які види покарання,
ніж позбавлення волі. Застосування статей 45, 46-1 КК в цьому
випадку є неприпустимим.
При постановленні вироків суди мають враховувати, що в
разі вчинення засудженим до чи під час відбування позбавлення волі
за злісне ухилення від відбування виправних робіт нового злочину,
за який йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі,
остаточне покарання визначається з урахуванням покарання у вигляді
виправних робіт, призначених за першим вироком, за правилами,
передбаченими ст.43 КК, тобто невідбута частина виправних робіт
переводиться в позбавлення волі з розрахунку один день позбавлення
волі за три дні виправних робіт, а потім проводиться складання
покарань. При цьому до невідбутого строку виправних робіт
зараховується час перебування засудженого в місцях позбавлення
волі за злісне ухилення від відбування виправних робіт з
розрахунку один день позбавлення волі за один день виправних
робіт.
Якщо постановою судді, що набрала законної сили, засуджений
направлений для відбування позбавлення волі, призначеного вироком,
виконання якого чи відбування покарання за яким було відстрочено,
суд, призначивши покарання за новий злочин, зобов'язаний остаточно
визначити покарання за кількома вироками. Якщо ж засуджений
звільнений від покарання, то правила ст.43 КК не застосовуються.
Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом
Суд, враховуючи виняткові обставини справи та особу винного і
визнаючи необхідним призначити йому покарання нижче від найнижчої
межі, передбаченої законом за даний злочин, або перейти до іншого,
більш м'якого виду покарання, може допустити таке пом'якшення з
обов'язковим зазначенням його мотивів.
Згідно з законом суд може призначити покарання в межах
санкції статті, нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за
даний злочин, або перейти до більш м'якого виду покарання.
Призначення покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої
законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду
покарання, може мати місце лише за наявності виняткових обставин
справи або виняткових даних про особу винного. У кожному такому
випадку суд зобов'язаний в мотивувальній частині вироку зазначити,
які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає
винятковими, а в резолютивній частині послатись на застосування
ст.44 КК.
Строк покарання, призначеного судом із застосуванням ст.44
КК, не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну межу
відповідного виду покарання, тобто меншим трьох місяців
позбавлення волі, двох місяців виправних робіт тощо.
При застосуванні більш м'якого покарання, ніж передбачено
законом, до особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може
призначити таке покарання за один із них або окремо за кожний і
остаточно визначити покарання за правилами ст.42 КК. Застосування
ст.44 КК щодо покарання, визначеного за сукупністю злочинів, є
неприпустимим. Це правило стосується як основних, так і додаткових
покарань.
Коли згідно з законом, за яким засуджується винний,
призначення додаткового покарання є обов'язковим, незастосування
його можливе лише за наявності умов, передбачених ст.44 КК, з
обов'язковим наведенням мотивів такого пом'якшення та з посиланням
на цю норму закону в резолютивній частині вироку.
Литература.
1. Кримінальний кодекс України
2. Постанова пленуму Верховного Суду України № 22 від 22.12.95
3. М. Й. Коржанський Уголовне право України; Київ 1996
4. Науково-практичний коментар Кримінальногокодексу України; ЮРінком; 1997
5. Практика судів України в кримінальних справах – Київ; 1993
6. Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цівільних справах – Київ; 1995
7. Alexander Smith 1994 – 1997. Legislation Sources for Windows; Ukrainian law data base. www.chakona.kiev.ua