Конституційним називається референдум, унаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються стосовно до звичайного закону, то референдум називають законодавчим.
Обов’язковий референдум - це референдум, проведення якого є обов’язковим для вирішення визначених конституцією проблем.
Відповідно до ст. 73 Конституції України обов’язковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. В інших країнах предметом обов’язкового референдуму визначаються наприклад, затвердження статутів автономних територій (Іспанія), затвердження Конституції та зміни до неї, розв’язання протиріч між палатами парламенту (Швейцарія) тощо[7].
Якщо ж референдум визначається як один із можливих, але необов’язкових способів вирішення певних питань, то він називається факультативним. Це може стосуватися, наприклад, затвердження законів, міжнародних угод тощо.
Попри те, що референдум розглядається як форма волевиявлення народу, міжнародна державно-правова практика свідчить про юридичну і політичну недоцільність вирішення певних питань референдумом. Звідси конституції ряду країн забороняють виносити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов’язаних із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амнісіями, помилуваннями тощо.
Такий підхід виправданий. Легко передбачити результати референдуму з затвердження бюджету чи встановлення нових податків. Зокрема, Конституція України ст. 74, встановлює, що в Україні не допускається проведення референдумів щодо законопроектів з питань податків, боджету та амнісії.
Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою або Президентом, але тільки в межах визначених Конституцією повноважень. Так, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території України. Президент має право призначати його щодо законопроектів про внесення змін до розділів І, ІІ, ХІІ Конституції, а також проголошує референдум за народною ініціативою.
Ініціатива щодо проведення референдуму визнається народною, а значить обов’язковою до втілення в життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу. Аби ця ініціатива відображала прагнення народу України, Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у двох третиних областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам виборців і різним громаським об’єднанням можливість спробувати реалізувати свої політичні ідеї у випадках протидії з боку державних структур завдяки наданню цим ідеям через референдум усенародної підтримки.
Конкретні питання, пов’язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються законом України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 року.
Таким чином, найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, референдуми, плебісцити тощо. Вибори на відміну від інших його форм - референдумів, плебісцитів, постійно і періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, як державні інституції - парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.
Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.
Вибори в Україні - це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Під виборчою системою України розуміється передбачений законом порядок формування представницьких органів держави. Усі норми законодавства, які регламентують цей порядок, у сукупності складають виборче право.
Законодавство України визначає головні принципи виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голосування; вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.
В Україні парламент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Усього обирається 450 (враховуючи наслідки Всеукраїнського референдуму їх кількість повинна скоротитись). Із них 50 % - в одномандатних округах на основі відносної більшості, а решту 50 % - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.
Виборчий процес - це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади і місцевого самоврядування.
Народовладдя в Україні реалізується на основі конституції України через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують прийняття державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням.
Таким чином, конституційні інститути безпосередньої демократії явище багатогранне. Законодавство, що регламентує проведення виборів народних депутатів, Президента, проведення референдумів тощо, перебуває в стадії свого формування. Оскільки після проведення Всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року, виникла нагальна потреба змін чинного законодавства про вибори.
1. Конституція України - К., 1996.
2. Закон України “Про вибори народних депутатів України” //Урядовий кур’єр. - 1998. - 20 січня.
3. Закон України “Про вибори Президента України” у редакції від 24 лютого 1994 року. - К.: Парламентське видавництво, 1994.
4. Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 року. - К.: Парламентське видавництво, 1998.
5. Алексеев С.С. Теория права. - 2-е изд., перераб. и доб. - М.: БЕК, 1995.
6. Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997.
7. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. - К., 1993.
8. Гегель Г. Философия права. - М., 1990.
9. Ильин И.А. Путь к очевидности. - М., 1993.
10.Кистяковский Б. В защиту права. - М., 1990.
11.Корнієнко М.І. Виборче законодавство для органів місцевого самоврядування // Політологічний вісник, - Вип. 1. - К., 1993.
12.Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Вентурі, 1996.
13.Лавринович О. Конституційне забезпечення народовладдя в Україні // Віче. - 2000. - № 2. - С. 3-11.
14.Локк Дж. О государственном правлении. Избранньіе фило-софские произведения. - М., 1960. - Т. 2.
15.Политологический энциклопедический словарь. - М., 1993.
16.Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.
17.Реферативний огляд чинного законодавства України: Закон про вибори. - К., 1998.
18.Сурилов А.В. Теория государства и права. Учебное пособие. - К. Одесса: В. шк., 1989
19.Теорія держави і права. - К.: Юрінком, 1998.
20.Українська державність: перспективи розвитку народовладдя //Дзвін. - 1995. - № 10. - С. 84-89.
21.Федоренко В. Юридична сила референдумів, плебісцитів // Віче. - 2000. - № 8. - С. 57-69.
22.Четвертин В.А. Демократическое конституционное государство. Введение в теорию. - М., 1993.
23.Шаповал В. Основний Закон України і референдум: до питання про стабільність Конституції // Право України. - 2000 - № 2. - С. 3-5.
Звернути особливу увагу на народну законодавчу ініціативу. Дане питання не відображено у курсовій роботі
Д.О.
[1] Корнієнко М.І. Виборче законодавство для органів місцевого самоврядування // Політологічний вісник, - Вип. 1. - К., 1993. - С. 18.
[2] Конституційне право України - К.: Наук.думка, 1999. - С. 309.
[3] Конституційне право України - С. 310.
[4] Закон України “Про вибори народних депутатів України” //Урядовий кур’єр. - 1998. - 20 січня.
[5] Закон України “Про вибори народних депутатів України” //Урядовий кур’єр. - 1998. - 20 січня.
[6] Правознавство - К., 1998. - С. 130.
[7] Правознавство - С. 132.