Смекни!
smekni.com

Формування національної економіки Канади та її місце у всесвітньому господарстві (стр. 5 из 8)

І ще один показник економічних успіхів - бум у зовнішній торгівлі. За минуле десятиліття обсяг канадського експорту більш ніж подвоївся. При цьому поліпшилася його структура: частка машин і устаткування (включаючи продукцію автомобілебудування) підвищилася з 28% у 1980 р. до 45% у 2000 р.Зв'язку з зовнішнім світом завжди багато значили для Канади, а в епоху глобалізації її економіка стала однієї із самих «відкритих». На порозі нового тисячоріччя сумарний обсяг експорту й імпорту досягає майже 85% від ВВП, у порівнянні з 25% у США.Водночас орієнтація на південного сусіду не послабла, а посилилася. У США як і раніше направляється не менше 80% канадського експорту, але тепер він складає приблизно третину ВВП Канади, у порівнянні з 15% у 1989 р. Онтаріо експортує в США цілих 40% усіх вироблених у провінції товарів і послуг.Така прив'язка до одного торгового партнера, звісно ж, робить Канаду дуже залежної від усього того, що відбувається в сусідній країні. Поки там продовжується небувалий підйом, виняткове партнерство приносить Канаді більше вигод, чим втрат. Проте не можна сказати, що ці вигоди дістаються легко і без наслідків.

§2.1.2.Участь Канади у НАФТА

Через величезну різницю в господарському потенціалі обох країн, тісна прив'язка Канади до економіки США вже давно набула характеру залежності. У 1970-ті і початку 1980-х років канадський уряд намагався її послабити, створюючи обмеження для діяльності іноземних компаній і підтримуючи національні. Проте вступивша в силу з 1989 р. угода про вільну торгівлю між Канадою і США поклала кінець такій «нерівності» у правах інвесторів. Обидві держави взяли на себе зобов'язання сприяти свободі прямування капіталів, товарів, послуг і робітників у рамках інтеграційної спілки. У 1994 р. за договором НАФТА до нього приєдналася Мексика. У результаті на Північноамериканському континенті формується самий значний у світі регіональний господарський комплекс. А разом із революцією в інформаційних технологіях усе змінюється настільки, що ні корпорації, ні влади, ні громадяни не можуть жити і діяти як і раніше, якщо не хочуть «вилетіти із сідла».З одного боку, для канадських підприємців відчиняються нові можливості більш вільного доступу на великі ринки сусідів. З іншого, усуваються і бар'єри для зовнішніх конкурентів, особливо з країн-партнерів по НАФТА. Договори про вільну торгівлю забороняють багато які з традиційних методів державного регулювання. А ділове коло Канади жадає від уряду встановити подібні з чинними в США «правила гри» для бізнесу - знизити податки, послабити регламентацію діяльності приватних підприємців, переглянути соціальну політику. Спочатку проблеми пристосування до режиму вільної торгівлі явно переважали над перевагами доступу до нових ринків. Через це наслідоки циклічної кризи, що вразили економіку обох сусідніх країн у 1990-1991 р., виявилися для Канади набагато тяжчими, ніж для США.Зростоння конкуренції змушує канадські компанії здійснювати реструктуризацію - тобто змінювати масштаби і спеціалізацію бізнесу, вкладати великі засоби у відновлення технологій і методів керування. За даними експертів Банку Канади, у минулому десятилітті реструктуризацію проводили майже 90% компаній у різноманітних галузях і регіонах країни. Причому менеджери ринулися в першу чергу знизити витрати, позбутися від менше прибуткових виробництв і зменшити потреби в робітниках. Їхня чисельність скоротили 45% компаній, а ще 17% спочатку теж звільняли робітників, а наймати нових почали тільки через декілька років.

Водночас, правила вільної торгівлі і важкий тягар бюджетних дефіцитів змушують влади федерального і провінційного рівня радикально змінювати економічну політику. Основні напрямки реформ - приватизація, згортання масштабів регулювання, комерціалізація діяльності державних відомств. У період між 1993 і 1998 р. реальний обсяг державних витрат і інвестицій скорочувався.Поряд із цим центральний банк у першій половині 90-х років направив свої зусилля на боротьбу з інфляцією й оздоровлення державних фінансів. Незважаючи на величезне безробіття, від задушливе виробництво політики «дорогого кредиту» відмовилися тільки наприкінці 1995 р., після того, як темпи інфляції протягом трьох років трималися нижче 2%.У результаті всього цього економіка Канади до 1997 р. росла повільно і з перебоями. І, дійсно, головним локомотивом росту тоді був зростаючий експорт у США, але внутрішній попит залишався анемічним. Рівень безробіття ще протягом декількох років після кризи тримався біля 10 -11% і був майже удвічі вище, ніж у США.Відповідно, і прибутки населення в обох країнах у 90-ті роки змінювалися по-різному. У Канаді середні прибутки з урахуванням інфляції і після сплати податків падали протягом восьми років і до 1997 скоротилися на 7%. А в США вони в цей час зросли на 9%.Тільки наприкінці 90-х років ситуація в Канаді перемінилася на краще, і бюджети більшості сімей повернулися до рівня десятилітньої давнини. Завдяки здешевленню кредиту, пожвавилися інвестиції і споживчий попит. Почався підйом у житловому будівництві, і маси «середніх» канадців змогли дозволити собі одержувати нові автомобілі, меблі, побутову техніку й інші товари тривалого користування.

