Поступово в емоціях зменшується елемент мимовільного наслідування (захоплена своєю діяльністю, дитина вже не так легко заражається емоційним станом інших) та розширюється сфера стимулів, що їх викликають.
Під впливом стосунків із близькими розвиваються соціальні емоції малюка, джерелом яких стають взаємини між членами родини, атмосфера сімейного життя тощо. Важливу роль в емоційному розвитку дитини відіграють слова-оцінки дорослих.
Помітних успіхів досягають перед дошкільнята й у формуванні довільності своїх дій. Важливу роль при цьому відіграє наслідування дій інших, повторення їх за зразком. Слово, що супроводжує дію, сприяє її узагальненню, а оволодіння дитиною активним мовленням та самостійне визначення мети робить дію усвідомленою.
Найбільшу спонукальну силу для довільних дій у цьому віці має показ-демонстрація, опосередкована прямим заохоченням до активного наслідування й відтворення дій дорослого (О.Р. Лурія, О.К. Тихомиров, В.К. Котирло та ін.).
Однак не слід переоцінювати здатність малюків контролювати власну поведінку, що лише формується і залежить від того, наскільки послідовно підкріплюються дорослими потрібні і гальмуються небажані форми їхньої поведінки.
5. Криза трирічного віку
Одним із наслідків інтенсивного розвитку спільної діяльності дитини й дорослого у ранньому віці є формування у дитини системи власного "Я" — центрального новоутворення, що виникає наприкінці даного етапу (Л.І. Божович). Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитися до себе як до самостійного "Я", тобто у нього з'являються початкові форми самосвідомості.
Усе це призводить до розвитку прагнення дитини хоча б у вузьких межах своїх можливостей діяти самостійно, без допомоги дорослих ("Я сам"). Цей період вважають критичним ("криза трьох років"), оскільки дорослі зустрічаються з труднощами у взаєминах із дитиною.
Знаменита криза трьох років уперше була описана Ельзою Келер у книзі "Про особистість трирічної дитини". Вона виділяє ряд важливих симптомів цієї кризи.
Негативізм. Дитина взагалі не хоче підкорятися дорослим. Негативізм не слід ототожнювати з неслухняністю, що буває і в більш ранньому віці.
Упертість. Дитина наполягає на своїй вимозі, на власному рішенні. Малюк починає усвідомлювати себе як особистість і хоче, щоб на цю особистість зважали. Упертість не варто плутати з наполегливістю.
Примхливість. Близька до негативізму й упертості, але має більш генералізований і безособовий характер. Це протест проти порядків, що існують вдома.
Свавілля. Прагнення до емансипації від дорослого. Дитина хоче бути самостійною. Це дещо нагадує кризу першого року, але тоді було прагнення до фізичної самостійності, а тепер йдеться про глибший рівень — самостійність наміру, задуму.
Знецінювання дорослих. Батьки переживають справжній шок, почувши від дитини "дурень" або щось подібне.
Протест-бунт. Виявляється у частих сварках із батьками.
У родинах з однією дитиною зустрічається прагнення до деспотизму. Дитина вишукує безліч способів для виявлення деспотичної влади над оточуючими.
В основі цієї кризи — об'єктивне протиріччя між новою тенденцією дитини до самостійного задоволення власних потреб та прагненням дорослого зберегти попередній стиль стосунків і обмежити тим самим активність дитини.
Існує чітка когнітивна симптоматика наближення кризи: гострий інтерес дитини до свого зображення у дзеркалі; стурбованість, як вона виглядає в очах інших; зацікавленість дівчаток своїм убранням, заклопотаність хлопчиків власною компетентністю, наприклад, у конструюванні; гостра реакція на невдачі.
Описана криза є, зрозуміло, тимчасовою, але пов'язані з нею новоутворення (відокремлення себе від оточуючих, порівняння з іншими тощо) — важливий етап у психічному розвитку дитини.
Прагнення дитини цього віку до самостійності знаходить найпродуктивніше вирішення у формі гри, тому криза трьох років і розв'язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності.
IV. Висновок
Отже, період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. Одразу ж після народження вмикаються безумовні рефлекси, що забезпечують роботу основних систем організму. Можна виявити захисні орієнтувальні та деякі інші рефлекси, спостерігаються вроджені форми поведінки. Як ми бачимо, дитина наділена вродженими формами поведінки значно гірше ніж малята тварин. Та на відміну від малят тварин для новонародженої дитини характерний насамперед розвиток зору та слуху.
Я вважаю, що діти народжуються здібними, розумними. А для того, щоб розвивати всі ці здібності потрібно не лише задовольняти органічні потреби, а й спілкуватися, гратися з нею. У таких дітей комплекс пожвавлення з’являється раніше, психічний розвиток немовляти набуває суто людського характеру і здійснюється під час і внаслідок взаємодії з дорослими. Щоб виростити здібну дитину, мати і батько повинні приділяти їй багато уваги.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абрамов Г.В. Возрастная психология. – М., 1997. – Гл.12-14.
2. Вікова психологія / За ред. Г.С.Костюка. – К., 1976. – Розділи ІІІ, IV.
3. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В.Петровського. – М., 1979. – Гл. ІІІ.
4. Заброцький М. Основи вікової психології. – Тернопіль, 2003.
5. Кулаги на И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет). – М., 1997. – Гл.1-4.
6. Мир детства. Дошкільник / Под ред. А.Г.Хрипковой. – М., 1979.
7. Мухина В.С. Детская психология. – М., 1985.