Смекни!
smekni.com

Строки в цивільному праві (стр. 3 из 5)

В літературі пропонують розрізняти такі присікальні строки: 1) строки, протягом яких виконання обов'язку веде до припинення суб'єктивного права; 2) строки, протягом яких невиконання обов'язку є перешкодою для виникнення суб'єктивного права; 3) строки, протя­гом яких нездійснення права тягне його припинення взагалі2.

Гарантійні строки. Ці строки встановлюють з метою збільшити відповідальність за якість продукції та товарів, які призначаються для довготривалого користування. Гарантійні строки — це строки, протягом яких продавець відповідає перед покупцем за якість товару. Гарантійні строки визначаються стандартними та технічними умо­вами. Якщо у стандартах чи технічних умовах гарантійні строки не передбачені, вони можуть бути встановлені договором.

Протягом гарантійного строку покупець або замов­ник, який виявив недоліки у товарах, має право вимага­ти від контрагента: а) замінити товар; б) зменшити ціну;

в) безоплатно усунути недоліки; г) розірвати договір з відшкодуванням збитків.

Розрізняють гарантійні строки: експлуатації, збере­ження, придатності. Залежно від вицу гарантійного строку змінюються і правила його обчислення: гарантій­ні строки експлуатації продукції обчислюються від дня початку використання продукції; на товари — від дня їх продажу через роздрібну торговельну мережу; на будіве­льні об'єкти — від дня підписання акта про їх прийман­ня відповідною комісією.

Гарантійні строки збереження та придатності обчис­люються від дня виготовлення продукції чи товарів.

Гарантійний строк експлуатації (використання) по­ширюється як на основний виріб, так і на комплектуючі вироби, і цей строк закінчується для них одночасно, як­що інше не передбачене стандартом чи технічними умова­ми. Гарантійний строк експлуатації продовжується на той час, протягом якого усувалися недоліки, або починається наново у випадках заміни неякісної продукції на іншу.

За своїм характером гарантійні строки є присікальними, оскільки вони визначають у часі межі відповідаль­ності продавця., поставщика, виготовлювача за якість товару.

Закінчення гарантійного строку припиняє право споживача вимагати усунення недоліків чи надання від­повідної компенсації у щойно згаданих випадках:

Строки набувної давності. Це строки, впродовж яких особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито і безперервно володіє цим майном, може стати його власником.

Даний інститут відомий законодавцю багатьох країн. Так, ЦК Російської Федерації встановлено два види строків набувної давності: право власності виникає на боці безтитульного володільця, якщо він володів неру­хомим майном протягом 15 років; рухомим майном — протягом 5 років (ст. 234) .

Чинне законодавство України не передбачає загаль­ного правила щодо виникнення права власності за дав­ністю володіння, але в одній із норм ЦК зазначено: як­що протягом 6-ти місяців від дня передачі сільгосппідп­риємству бездоглядної робочої чи великої рогатої худоби або протягом двох місяців, коли йдеться про дрібну ху­добу, хазяїн цієї худоби не з'явиться, то худоба безопла­тно переходить у власність її нового володільця.

4. ПОЧАТОК ПЕРЕБІГУ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

1. Для обчислення строків позовної давності потрібно визначити їх початковий момент, оскільки від цього за­лежить не тільки правильне обчислення строку, а й мо­жливість захисту порушеного матеріального права.

За загальним правилом перебіг строку позовної дав­ності починається з того моменту, коли у особи виникає право на позов. Право на позов виникає від того дня, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про по­рушення свого права. Так, якщо за договором позики боржник повинен був повернути борг 1-го числа, але не повернув, то право на позов виникає у кредитора з 2-го числа, оскільки він знає, що боржник порушив строк виконання своїх обов'язків. Законодавець не випадково побудував диспозицію цієї норми так, що перебіг строку позовної давності починається не тільки з того моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, а й з того моменту, коли вона повинна була дізнатися про це.

Скажімо, завод поставив підприємству 1-го числа браковану продукцію. Підприємство прийняло продук­цію за якістю і склало акт про прийомку лише 30-го чи­сла. Право на позов виникає у покупця, однак, не 30-го числа, а з того моменту, коли він був зобов'язаний ви­явити дефекти. Відповідно до Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання, затвердженої 25 квіт­ня 1966 p. (П-7), приймання продукції за якістю повин­но бути здійснене: при міжміській поставці — протягом 20 днів, при міській поставці — протягом 10 днів, а швидкопсувної — протягом 24 годин. Тому в даному ви­падку строк позовної давності починає свій перебіг не з того числа, коли замовник виявив брак і склав акт, а від того дня, коли продукція повинна була бути прийнята за вимогами нормативного акта, тобто відповідно з 21 чи 11 числа.

