Зокрема, до основних таких концепцій можна віднести три теорії:
1)”conditio sine dua non” у перекладі з латинської означає “умова без якої немає”
2)адекватності причини;
3)необхідного спричинення;
Суть першої теорії полягає в тому, що той чи інший фактор, без якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і тому - підставою для висновку про наявність причинного зв’язку. За такої логічної конструкції до зазначених факторів можуть бути віднесені і необхідні причини, і випадкові, і навіть умови, за яких відбувається діяння. Ця теорія приваблює відносно простою схемою вирішення проблеми причинного зв’язку і має чимало прибічників серед науковців України і зарубіжних вчених. Але суттєвим її недоліком є те, що вона надто розширює коло юридично злочинних факторів, які зумовлюють настання наслідків. Спроба вчених звузити коло цих факторів за допомогою допоміжних критеріїв (ступінь або безпосередність спричинення тощо) не можна визнати вдалими через недостатню чіткість цих критеріїв.
Теорія “адекватності причини” визнає такими, що мають кримінально-правове значення, тільки “типові” причини.
Наприклад, легкий удар, завданий людині, мозок якої через поранення в минулому частково не прикритий кістками черепа, саме у це її вразливе місце, на думку прихильників цієї теорії, не є адекватною причиною. Тому, на їх погляд, у таких ситуаціях причинний зв’язок відсутній. У порівнянні з вищезазначеною ця теорія навпаки надто звужує коло причин, що можуть мати кваліфікуюче значення. Це концепція також неприйнята, оскільки питання про “типовість” або “нетиповість” причин, по суті, віднесено на розсуд суб’єкта застосування норми, що не виключає можливості судового свавілля у вирішенні цих важливих питань.
Оскільки причинний зв’язок - це об’єктивна категорія, цю проблему треба вирішувати не суб’єктивно, а на підставі вивчення і враховування об’єктивних закономірностей Такий методологічний підхід властивий теорії необхідного причинення. Квінтесенцією цієї теорії є те, що вона надає значення ознаки об’єктивної сторони складу злочину не будь-якому причинному зв’язку між явищами, а лише такому, коли наслідок стає необхідним, об’єктивно закономірним, а не випадковим результатом діяння.
В основу зазначеної теорії покладено положення матеріальної філософії, а саме:
1) під причинним зв’язком слід розуміти такий зв’язок явищ, коли одне з них (причина) породжує іншу (наслідок);
2) детермінізм властивий усім природним та соціальним явищам і є, таким чином, універсальною закономірністю;
3)причинний зв’язок явищ - об’єктивна категорія. Одні явища породжуються іншими внаслідок існуючих незалежно від нашої свідомості природних або соціальних закономірностей;
4) характер причинних зв’язків може бути різним - одні явища - результат їх необхідного розвитку, інші виникають як випадковий результат збігу кількох закономірностей;
5)для людського пізнання доступне виявлення детермінізму явищ в цілому і виділення із загального ланцюга окремих ланок, що є закономірно пов’язаними необхідними зв’язками.
Для необхідного причинного зв’язку як ознаки об’єктивної сторони складу злочину з необхідного спричинення характерно:
1)діяння передує наслідку за часом;
2)діяння внутрішнє властива неминучість або реальна можливість настання наслідку;
3)у конкретних умовах місця, часу та обстановки це реальна можливість перетворюється в дійсність - діяння породжує наслідок;
4)наслідок породжує діяння як результат його закономірного, необхідного розвитку, а не діяння інших осіб або інших зовнішнх сил.
Необхідний причинний зв’язок між діянням і наслідком може бути безпосереднім або включати проміжні ланки. У цьому розумінні можливі різні варіанти, а саме: 1) діяння закономірно і безпосередньо породжує наслідки; 2) діяння закономірно породжує друге явище, яке, в свою чергу, закономірно зумовлює настання суспільно небезпечного наслідку; 3) діяння одного суб’єкта закономірно породжує діяння іншого суб’єкта, яке, в свою чергу, закономірно породжує наслідок; 4) одночасні діяння двох або більше суб’єктів закономірно породжують наслідки.
Для випадкового причинного зв’язку характерно, що наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння особи у конкретній обстановці. Вони настають через випадковий збіг обставин. При цьому в закономірний перебіг діяння втручається друга закономірність - для третьої особи або іншої зовнішньої сили.
У результаті перехрещення цих закономірностей настає наслідок, не властивий не одній із них окремо взятій.
Причинний зв’язок можливий тільки між діями і наслідками. Суспільно небезпечні наслідки можуть породжувати і бездіяльність, але такий зв’язок має певні особливості. Вони зумовлені специфікою самої бездіяльності.
