Слово "вправа" означає спрямовану повторюваність дії з метою впливу на фізичні і психічні властивості людини та вдосконалення якості її виконання.
Фізичні вправи у своєму розвитку пройшли три стадії. На першій стадії в якості фізичних вправ виступали військові і побутові (здебільшого мисливські) рухові дії. На другому етапі (у зв'язку з появою змагань) окремі елементи цих комплексних дій почали використовуватись як предмет порівняння сили атлетів. Так з'явились біг, стрибки, метання, плавання, подолання перешкод, вправи з вантажами тощо. Ці фізичні вправи, із зрозумілих причин, одержали назву природних. Нарешті, на третьому етапі появились аналітичні фізичні вправи, за допомогою яких можна впливати на окремі функції організму, м'язові групи і навіть м'язи. Ці вправи спеціально придумують. Окремими вправами арсенал засобів фізичного виховання поповнюється і на сучасному етапі.
Найвища результативність фізичного виховання досягається при використанні всієї системи засобів, проте значимість кожної групи засобів неоднакова. Найбільша питома вага у вирішенні завдань навчання і виховання належить фізичним вправам. Це обумовлено низкою причин, серед яких:
• фізичні вправи, на відміну від інших рухових дій, виконуються відповідно до закономірностей фізичного виховання;
• фізичні вправи (як система рухів) виражають думки й емоції людини, її активність, ставлення до навколишнього середовища, а отже, впливають на фізичну і духовну сферу особи;
• фізичні вправи - один із способів передачі суспільно-історичного досвіду в цілому і в галузі фізичного виховання зокрема, а це робить їх потужним засобом виховання;
• фізичні вправи впливають не тільки на морфо-функціональний стан організму, але і на психічний стан особи;
• фізичні вправи є предметом навчання у фізичному вихованні з метою
використання у процесі самовдосконалення. Іншими словами, вони "спрямовані на себе", тоді як інші рухові дії спрямовані на предмет виробничої діяльності;
• фізичні вправи задовільняють природну потребу людини в руховій діяльності.
Тільки комплексна система фізичних вправ забезпечує можливість для розвитку всіх органів і систем організму людини в оптимальному співвідношенні.
ВИСНОВОК
Ще на початку XX століття П. Ф.Лесгафт у передмові до другого видання "Керівництва з фізичної освіти дітей шкільного віку" нарікає, що школи залишають поза увагою фізичну (читай фізкультурну) освіту дитини. Не погоджуючись з таким станом, він наполягає на необхідності відкинути всякі шаблони в школах нового типу, а натомість бачить завдання таких шкіл у тому, щоб будити думку, сприяти розвитку особистості, навчити її володіти і управляти своїм тілом, перевіряти свої думки і самостійно проявлятись. Вирішення останніх завдань П.Ф.Лесгафт бачить лише у фізичній освіті. Більше того, посилаючись на досвід країн Західної Європи, він вірить, що всі негативні прояви дитячої поведінки (бійки, ... , інші "стадні" прояви) можуть бути усунені не поліційними заходами, а за допомогою фізичних вправ та ігор.
Нашому поколінню випала доля відчути болючі точки минулої радянської системи і зрозуміти, які питання має вирішити наша теперішня система освіти загалом і фізкультурної - зокрема, а відтак шукати способи їх вирішення.
Головним з цих питань, на нашу думку, є питання: "Яким шляхом повинна йти сьогодні теорія і практика фізичного виховання, чи маємо лише "косметична підфарбувати" старі погляди і традиційні (звичні для нас) способи педагогічної діяльності, чи потрібно реформувати їх глибинно? ".
Відповідь на це питання тісно пов'язана з вибором стратегії розвитку нашого суспільства і нашої держави. Сьогодні Ті можна розглядати як вихід із штучно побудованого устрою, що гальмував розвиток творчих сил людини і повернення обличчям до громадянського суспільства. Отже, у центрі реформи опинилась людина, і це, власне, зумовлює нові вимоги до освіти і виховання загалом та фізкультурної освіти і фізичного виховання зокрема.
Якщо радянська теорія орієнтувала практику фізичного виховання на те, як підготувати людину (змусити її) служити ідеалам комунізму, не питаючи на це її згоди, то передова українська педагогічна думка (Г.Ващенко, С.Русова, В.Сухомлинський) вказує нам шлях до людської душі, куди, зрештою, не можна потрапити без волі і згоди самої людини. Ця думка орієнтує на створення умов для духовного і фізичного самовдосконалення людини з опорою на християнські та національні цінності.
Головною з цих умов є об 'єднання у виховному процесі зусиль сім "і, школи, церкви та всієї громадськості. Лише в єдності дій усіх названих інституцій можна досягти позитивного результату.
Ефективне особистісне формування учня у процесі фізичного виховання передбачає, що навчання і виховання переростає в самонавчання і самовиховання. При цьому останнє повинно стати окремим предметом навчання і не може бути реалізоване на основі традиційної практики фізичного виховання.
