В умовах економічної нестабільності розробка програм соціального розвитку ще не гарантує їх успішного виконання. Прикладом тому слугує регулювання житлово-комунального господарства. Незважаючи на вищу забезпеченість селян житлом (водночас 8,2% будинків порожні або використовуються сезонно; загальна житлова площа включає велику частку допоміжних приміщень), благоустрій житлового фонду, та, регіональних систем розселення досі є незадовільним, а показники обладнання комунальними вигодами зростають повільно.
У зв'язку з реструктуризацією системи охорони здоров'я розвиток мережі медичних закладів відображався в зростанні кількості сіп, де діяли амбулаторії (з 1990 р. на 32,8%), тим часом як число населених пунктів з лікарнями скоротилося на 36,5%. Найтісніше пов'язані із системою розселення фельдшерсько-акушерські пункти втратили 3,2% об'єктів (частину ліквідованих перепрофільовано в лікарські амбулаторії). Забезпеченість селян медичними закладами та кадрами, обсяги та доступність лікарсько-профілактичних послуг не відповідають потребам і нормативам, багато закладів розміщуються у штучно пристосованих приміщеннях. Велика частка апаратури (в тому числі рентгенівської, для стерилізації та дезинфекції, лабораторної) у 2- З рази перевершила свій технічний ресурс і застаріла морально. Сільських жителів обслуговує переважно середній медичний персонал. Бракує лікарів загального профілю, зокрема педіатрів, а також "вузьких" спеціалістів - гінекологів, стоматологів. Відомий організаторам охорони здоров'я факт, що розташування закладу на відстані 5 км знижує частоту звертання пацієнтів на 40%, а понад 10 км - втричі, не відвернув збільшення кількості сіл, позбавлених цих об'єктів (хоча найближчий знаходиться на відстані 5 км і більше), до 14,1%. З них понад половину становлять віддалені на 10 км і більше. Зростання радіуса доступності лікарень (з 1995 р. на 21,5%, до 13,5 км) не компенсується його скороченням до 8,8 км для амбулаторій (або на 8,2%), тоді як чисельність населення в пересічній зоні обслуговування останніх (6,4 тис.) поки далека від науково обґрунтованої (4-5 тис. чол.) Спостерігаються істотні регіональні відмінності радіуса доступності закладів.
Погіршення стану здоров'я сільського населення супроводжується зменшенням реєстрованих показників захворюваності й охоплення його профілактичними оглядами, підвищуються рівні термінової госпіталізації та смертності, в позастаціонарних умовах.
Рівень доходів та якість життя населення сільської місцевості безпосередньо залежать від стану культурно-освітнього комплексу, що відіграє важливу роль у формуванні світогляду, піднесенні інтелектуального рівня та професійно-кваліфікаційних характеристик. Село зробило "головний внесок" у скорочення суспільного дошкільного виховання: частка дітей, які відвідували дошкільні заклади, серед усіх їх потенційних вихованців за 1990 - 2001 рр. зменшилася від 43 до 18%. Непопулярність суспільного виховання, покликаного соціалізувати та розвивати особистість на ранніх етапах, пояснюється збільшенням частки незайнятих працездатних жінок (зокрема, через подовження строків відпусток по догляду за дітьми) та осіб пенсійного віку, неплатоспроможністю селян та зростанням вартості послуг, згортанням мережі закладів та браком позабюджетних джерел їх фінансування. З початку 90-х років кількість закладів скоротилася на 31,7%. З іншого боку, простежуються недоліки територіальної організації та незадоволеність попиту: 18,3% дошкільних закладів переповнені.
Посилення значущості базової освіти в досягненні професійних успіхів і поліпшенні соціального статусу супроводжується зниженням рівня охоплення навчанням у сільських школах підлітків 15-17 років, для яких законом встановлено обов'язкову повну середню освіту. Брак коштів на придбання одягу, взуття, шкільного приладдя поряд з відсутністю в поселеннях об'єктів освіти викликають поширення загрозливого явища, коли діти шкільного віку взагалі не відвідують школу. Залишається низьким загальний освітній рівень: повну вищу освіту мають 6,9% селян, середню спеціальну та професійно-технічну - 31,2% (з-поміж городян - 19,5 та 40,5%). Помітно відстає сільська місцевість і за розвитком закладів, які урізноманітнюють пропозицію освітянських послуг. Частка учнів діючих тут гімназій, ліцеїв та колегіумів у загальній чисельності в Україні в 2001/02 навчальному році становила 3,5%. Водночас на селі розташовуються дві третини всіх навчально-виховних комплексів (передусім це малопотужні школи-садки), актуальних через економічну ефективність їх будівництва й експлуатації.
