Дихальна система. Органи дихання — зябра — розташовані на зябрових дугах. Ззовні краю кожної зябрової дуги є два ряди зябрових пелюсток червоного кольору. В них міститься велика кількість дрібних кровоносних судин (капілярів) і відбувається газообмін. Риба заковтує воду ротом. Завдяки рухам зябрових кришок, вода проходить через глотку, омиває зяброві пелюстки і виходить назовні через зяброві щілини. На внутрішньому краї зябрової дуги розміщені зяброві тичинки, які запобігають потраплянню сторонніх часток із водою у зябра. Отже, їжа не втрачається разом із водою, що виводиться із ротоглотки, і не заважає газообміну в зябрах.
У деяких риб (дводишні), крім зябер, є ще одна чи дві легені. Легені становлять собою порожні міхури, що сполучаються зі стравоходом.
Кровоносна система кісткових риб має серце, що міститься в передній частині тулуба поблизу черевного боку тіла. Воно складається із двох послідовних камер: передсердя та шлуночка, які поперемінно скорочуються та розслаблюються, спричинюючи рух крові по судинах. Через серце тече венозна кров. По великій артерії — аорті — вона рухається від серця до дрібних зябрових судин, де насичується киснем, тобто стає артеріальною.
Кісткові риби - холоднокровні тварини, тобто вони неспроможні підтримувати постійний рівень температури тіла; вона у них залежить від температури довкілля.
Видільна система кісткових риб представлена парними стрічкоподібними нирками, розташованими з боків тіла. У нирках кров звільняється від шкідливих продуктів обміну речовин, які через сечоводи потрапляють до невеликої порожнини — сечового міхура, а звідти через видільний отвір, розміщений відразу поза анальним та статевим отворами, виводяться назовні.
Центральний відділ нервової системи кісткових риб складається з головного та трубчастого спинного мозку. В головному мозку розрізняють кілька відділів. Передній мозок в основному реагує на подразники, що надходять від органів нюху. Мозочок і частково передній мозок відповідають за узгодженість (координацію) рухів. Сигнали від більшості органів чуттів надходять до середнього мозку, який водночас відповідає за складну поведінку риб (у ньому розташовані центри інстинктів та виникають умовні рефлекси). Крім того, середній мозок разом із проміжним, довгастим та спинним регулюють усі процеси життєдіяльності риб.
Органи чуттів у кісткових риб добре розвинені та пристосовані до сприйняття подразників у водному середовищі. Органи зору - очі. Зверху вони захищені прозорим шаром — рогівкою; всередині мають кулястий утвір — кришталик, що заломлює світло та спрямовує зображення на сітківку ока. Риби бачать предмети лише на невеликих відстанях; деякі види розрізняють також і кольори.
Органи слуху представлені лише внутрішнім вухом., яке знаходиться у товщі черепа. Воно не має слухового отвору назовні і містить також орган рівноваги. Це пов'язано з тим, що у воді звук поширюється значно краще, ніж у повітрі, і звукові хвилі сприймаються через кістки черепа.
Органи нюху — парні мішечки, які розташовані в передній частині черепа над верхньою щелепою. Назовні вони відкриваються парою отворів - ніздрів.
У риб є особливий орган чуттів — бічна лінія. Вона має вигляд канальців, що містяться у шкірі з боків тіла та розгалужуються поблизу голови. Вони сполучені з навколишнім середовищем рядом послідовних отворів. Канальці заповнені слизом, який переміщується відповідно до будь-якого коливання води та подразнює рецептори на дні канальців. Завдяки бічній лінії риби реагують на рухи інших живих істот поблизу них, різноманітні перешкоди, швидкість та напрямок течій тощо.
Розмноження. Кісткові риби звичайно роздільностатеві тварини, але трапляються і гермафродити (напр., морський окунь). Статеві залози парні, через особливі протоки та статевий отвір ікра та сперматозоїди виходять назовні. Для більшості риб характерне зовнішнє запліднення, проте відомі види з внутрішнім заплідненням (напр., гуппі).
Відкладання самками ікри з подальшим її заплідненням сім'яною рідиною самців називається нерестом. Для розмноження риби шукають місця, придатні для відкладання ікри і розвитку нащадків. Багато видів риб розмножуються у тих самих водоймах, де і живуть (напр., сазан, річковий окунь, сом). Інші види долають великі відстані, щоб дістатися до місць розмноження. При цьому вони можуть змінювати своє звичне середовище існування на інше: одні з них мігрують на нерест із морів до річок, інші навпаки. Такі мігруючі види риб мають назву прохідних.
До прохідних риб належать, наприклад, відомі промислові види: осетри, кета, горбуша, лососі, чорноморський оселедець тощо. Для нересту великі табуни риб прямують до річок, рухаючись проти течії до верхів'я. При цьому вони долають усі перешкоди: пороги, невеликі водоспади тощо. У верхів'ях річок риби нерестяться.