Бездіяльність може виявитись у невтручанні, неперешкоджанні небезпечним діям іншої людини або шкідливому впливу сил природи. Вона може також являти собою невиконання певних дій, спрямованих на створення певних благ в інтересах суспільства. У першому випадку для наслідку характерно погіршення стану тих суспільних відносин, які становлять зміст безпосерднього об’єкта злочину. Своєрідність наслідку в другому випадку полягає в тому, що суспільні відносини не зазнають змін на гірше, але їх стан мав бути покращений.
Наприклад, при халатності бездіяльність може потягти невиконання поставки сировини підприємству-одержувачу, внаслідок цього підприємство одержувач не зможе випустити продукцію, в кінцевому підсумку, буде завдано шкоди суспільству.
У таких випадках бездіяльність є єдиною причинию настання наслідку. Якщо має місце невтручання, бездіяльність стає однією з причин настання наслідку ( другою причиною є небезпечна дія іншої особи або шкідливий вплив сил природи).
Так, при вчиненні злочину. передбаченого ст.147-3 КК, злочинні діяння можуть полягати у невтручанні у певні фізичні процеси, що призводить до псування зерна та насіння олійних культур.
Спосіб вчинення злочину - це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину.
У випадках, коли спосіб вчинення злочину є ознакою конструктивною, необхідне його спеціальне вивчення і доказування, оскільки це має значення для кваліфікації діяння. У КК України таких статтей чимало. Наприклад, для складу злочину, доведення до самогубства (ч.1 ст.99) характериним є такий спосіб, як жорстоке поводження або систематичне приниження людської гідності потерпілого. Перешкодження здійсненню виборного права (ст.127) буде злочинним за наявності таких необхідних ознак - ящо воно вчиняється шляхом насильства, обману, погроз, підкупу тощо.
Часто спосіб є не лише ознакою складу конкретого злочину, але ще має значення для розмежування суміжних складів злочинів.
У цьому розумінні важко переоцінити роль зазначеної ознаки у складах злочинів розкрадань майна, адже саме від способу вчинення цих злочинів залежить їх форма: крадіжка, грабіж, шахрайство тощо. Іноді певний спосіб вчинення діяння є ознакою кваліфікованого виду складу злочину. Наприклад, вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, визначається вбивство при обмежуючих обставинах (п.”2” ст.93), спричинення тяжкого тілесного ушкодження способом, що має характер мучення або мордування, утворює кваліфікований вид цього злочину (ч.2 ст.101).
Конструктивною ознакою об’єктивної сторони складу злочину є у певних випадках знаряддя і засоби вчинення злочину. До них належать певні предмети або процеси навколишнього світу (наприклад, електричний струм, радіація тощо), які злочинець використовує для дії на предмет посягання, потерпілого або на інші цінності, що охороняються кримінальним законом. Наприклад, згідно з ч.1 ст.161, злочинність буде, за наявності інших необхідних ознак, полювання заборонними засобами, а у ч.2 цієї статті встановлено таку кваліфікуючу ознаку, як застосування автотранспортних засобів.
Ще один приклад. Такий склад злочину, як особливо злісне хуліганство буде лише в тому випадку, якщо хуліганські дії вчиняються із застосуванням або спробою застосування вогнепальної зброї або ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень. Пленум Верховного Суду України у постанові №3 від 28 червня 1991 року “Про судову практику в справах про хуліганство” роз’яснив, що спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень слід визнавати такі предмети, які були пристосовані для згаданої мети заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які були спеціально підготовлені винним для цієї ж мети.
Особливу групу ознак об’єктивної сторони складу злочину утворюють місце, час , обстановка чи ситуація діяння. Вони являють собою зовнішнє його оточнення.
Місце вчинення злочину - це певна територія, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їх вчинення злочину передбачено ст.163-1. є континентальний шельф України, ст.204 - море. Місце вчинення обману покупців (ст.155) - підприємства торгівлі або громадського харчування.
Час є обов’’язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року , місяця, тижня або доби. Наприклад, забороненний час як ознака складу злочину, передбаченого ст. 161 (незаконне полювання).
Обстановка - це сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) або наявністю певних подій. Поняття “прилюдність” охоплює випадки, коли злочинне діяння вчиняється у присутності хоча б однієї людини (як правило, свідка). Не виключається прилюдність і тоді, коли інших осіб на місці злочину немає, крім самого потерпілого. Це можливо в таких випадках, коли діяння спрямоване не лише на особисті інтереси потерпілого, а посягає на більш широке коло інтересів (інших громадян, сусупільства в цілому). Наприклад, за певних умов є підстави визнати прилюдним вчинення хуліганських дій, які не спостерігали інші, крім потерпілого, особи.