Важливою причиною гіршої якості знань випускників сільських шкіл є істотні недоліки матеріально-технічної бази навчально-виховного процесу. Якщо в міських поселеннях 87,1% шкіл мають спеціалізовані кабінети з фізики, то на селі - 71,9%, з хімії, відповідно, -81,9 і 53,0%, біології-76,4 і 48,8%, іноземної мови-78,6 і 41,7%, основ інформатики й обчислювальної техніки - 60,9 та 23,7%. Комп'ютерами оснащено лише чверть шкіл; кабінет з інформатики налічує в середньому 10 комп'ютерів, тоді як кожен із старших класів - 18 учнів. Бракує навчальної літератури: підручники в сільських школах становлять 36,1% книжкового фонду бібліотек (проти 47,1% -у містах). Інфраструктура освіти подекуди не забезпечує комфортного часу проведення занять: адже 1,9% школярів продовжують навчатися в другу зміну. Учні з ряду малих поселень відвідують школи, розташовані на відстані понад пішохідну або транспортну доступність. З метою врегулювання безплатних перевезень учнів та педагогічних працівників до місць навчання і додому започатковано програму "Шкільний автобус".
На послабленні позицій закладів культури у проведенні вільного часу селян позначилися техніко-технологічна відсталість, застарілість більшості форм культурно-просвітницької діяльності, вже не цікавих споживачам, згортання виїзного обслуговування, незадовільна територіальна доступність об'єктів, що посилювалася із скороченням їхньої кількості. У 2001 р. сільські жителі відвідали лише 1,0% кіносеансів, зареєстрованих на початку 90-х років; частка селян у загальній кількості глядачів театральних постановок і слухачів на концертах становила, відповідно, тільки 5,1 і 16,6%. Попри мізерну оплату праці (близько 60% зайнятих у закладах культури працюють менш як на півставки) та слабку матеріально-технічну базу, клуби продовжують підтримувати активність населення, що бере участь у роботі гуртків, хорів, ансамблів тощо: на селі проживає 61,6% членів таких утворень. Украй недостатні темпи оновлення бібліотечного фонду, в тому числі укомплектування літературою з ринкової економіки, підприємництва, новітніх інформаційних технологій, історії України та світу, зумовили його скорочення (на 19,1%), моральне і фізичне постаріння. Кількісно краща забезпеченість селян книжковим фондом "компенсується" гіршою відповідністю останнього читацькому попиту, який у зв'язку з нижчим освітнім рівнем та специфікою способу життя тут майже на третину менший за міський.
3. Перспективи розвитку соціальної сфери в українському селі.
Поліпшенню якості сільського житлового фонду сприяло би нарощування обсягів індивідуального будівництва, підґрунтям чого стане повноцінне фінансування бюджетом, державними і недержавними інститутами гарантій і пільг (у тому числі з цільового, довгострокового та безпроцентного кредитування), передбачених для різних категорій забудовників. Останнє створить додатковий стимул для розширення сфери прикладання праці та реалізації ініціативи селян у галузі організації кооперативних і приватних підприємств будівельної індустрії. Інший аспект підвищення комфортності житла полягає в удосконаленні комунального житлового фонду, що надаватиметься малозабезпеченим на умовах оренди, і типових проектів індивідуальних та багатоквартирних будинків; у модернізації експлуатованих житлових площ, виконанні комплексу заходів з поліпшення водо-, газо-, енергопостачання та водовідведення з урахуванням сучасних технологій будівництва, санітарно-гігієнічних вимог, потреб ресурсозбереження та захисту довкілля.
Позитивні зрушення в динаміці медико-демографічних характеристик неможливі без трансформації охорони здоров'я на засадах загальної лікарської практики та сімейної медицини, вдосконалення матеріально-технічної баз;- і кадрового забезпечення центральних районних лікарень та закладів низової ланки. Поширення зазначеної форми надання медичної допомоги, розгортання мережі лікарських амбулаторій позитивно впливає на рівень (обсяг послуг лише за рік може зрости вдвічі) та фінансові показники роботи закладів, оскільки дозволяють економити кошти, зокрема, завдяки альтернативним видам обслуговування (лікарня, денний стаціонар, на дому) та зменшенню (приблизно в 3 рази) кількості викликів швидкої допомоги.
Першочергові заходи в системі охорони здоров'я села включають також поліпшення якості медичного обслуговування дітей і підлітків, осіб фертильного віку, вагітних і породіль; максимальне наближення первинної медичної допомоги, що надається стаціонарно (амбулаторіями, фельдшерсько-акушерськими пунктами) та пересувними засобами, до місць проживання селян; відкриттю на базі невикористовуваного ліжкового фонду відділень медико-соціальної допомоги для обслуговування самотніх непрацездатних і осіб похилого віку; нормативно-правове та фінансове стимулювання економічно ефективних форм первинної медичної допомоги; цільове комплектування закладів сучасним обладнанням. Відмові від ієрархічної структури системи охорони здоров'я, модифікації принципів бюджетного планування та посиленню адресності видатків (шляхом переходу від фінансування кількісних характеристик мережі до відшкодування вартості медичної допомоги) сприятиме виділення територіальних медичних просторів. Міжрайонний статус найповніше завантажених лікувально-профілактичних закладів та їх спеціалізованих підрозділів оптимізує зони обслуговування, усуває дублювання лікарняних ліжок, поліпшує роботу швидкої допомоги.