Вони роблять невелике заглиблення на дні у гальці — «гніздо». Самки відкладають до нього ікру, а самці поливають її своїми статевими продуктами (молочком). Сперматозоїди проникають до ікринок та запліднюють їх. Дорослі особини закривають гніздо невеликим шаром гальки та повертаються назад до звичних місць існування. Горбуша, заходячи на нерест, втрачає здатність до живлення. За час нерестового ходу вона долає сотні кілометрів шляху, а після нересту зовсім знесилена гине. У інших прохідних риб розмноження повторюється і наступними роками, але перед тим вони повертаються до моря.
Протягом нересту риби часто змінюють своє забарвлення — кольори стають значно яскравішими. У деяких видів тільки на час нересту з'являються нові утвори. Так, у лящів на лусках з'являються хрящові нарости, а у самки гірчака — довгий яйцеклад. У самців горбуші виростає горб на спині (звідси і назва цієї загалом стрункої риби), а щелепи збільшуються та перекручуються.
Розвиток. Час з моменту відкладення ікри риб до виходу з неї личинок - інкубаційний період - залежить від температури води. Розвиток ікри більшості риб нашої фауни, які нерестяться навесні та влітку, триває від трьох до восьми діб. У тих видів, нерест яких відбувається восени та взимку (напр., лососі, миньок), дозрівання ікри триває до весни.
У переважної більшості кісткових риб розвиток непрямий. З ікринки виходить маленька личинка, що має лише непарні плавці; кишечник в неї не функціонує, а живиться вона завдяки запасам поживних речовин з розташованому на черевній частині жовточному мішку. Згодом запас жовтка вичерпується, личинка починає живитись одноклітинними організмами, а потім їжею, яку споживають і дорослі риби. У неї з’являються парні плавці, і личинка перетворюється на молоду рибку – малька. У деяких видів (напр., у акваріумних гуппі) зародок розвивається до малька всередині ікринки в материнському організмі, і народжується вже сформована маленька рибка (прямий розвиток).
3. Земноводні, або амфібії, у дорослому стані здебільшого поширені на суходолі, проте їхнє розмноження і розвиток відбуваються у воді. Тіло сплющене зверху донизу, є дві пари кінцівок для пересування на суходолі, які закінчуються пальцями. Шкіра гола, багата на залозисті клітини. Дихають земноводні за допомогою легенів та через шкіру. Мають трикамерне серце та два кола кровообігу. Є клоака. Очі захищені повіками. У них є внутрішнє та середнє вухо, останнє має барабанну перетинку. Амфібії — роздільностатеві тварини, розвиток у них переважно непрямий.
Налічують близько 4 000 сучасних видів земноводних (в Україні-17), яких об'єднують у три ряди; ми розглянемо два з них - Хвостаті та Безхвості амфібії.
Зовнішня будова. Покриви. Шкіра земноводних гола, позбавлена рогових або кісткових лусок, багата на слизові залози, секрет яких (слиз) забезпечує зволоження поверхні тіла і захист від проникнення хвороботворних мікроорганізмів та нападу хижаків.
Внутрішня будова. Скелет земноводних ускладнений порівняно з рибами. Хребет поділений на шийний, тулубовий, крижовий та хвостовий відділи. Є по одному шийному (рухомо з'єднує голову з тулубом) та крижовому (до нього приєднаний тазовий пояс) хребцю, кількість ту лубових та хвостових хребців у різних представників класу може бути різною. Безхвості земноводні позбавлені ребер, у хвостатих вони маленькі.
Череп у земноводних переважно хрящовий і утворений меншою кількістю кісток, ніж у кісткових риб.
Скелет кінцівок у земноводних складається зі скелетів вільних кінцівок та їхніх поясів. Він має типову для наземних хребетних тварин будову. Передню кінцівку утворюють кістки плеча, передпліччя та кисті; задню — кістки стегна, гомілки та стопи.
Пояс передніх кінцівок (плечовий) складається з парних кісток: лопаток, воронячих кісток та ключиць. У місці сполучення воронячих кісток приєднана грудина. Пояс задніх кінцівок утворений трьома парами зрослих між собою кісток і приєднаний до крижового хребця.
М'язова система земноводних характеризується насамперед розвитком м'язів кінцівок та їхніх поясів, що пов'язано з рухом на суходолі.
Травна система земноводних починається ротоглотковою порожниною, яка переходить у стравохід. До неї відкриваються протоки слинних залоз. Слина не містить сполук, які перетравлюють поживні речовини; вона лише зволожує їжу, що полегшує ковтання.
На дні ротоглотки міститься язик. У жаби він вкритий липкою речовиною та прикріплений до дна ротоглотки переднім кінцем, а задня його частина вільна. Під час полювання ця тварина, помітивши здобич (в основному це комахи), викидає з ротової порожнини липкий язик, до якого і приклеюється жертва.
Усі зуби у земноводних однакові й призначені лише для утримування їжі. При її проковтуванні очі амфібій втягуються, тиснуть на стінки ротоглотки і проштовхують їжу до стравоходу, звідки вона потрапляє до шлунка. Кишечник поділяють на тонкий, товстий та пряму кишку, яка відкривається у клоаку. Є печінка і підшлункова залоза, які спільною протокою з'єднані з середнім відділом кишечнику.