Смекни!
smekni.com

Стан та державне регулювання кредитування економіки України (стр. 4 из 5)

Через високий рівень мита за реєстрацію застави у нотаріаль­ному порядку (а без такої реєстрації договір застави не міг набу­вати чинності) вона як вид забезпечення тривалий час майже не застосовувалась. Основним видом забезпечення було страхуван­ня кредитів від повернення, що й сприяло швидкому розвиткові страхового бізнесу. А коли у 1993 р. виключним видом діяльності страхових організацій закон визнав страхування, а гіперінфляція знецінила їх страхові резерви, основним видом забезпечення пога­шення кредитів стали гарантії і поруки, які надавались позичальни­кам одними банками для отримання кредитів в інших банках.

Гіперінфляція у 1993 р., з одного боку, викликала різке зрос­тання цін, а з іншого — знецінення капіталів комерційних банків, вкладів населення в банки, які завжди є основним джерелом фор­мування їхніх кредитних ресурсів. Це і запровадження Національ­ним банком України жорсткої монетарної політики (підвищення базової процентної ставки, норм обов'язкових резервів комерцій­них банків, застосування «кредитної стелі» тощо) обмежили кредитні відносини банків з підприємствами, а надання банками споживчого кредиту населенню майже повністю припинилось, якщо не зважати на кредитування банками своїх працівників.

Жорстка монетарна політика, зокрема постійне підняття Наці­ональним банком України в умовах гіперінфляції мінімального розміру статутних фондів банків, норм обов'язкового резерву­вання, глибока платіжна криза призвели до монополізації з 1994 р. кредиту, зосередження його в руках великих (за українсь­кими масштабами) банків. А оскільки комерційні банки, заснова­ні підприємствами певних галузей економіки, внаслідок зазначе­них причин та заборони державним підприємствам бути акціоне­рами комерційних банків і страхових компаній у переважній більшості змінили своїх власників І потрапили до різних клано­вих угруповань, то вони стали служити цим угрупованням. Це обмежило доступ до банківського кредиту малого та середнього бізнесу, державних підприємств, які тільки починали приватизу­ватись. Дефіцит кредитних ресурсів та значний рівень інфляції призвели до того, що кредити, як правило, надавались на короткі строки й здебільшого у сферу обігу. Цей процес почав охоплюва­ти й колишні державні, так звані системні банки.

Не сприяла нормальним кредитним відносинам банків з клієн­тами відсутність у чинному українському законодавстві до березня 1994 р. норми, яка передбачала б відповідальність за зловживання з кредитами. Лише у вересні 1995 р. Національний банк України затвердив Положення про кредитування, у якому в загальних ри­сах окреслив порядок проведення кредитних операцій комерцій­ними банками. Відсутність реальної відповідальності за нецільове використання і неповернення кредитів в умовах платіжної кризи спричинили у 1995 р. банкрутство ряду комерційних банків.

У 1995—1996 рр. через відсутність надійних позичальників та у зв'язку з вигідними умовами внутрішніх державних позик (ви­сокий дохід на облігації, зарахування сум, інвестованих у ці облі­гації, у рахунок обов'язкових мінімальних резервів комерційних банків, звільнення доходу на облігації від податку на прибуток тощо) більшість банків свої кредитні ресурси спрямували на при­дбання облігацій цих позик. Банки майже відмовилися від креди­тування реальної економіки, що вкрай негативно відбилось на її розвитку, спричинило поглиблення тривалої економічної кризи.

Лише з 1999—2000 рр. ситуація щодо кредитування реальної економіки почала поступово виправлятись. Комерційні банки все більше почали кредитувати реальну економіку, особливо підпри­ємства агропромислового комплексу. Цьому сприяло й те, що частину сплати процентів цими підприємствами взяла на себе дер­жава. Зокрема, у 2001 р. пільговими кредитами скористалось 82% підприємств АПК на загальну суму майже 3 млрд грн. Це й стало одним з основних чинників, що забезпечили вихід української економіки зі стану економічної кризи.

Ще з 1996 р. почав відновлюватись споживчий кредит (на жит­лове будівництво, продаж товарів населенню торговельними орга­нізаціями на виплат, талановитій молоді на здобуття вищої освіти тощо). Подальшому його розвитку сприятиме Закон України «Про кредитні спілки», прийнятий Верховною Радою України 20 грудня 2001 р. Він, порівняно з Тимчасовим положенням про кредитні спілки в Україні, затвердженим у вересні 1993 р. Указом Прези­дента України, надав кредитним спілкам значні права. Зокрема, вони мають право на залучення депозитів від своїх членів й інших установ та організацій, отримання банківських кредитів та право бути засновниками місцевих кооперативних банків.

Повільно, але все ж набувають поширення кредити, пов'язані з вексельним обігом, лізинговим і факторинговими операціями бан­ків тощо, хоча тривала платіжна криза в країні значно гальмує цей процес. А прийняття 25 жовтня 2001 р. Верховною Радою України Земельного кодексу, який став основою для формування протягом 2001—2005 рр. нової системи земельного законодавства, створило сприятливі умови й для розвитку іпотечного кредиту в Україні. Із зростанням обсягів довгострокових вкладів населення в банки зро­статимуть обсяги інвестиційних банківських кредитів.

