- спекуляція. Припустимо, очікується, що американська економіка: а) стане рости швидше, ніж британська; б) зштовхнеться з більш сильною інфляцією, ніж Великобританія; в) буде мати більш низькі реальні процентні ставки, ніж Великобританія. Ці прогнози дозволяють сподіватися, що в майбутньому курс долару знизиться, а курс фунта, навпаки, підвищиться. Отже, держателі доларів спробують перевести їх в фунти. Цей обмін, безумовно, викличе зниження курсу долару і підвищення курсу фунта. Теж саме відбувається і в дійсності. Знецінення долару, і дорожчання фунта відбувається постільки, поскільки спекулянти в своїх діях виходять з того, що ці зміни в вартості валют дійсно відбудуться.
Фіксовані валютні курси. На іншому полюсі знаходяться країни, що часто фіксували або "закріплювали" свої валютні курси, намагаючись подолати нестаток, притаманний системі гнучких курсів. Для того, щоб проаналізувати наслідки і проблеми, пов'язані з системою фіксованих курсів, припустимо, що США і Великобританія вирішили підтримувати валютний курс 2$=1ф.ст. Основна проблема полягає в тому, що уряд, проголошуючи долар прирівняним за вартістю до декількох фунтів, не декретує стабільність у відношенні попиту і пропозиції фунта. Оскільки попит і пропозиція з часом змінюються, держава для стабілізації валютного курсу повинна прямо або не прямо втручатися в функціонування валютного ринку. Припустимо, що попит на фунти зріс на деяку величину, отже дефіцит платіжного балансу зріс. Це означає, що американський уряд підтримує валютний курс, що нижче рівноважного. Як Сполучені Штати можуть компенсувати брак фунтів, що відображає дефіцит платіжного балансу США? Підштовхувати валютний курс вгору до рівня рівноваги? Відповідь очевидна: необхідно змінити ринковий попит чи пропозицію або і те, і інше таким чином, щоб відповідні графіки перетиналися при курсі 2$=1ф.ст.
Прибічники системи фіксованих курсів стверджують, що її використання зменшує ризик і невпевненість, пов'язану з міжнародною торгівлею і фінансами. Вважається, що застосування фіксованих валютних курсів, призводить до розширення обсягу взаємовигідної торгівлі і фінансових операцій. Однак життєздатність систем з фіксованими валютними курсами залежить від двох взаємопов'язаних умов: 1) наявності достатніх резервів і 2) випадкового виникнення незначних по своїм розмірам дефіцитів або активів платіжного балансу. Більші і постійні дефіцити можуть звести нанівець резерви країни. Країна з недостатніми валютними резервами стикається з менш бажаними варіантами вибору. З одного боку, вона повинна буде наважитися на болісні і політично непопулярні макроекономічні заходи адаптації у вигляді інфляції або спаду. З іншого боку, цій країні, можливо прийдеться вдатися до протекціоністської торгівельної політики або валютного контролю, що обмежують обсяг міжнародної торгівлі і фінансів.
2. Міжнародні системи валютних курсів.
Золотий стандарт. Система золотого стандарту передбачає наявність фіксованого валютного курсу. Ретроспективний аналіз її функціонування і послідуючого краху важливі для розуміння функцій і деяких переваг й недостатків валютних систем з фіксованим курсом. Необхідно підкреслити, що і в нинішній час ряд економістів виступають на підтримку фіксованих валютних курсів, а деякі навіть закликають до повернення до міжнародного золотого стандарту.
Вважалося, що в країні прийнятий золотий стандарт, якщо вона виконує три умови:
- встановлює певне золотий вміст своєї грошової одиниці.
- підтримує жорстке співвідношення між своїми запасами золота і внутрішньою пропозицією грошей.
- не перешкоджає вільному експорту і імпорту золота.
Якщо кожна країна встановлює золотий вміст своєї грошової одиниці, то різні національні валюти будуть мати фіксоване співвідношення між собою. Наприклад, США прирівнює вартість долару до, скажімо, 25 грамів золота, а Великобританія прирівнює вартість фунта стерлінгів до 50 грамів золота. Це означає, що 1 ф.ст. рівний 2 доларам. І причина тому зрозуміла: ніхто не заплатить більше 2 дол. за 1 ф.ст., оскільки можна завжди купити 50 грамів золота за 2 дол. в США, переправити його у Великобританію і продати за 1 ф.ст.
Система золотого стандарту має наступні переваги:
- стабільні валютні курси сприяють зниженню невпевненості і ризику, завдяки цьому стимулюють зростання обсягу міжнародної торгівлі.
- золотий стандарт автоматично вирівнює дефіцити і активи платіжних балансів. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу, то неминучий рух золота викличе зміщення кривих попиту і пропозиції до їхнього перетину в точці, що відповідає фіксованому валютному курсу. Правила золотого стандарту роблять ці заходи автоматичними; жодні дискреційні заходи не вживалися. Немає нічого дивного в тому, що економісти, що виступають за золотий стандарт, як правило, не довіряють дискреційній політиці держави, тобто гнучкій політиці, незалежній від законодавчих органів і економічних умов.