2. У зобов'язаннях, строк виконання яких не визна­чений або визначений моментом витребування, давність починають обчислювати з того часу, коли у кредитора виникає право вимагати виконання зобов'язання, а як­що при цьому боржникові надається пільговий 7-денний строк для виконання, то давність починають обчислюва­ти по його закінченні. Так, за загальним правилом, бор­жник зобов'язаний виконати зобов'язання, строк яких невизначений або визначений моментом вимоги креди­тора, — у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із за­кону, договору чи сугі зобов'язання.

Коли договір майнового найму укладено без зазна­чення строку, він вважається укладеним на невизначе­ний строк, і кожна із сторін має право відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це контр­агента письмово за три місяці. В цьому разі перебіг строку позовної давності починається по закінченні строку, вка­заного в письмовому повідомленні, але не менше ніж за три місяці з моменту відправлення повідомлення.

У ЦК та в деяких спеціальних нормативних актах мі­стяться й інші правила початку обчислювання перебігу строків позовної давності.

Особливість застосування позовної давності з вимог, що випливають з перевезень і які пред'являються до пе­ревізників, полягає в тому, що за загальним правилом строк позовної давності у цих випадках починається не з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізна­тися про порушення свого права, а від дня одержання відповіді на претензію чи закінчення строку, встановле­ного для відповіді.

У КТМУ встановлено такі особливості обчислення строків позовної давності:

— за вимогами щодо відшкодування збитків від втра­ти вантажу строк позовної давності починається після закінчення 30-ти днів від того дня, коли вантаж повинен був бути виданий, а у змішаному перевезенні — по за­кінченні 4-х місяців від дня прийняття вантажу до пере­везення (ст. 388);

— за вимогами щодо відшкодування збитків від не­стач або пошкодження вантажу — від дня видачі або того дня, коли вантаж повинен бути виданий, але не був ви­даний (ст. 389);

— за вимогами, що виникають з договору перевезен­ня пасажирів, — від дня, коли пасажир повинен був за­лишити чи залишив судно;

— за вимогами, що випливають з проведення ряту­вальних операцій, — від дня закінчення рятувальної опе­рації.

Свої особливості має порядок обчислення строків позовної давності з вимог, що випливають з поставки некомплектної продукції при відвантаженні її вузлами (окремими частинами комплекту). Якщо за договором поставщик відвантажує продукцію вузлами, то зо­бов'язання вважається виконаним після відвантаження останнього виробу в обумовлений договором строк. У разі порушення цього зобов'язання, як підкреслено в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 16 квітня 1993 р. "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів" (п. 5), строк позовної давності, що випливає з факту поставки некомплектної продукції, потрібно обчислюва­ти від дня закінчення строку поставки останнього вузла (складової частини комплекту) із врахуванням строку доставки .

Початок перебігу строків позовної давності по спорах про стягнення неустойки визначається за загальними правилами, тобто, від того дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Але особливість обчислення строків позовної давності в цьо­му випадку полягає в тому, що коли відповідно до дого­вору чи чинного законодавства неустойка підлягає стяг­ненню за кожний день прострочки зобов'язань, то строк позовної давності обчислюється щодо кожного дня ок­ремо. Так, Правилами підряду на капітальне будівництво передбачено стягнення неустойки за кожний день пору­шення строків здачі об'єкта, за кожний день неусунення недоробок. За цих обставин строк позовної давності варто обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов'язання в межах шести місяців, що передують по­данню позову.

Якщо після задоволення такого позову недоробки не будуть усунуті, то позивач має право звернутися з позо­вом про стягнення штрафу знову ж таки в межах шести­місячного строку, який передує зверненню з позовом.

5. ЗУПИНЕННЯ, ПЕРЕРВА ТА ПОНОВЛЕННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

Сторона, право якої порушено, може звернутися в юрисдикційний орган протягом певного, встановленого зако­ном, часу за захистом порушеного права. Але обставини можуть скластися так, що позивач у зв'язку з умовами, які від нього не залежали, не зміг вчасно звернутися до суду. Законодавець враховує такі об'єктивні обставини і допускає в законі зупинення перебігу строків позовної давності.