Таким чином, пристосовуючись до свободи торгівлі й інвестицій, Канада в 90-ті роки пережила дуже важкий етап перебудови. І можна з упевненістю сказати, що сьогоднішні економічні рекорди дісталися канадцям дорогою ціною, а не просто тому, що «завдяки історії з географією» їм «пощастило» жити поруч із могутнім південним сусідою.

§2.1.3.Економіка Канади по відношенню до економіки США.

Маючи одного головного економічного партнера і конкурента, Канада змушена постійно порівнювати власні успіхи з його досягненнями. На фоні інших країн «великої сімки» основні показники господарського розвитку Канади виглядають зараз дуже видатними. Проте на фоні США деякі з них викликають хвилювання навіть у самих стійких прихильників лібералізації торгово-інвестиційного режиму.Розрив в рівнях продуктивності праці не скорочується. Конкурентноздатність канадських товарів на ринках США підтримується насамперед завдяки низькому курсу канадського долара стосовно американського, а не росту продуктивності праці. По оцінках міністерства промисловості Канади, у 1999 році її середній рівень у країні відставав від американського на 20%. Насамперед тому, що канадські підприємці не виявляють достатньої (знову ж у порівнянні з американськими партнерами-конкурентами) активності в розробці і впровадженні у виробництво нових ідей, продуктів і технологій.Почасти це відставання компенсується за рахунок державних витрат на наукові дослідження. Тому Канада займає третє місце у світі (після США і Японії) по загальному обсязі таких витрат у розрахунку на душу населення. Примітно, що держава в Канаді надає дуже щедрі по міжнародних стандартах податкові стимули для інноваційної діяльності підприємців. Проте, при більш високому, ніж у США, рівні податків на прибуток, особливо в галузях непромислового сектора, це створює специфічну ситуацію: приватним корпораціям вигідно здійснювати дослідження в Канаді, але реалізовувати їхні результати вигідніше за кордоном. У зв'язку з цим економічні експерти, зокрема, представники ОЕСР рекомендують уряду Канади здійснити реформи в системі оподатковування корпорацій, поєднуючи їх із посиленням захисту прав на інтелектуальну власність і підтримкою інноваційної діяльності.Інший привід для хвилювнь- неадекватна, на думку канадських експертів, частка країни в міжнародних потоках прямих інвестицій. Відповідно до досліджень міжнародних консалтінгових компаній, умови інвестування в значних канадських містах по сукупності більш вигідні, ніж в американських. Проте, Канада залишається в тіні і рідко потрапляє в поле зору багатьох значних інвесторів із Західної Європи і Японії[4].

У той же час канадські інвестори діють за кордоном дуже активно[5]. У останні два десятиліття вивіз капіталу з країни швидко збільшувався. Більш того, починаючи з 1995 р. із Канади “іде” більше прямих інвестицій, ніж вона одержує з-за кордону.

Провідною сферою інтересів канадських інвесторів залишаються США, хоча туди тепер направляється біля 53% капіталу що вивозиться з країни в порівнянні з 62% у 1980 р. И усе ж, якщо по розмірах ВВП Канада майже в 12 разів поступається своєму головному партнеру, те її прямі інвестиції в США в останні роки лише на одну третину менші сум, вкладених американськими інвесторами в економіку північного сусіди. Утворюється тенденція, що потужне тяжіння самої багатої країни світу відриває від Канади увагу не тільки японських і європейських, але і власне канадських інвесторів. А кожний інвестований за кордон або не отриманий відтіля мільярд доларів інвестицій оцінюється приблизно в 45 тисяч «загублених» робочих місць.

§2.1.4. Переваги та недоліки економічних видносин з США

На порозі нового сторіття реальні середні прибутки канадців виявилися приблизно на одну третину нижчі, ніж у американців, тоді як у 80-ті роки розрив був 25%. Проте загальна картина розходжень у рівні і якості життя в двох країнах набагато складніша. Наприклад, у США набагато глибші соціальні контрасти і, насамперед, нерівність у рівні життя різноманітних груп населення. Узаконені в Канаді принципи організації соціальних програм і перерозподіли прибутків через держбюджет ближче до західноєвропейської моделі. Однієї з найефективніших у світі визнана канадська модель федералізму, що згладжує соціально-економічну нерівність між жителями різноманітних регіонів. У останні роки в Канаді, унаслідок приватизації і дерегулювання, безумовно, зростає участь недержавних підприємств і організацій у наданні суспільних послуг, створенні об'єктів інфраструктури і керуванні ними. Проте, федеральний уряд, провінційні і місцеві влади продовжують грати дуже активну роль у господарському і соціальному житті країни. Навчання в канадських університетах і коледжах, що фінансуються переважно за державний рахунок, обходиться набагато дешевше, ніж в американських. Завдяки цьому, частка молоді, що продовжує після школи навчання у вузах, в останні два десятиліття стала в обох країнах однакової. Середній освітній рівень канадців поки ще нижче, але він поступово наближається до рівня самої багатої країни світу. По показниках здоров'я нації Канада обганяє США. Головну роль у цьому грає чинна з початку 70-х років система охорони здоров'я, завдяки котрій широкий спектр високоякісних медичних послуг надається населенню безкоштовно.[6]