Золотий стандарт також володіє двома недостатками:
- головний недостаток золотого стандарту випливає з аналізу заходів пристосування, що він породжує. Країни, в яких діє золотий стандарт, повинні примиритися з внутрішньоекономічними процесами пристосування, приймаючи такі малоприємні форми, як безробіття і скорочення доходів з одного боку, а також інфляція - з іншого. Погоджуючись на золотий стандарт (фіксований валютний курс), країни повинні бути готові піддати свою економіку процесам макроекономічної перебудови. При золотому стандарті політика країни в значній мірі визначається змінами в попиті і пропозиції іноземної валюти. Якщо країна вже рухалася до спаду, втрата золота лише зменшить її грошову масу і посилить проблему. При міжнародній системі золотого стандарту країни повинні будуть відмовитися від проведення незалежної грошової політики.
- золотий стандарт може функціонувати до тих пір, поки один з учасників не вичерпає свої золоті запаси. Таким чином, якщо країна не є виробником золота і стикається з сталим його відпливом, то вона буде змушена на якомусь етапі відмовитися від золотого стандарту. Інакше кажучи, в якості офіційних резервів в цій системі виступає золото, і країни можуть виконувати вимогу про фіксовані валютні курси лише за умови, що у них є такі резерви.
Бреттон-Вудська система. "Велика депресія 30-х років" призвела до краху системи золотого стандарту. З метою розробки основ нової світової валютної системи в 1944 році у Бреттон-Вудсі була скликана міжнародна конференція союзних країн. В результаті цієї конференції було досягнуто домовленості про створення регульованих зв'язаних валютних курсів, яку називають Бреттон-Вудською системою. Нова система повинна була зберегти переваги колишньої системи золотого стандарту (фіксованих валютних курсів), відзначаючи при цьому її недостатки. Далі на конференції був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), покликаний зробити нову валютну систему реальною і дієздатною. Ця світова валютна система, що базується на відносно фіксованих валютних курсах і управляється через МВФ, проіснувала з деякими модифікаціями аж до 1971 року. МВФ і дотепер займає найважливіше місце в міжнародних фінансах.
Що представляла собою Бреттон-Вудська система регулювання пов'язаних валютних курсів? Що викликало її розпад? Зберігаючи традиції золотого стандарту, кожна країна - член МВФ була зобов'язана встановити золотий (чи доларовий) вміст своєї грошової одиниці, завдяки цьому визначаючи валютний паритет між своєю валютою і валютами всіх інших країн-учасниць. Далі, кожна країна була зобов'язана зберігати курс своєї валюти незмінним. Країни, що входили до Бреттон-Вудської системи, зобов'язані вносити вклади в МВФ в залежності від розмірів їхнього національного доходу, чисельності населення і обсягу торгівлі. Таким чином, країна могла б взяти короткострокову позику, необхідну для втручання в функціонування валютного ринку, забезпечуючи стабільність національної валюти.
Бреттон-Вудська система передбачала використання в якості міжнародних резервів золота і долару. Долар був визнаний в якості світових грошей по двом причинам. По-перше, США вийшли з другої світової війни з найбільш сильною економікою. По-друге, США акумулювали величезну кількість золота і за період з 1934 по 1971 роки проводили політику скупки і продажу золота іноземним фінансовим органам по фіксованій ціні 35 доларів за унцію. Таким чином долар переводився в золото по пред'явленню; долар став розглядатися як замінник золота і тому вважався "таким же добрим, як золото". Але, нажаль, зростання золотих запасів відставало від швидко зростаючих масштабів міжнародної торгівлі і фінансів. Тому отримав зростаючу роль світового валютного резерву. Країни світу одержували долар в якості резервної валюти в результаті дефіциту платіжного балансу США. По мірі того, як кількість доларів, що знаходилися на руках у іноземців, навально росла, а золоті резерви США скорочувалися, інші країни неминуче стали задавати питання: невже долар був дійсно "таким же добрим, як золото"? Спроможність США зберігати оборотність долару в золото ставала все більш сумнівної. Для збереження за доларом статусу резервних коштів необхідно було усунути дефіцит платіжного балансу США; але ліквідація дефіциту означала б виснаження джерела додаткових доларових резервів для системи. Ця проблема постала у весь зріст на початку 70-х років. Зштовхнувшися з сталим і зростаючим дефіцитом платіжного балансу США, президент Р.Ніксон 15 серпня 1971 року призупинив конвертованість долару в золото. Нова політика розірвала зв'язок між золотом і інтернаціональною вартістю долару, пустивши долар в "плавання" і дозволивши ринковим силам визначати його вартість. Вільне вагання долару позбавило Бреттон-Вудську систему фіксованих курсів підтримки.