Здійснюючи процес фізичного виховання, пам'ятаймо, що формуємо тих, хто покликаний змінювати існуюче буття, тому виховання не повинно наслідувати лише тенденції існуючого буття.
Воно повинно орієнтуватись на найближче майбутнє, в якому будуть жити наші учні.
Сьогодення об'єктивно ставить низку вимог до особистих якостей людини, здатної успішно функціонувати в умовах ринку. Серед них: уміння творчо мислити і діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях, здатність до професійного динамізму, комунікабельність, розвинуті навички роботи в групах і колективах. Найкращі умови для набуття цих якостей створюються у процесі фізичного виховання.
Розмірковуючи про призначення фізичного виховання, у цьому зв'язку Герберт Спенсеру своїй книзі "Вихованнярозумове, моральне і фізичне" (1861) писав, що "першаумова для джентельмена, який хоче виробити в собі характер, - бути дужою істотою ". Здоров'я і сила, на його думку, найважливіші умови успіху в житті. "Не тільки кінець війни часто ґрунтується на силі і мужності солдатів, а навіть боротьба в торгівлі здебільшого вирішується фізичною витривалістю".
Література
1. Боберський І. Рухливі забави та ігри. — Львів: НТШ, 1994. — 64 с.
2. Бойко Е.И. Время реакции человека. — М.: Медицина, 1964. — 440 с.
3. Болобан В.Н. Анализ техники акробатических упражнений: Метод, рекомендации. — К.: УГУФВС, 1994. — С. 31.
4. Болобан В.Н. Система обучения движениям в сложных условиях поддержания статодинамической устойчивости: Автореф. дис. ... докт. пед. наук. — К., 1990. — 45 с.
5. Болобан В.Н., Мистулова Т.Е. Дидактическая система обучения спортивным упражнениям со сложной координационной структурой // Наука ' в олимпийском спорте. — К., — 1995. — №2. — С. 27-30.
6. Верхошанский Ю.В. Основы специальной силовой подготовки в спорте / Изд. 2-е, перераб. и доп. — М.: "ФиС", 1977. — 215 с.
7. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. — М.: "ФиС", 1970. — 200 с.
8. В.Волков В.М. Спортсменам об отдыхе. — М.: "ФиС", 1972. — 80 с.
9. Воячецкий Э. Развивая силу // Физическая культура в школе,2000. — №2. — С.46^8.
10. Гугин А. Совершенст
вовать функцию равновесия // Физическая культура в школе, 2000. — №1. — С.43-45.
11. Н.Гуревич И.А. 1500 упражнений для моделирования круговой тренировки / Изд. 2-е, перераб. и доп. — Минск: Высшейшая школа, 1980. — 256с.
12. Гуревич И.А. Круговая тренировка при развитии физических качеств / Изд. 3-е, перераб. и доп. — Минск: Высшейшая школа, 1985. — 256 с.
ІЗ. Демчишин А.П. та ін. Рухливі та спортивні ігри в школі / Посібник для вчителів. — К.: Освіта, 1992. — 175 с.
14. Н. Жадочко Р.В., Соболев Ю.Л., Соболев Л.М. Розвиток гнучкості спортсмена. — К.: Здоров'я, 1980. — 104 с.
15. Келлер В.С., Платонов В.М. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів. — Львів: Українська Спортивна Асоціація, 1993. — 270 с.
16. Короп Ю.О. Розвиток гнучкості в школярів // Фізичне виховання в школі. — 1997. — №3. — С.40^5; — №4. — С.28-35.
17.Короткое И.М. Подвижные игры в занятиях спортом. — М.: "ФиС", 1971. — 120с.
18. Лепешкин В. Универсальная таблица физического развития выносливости // Физическая культура в школе, 1999. — №3. — С. 10-11.
19. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей: Навчальний посібник для фізкультурних вузів. — Львів: "Штабор", 1997. — 204 с.
20.Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров'я, працездатність... — Львів,1993. — 131 с.
21. Лях В.И. Выносливость:основы измерения и методики развития // Физическая культура в школе, 1998. — №1. — С.7-14.
22. Лях В.И. Гибкость: основы измерения и методики развития // Физическая культура в школе, 1999. — №1. — С.4-10.
23. Лях В. Двигательные способности // Физическая культура в школе, 1996. — №2. — С. 2-8.
24. Лях В.И. Координационные способности школьников. — Минск: Полымя, 1989. — 160 с.
25. Лях В.И. Координационные способности школьников // Физическая культура в школе, 2000. — №4. — С.6-13; №5. — С.3-10
26. Лях В.И. Скоростные способности: основы тестирования и методики развития // Физическая культура в школе,1997. — №3. — С. 2-8.
27. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для ин-тов физ. культуры. — М.: "ФиС", 1991. — 543 с.
28. Озолень П.П. Адаптация сосудистой системы к спортивным нагрузкам. — 2-е изд., перераб. и доп. — Рига: Знание, 1984. — 134 с.
Зміст
1.Вступ.
2.Засоби фізвиховання
3. ..
4. Висновок.
5. Література.