У 2001—2002 рр. Національний банк України почав проводи­ти більш ліберальну монетарну політику. Так, протягом 2001 р. облікова процентна ставка поступово була знижена з 29 до 12,5% річних, а з 4 квітня 2002 р. — до 10% річних. Норма мінімальних обов'язкових резервів комерційних банків знижена з 17% на по­чаток 2001 р. до 2—14% з 10 квітня 2002 р. Це значно сприяло розвитку кредитних відносин в Україні, деякою мірою приблизно їх до тих, що Існують в економічно розвинутих країнах. НБУ більш узгоджено почав співпрацювати з урядом, що, безумовно, справлятиме позитивний вплив на розвиток економіки. Щоправ­да, комерційні банки, незважаючи на дії Національного банку України, продовжували у зазначений період надавати кредити під досить високі процентні ставки (25—30 і більше відсотків річ­них), що не відповідає інтересам вітчизняної економіки.

У цілому ж в Україні визріли умови для значного розвитку кредитних відносин банків з юридичними і фізичними особами й до виходу наших банків на світовий ринок кредитів і капіталів.

5.Висновки

Головними напрямами розвитку банківської системи України с такі:

  • закріплення фінансової стабілізації і зміцнення купівельної спро­можності національної грошової одиниці шляхом подальшого стри­мування темпів інфляції;
  • кількісний контроль за динамікою грошової маси, яка відповідає реальній зміні ВВП;
  • підтримка короткотермінової ліквідності комерційних банків На­ціональним банком України;
  • стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення завдяки дії механізмів страхування депозитів;
  • подальше скорочення питомої ваги готівки в обігу;
  • продовження процесу «дедоларизацїї» національної економіки шляхом підвищення привабливості гривневих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземній валюті;
  • поступове зростання мінімальних вимог до статутних фондів бан­ків за рахунок капіталізації прибутку акціонерів;
  • поточне регулювання системи валютних обмежень та економіч­них нормативів:
  • забезпечення нормального функціонування національної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів;
  • ретельний контроль за операціями резидентів та нерезидентів на фінансовому ринку України;
  • сприяння співробітництву з міжнародними фінансовими організа­ціями та залученню інвестицій від цих установ для виконання про­грами стабілізації та структурної перебудови економіки.
  • Суб'єктам економіки треба дати змогу оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України; потрібно розробити офіційну методику оцінки стану банку на підставі його звітності.
  • Вкладники повинні бути переконані у безпеці своїх заощаджень. Для цього треба прийняти закон про банкрутство і ліквідацію банку (злиття з іншими банками, продаж окремими частинами та в цілому тощо), створити систему страхування депозитів.

Для поліпшення роботи кредитної сфери потрібно запровадити принцип пріоритетності у наданні кредитів НБУ комерційним бан­кам, зокрема:

  • на кредитування виробництва імпортозамінної конкурентоспро­можної продукції;
  • на закупівлю технологічних ліній (та ноу-хау) для виробництва конкурентоспроможної на зовнішньому ринку продукції, забезпечити її експорт з України за умови, що термін окупності цих ліній не пере­вищує 5-6 років;
  • на закупівлю технологій для виробництва традиційної для внут­рішнього ринку продукції однак з більшою продуктивністю (ніж аналогічні технології власного виробництва), вищим рівнем енергозбе­реження порівняно з вітчизняним.

6. ДОДАТКИ

6.1 Вимоги банками за кредитами наданими в економіку України

на кінець періоду, млн. грн.
Період Усього У тому числі за видами
валют кредитів
національної іноземної короткострокових довгострокових
усього у нац. валюті в ін. валюті усього у нац. валюті в ін. валюті
1991 0.97 0.97 - 0.85 0.85 - 0.12 0.12 -
1992 27 24 3 26 23 3 1 1 -
1993 406 385 21 396 374 21 11 11 -
1994 1558 1199 359 1381 1022 359 176 176 -
1995 4078 3029 1049 3643 2664 980 434 365 69
1996 5452 4102 1350 4845 3653 1192 607 449 158
1997 7295 5195 2100 6522 4682 1840 773 513 260
1998 8873 5117 3756 7240 4438 2801 1633 679 954
1999 11787 5716 6071 9142 4714 4428 2645 1002 1643
2000 19574 10568 9006 16060 8903 7157 3514 1665 1848
2001 28373 15845 12528 22218 13034 9184 6156 2811 3344
2002 42035 24463 17572 30185 18689 11497 11849 5774 6076
2003 67835 39563 28272 37282 24737 12545 30553 14826 15727

Без урахування кредитів, наданих банками, що перебувають на стадії ліквідації.
Із квітня 2003 року дані включають нараховані відсотки. Відповідні перерахунки здійснено з 2000 року по березень 2003 року.