Смекни!
smekni.com

Політичне лідерство та політичні еліти (стр. 3 из 3)

Підкреслимо, що квазіеліта - це соціальне, колективне явище. Для здійснення переходу до іншої, не ілюзорної, а реальної соціальної конструкції, необхідне не тільки нове духовне формування народу, а й становлення істинної еліти.

У формуванні політичної еліти велике значення мають системи її рекрутування. Розрізняють дві системи рекрутування еліт: система гільдій та антрепренерська система (підприємницька). В чистому вигляді вони зустрічаються рідко. Антрепренерська більш характерна для демократичних держав, система гільдій - для авторитарних, хоч її елементи застосовуються і в демократичних країнах, особливо в економіці і державно-адміністративній сфері.

Для системи гільдій характерні :

* закритість, відбір претендентів на більш високі посади із самої еліти, ієрархія;

* наявність високих вимог для заняття посад (партійність, вік, освіта, характеристика тощо);

* закрите коло селекторату (люди, що здійснюють відбір) - в нього входять лише члени керівного органу влади (бюро, ради тощо) або питання вирішує один керівник - голова уряду, фірми тощо;

* репродуктування існуючого типу еліти: тоталітарного, авторитарного, демократичного.

Для антрепренерської системи характерні:

* відкритість, можливість претендувати на посаду багатьох представників різних груп;

* невелика кількість формальних вимог;

* широке коло селекторату, який включає всіх виборців країни, конкурентність відбору;

* першочергова значимість особистих якостей, вміння захопити ідеями і програмами;

* можливість досягнення пропорційності представлення в еліті різних соціальних груп населення, політичних партій і рухів.

Ці обидві системи мають як позитивні, так і негативні риси. Антрепренерська відкрита для молодих лідерів і інновацій. Проте існує імовірність ризику і непрофесіоналізму, непередбаченості в політиці. Система гільдій характеризується більшим професіоналізмом, досвідом, передбаченістю, проте, схильна до бюрократизації, консерватизму, приводить до перетворення в замкнуту касту.

Отже, повторимо услід за одним із засновників теорії еліт італійським вченим В.Парето, подобається це комусь чи ні, але людське співтовариство є неоднорідним і люди відрізняються фізично, морально, інтелектуально. Еліта, місія якої на початку ХХІ ст. дедалі більш окреслюється не у протиставленні себе народу, а у приведенні до спільного знаменника окремих індивідуальних воль, які самостверджують себе в усій їхній різноманітності, формує лідерство й безпосередньо спирається на такий ешелон влади, як бюрократія.

ВИСНОВКИ

Таким чином, виховання еліти - важлива суспільна задача. Навчання господарському управлінню (менеджменту) утворює умови для підготовки людей, які здатні зайняти в державі високі політичні посади. Це передача знань, досвіду аналізувати ситуації, розвиток управлінських навичок, виховання відповідальності, навчання різноманітним стилям управління.

Лідер повинен вміти, як говорив У.Черчілль, добувати користь із самих невигідних ситуацій. Особливе мистецтво лідера - перетворювати в союзників прихованих, і навіть, явних супротивників.

Наш час і наша країна гостро потребують нове покоління лідерів із стратегічним мисленням, неординарним баченням ситуації, впевненістю в успіх. Поєднання об’єктивних сил, політичних обставин, суспільних традицій політичної дійсності утворює лідера, але тільки при особливим його складі, інакше він залишиться службовцем, керівником хоч і високопоставленим.


СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Лазоренко О.В., Лазаренко О.О. Теорія політології. - К.: 1996.

2. Мальцев В.А. Основи політології. - М.: 1997.

3. Михельс Р. Рабочие вожди пролетарського происхождения. // Диалог, 1990., №8.

4. Бебик В. Еліта, елітарність, лідерство. // Віче, 1993., липень.

5. Блондель Ж. Политическое лидерство. - М.: 1992.

6. Скуратовский В. Историческая ритмика украинской элиты. // Политическая мысль, 1994., №3.

7. Федоров А. Нарциссизм посткоммунистической украинской элиты. // Политическая мысль, 1994., №3.

8. Бекешкина И. Есть ли в Украине общенациональные лидеры? // Политическая мысль, 1994. №3.

ДОДАТОК А

Політичний лідер

Авторитетний член організації, групи, суспільства, особистий вплив якого дозволяє йому відігравати вагому роль в політичних процесах і ситуаціях

Характерні риси

Основні функції

Наявність ясної політичної програми, відповідної інтересам великих соціальних груп

Інтеграція суспільства, об`єднання народних мас

Популярність, вміння подобатися людям, завойовувати їх симпатії

Находження й прийняття оптимальних політичних рішень

Політична воля, готовність брати на себе відповідальність

Соціальний арбітраж і патронаж, захист мас від беззаконня, підтримка порядку у суспільстві

Гострий розум і політична інтуїція

Комунікація влади і мас, запобігання відчуження громадян від політичного керівництва

Організаторський талант і ораторські здібності

Мобілізація мас на реалізацію політичних цілей

Легітимація політичного устрою

ДОДАТОК Б

Політична еліта

Відносно невелика соціальна група, яка концентрує в своїх руках значний обсяг політичної влади, забезпечуючи інтеграцію, субординацію й відображення в політичних установах інтересів різних верств суспільства

Характерні риси

Гарантія проти деградації

Критерії ефективності діяльності

Невелика, достатньо самостійна соціальна група

Широка гласність

Досягнутий рівень прогресу і добробуту свого народу

Високий соціальний статус

Політичний плюралізм (конкуренція еліт)

Політична стабільність суспільства

Значний обсяг державної і інформаційної влади

Розподіл влади

Національна безпека

Безпосередня участь у здійсненні влади

Відкритість еліти для соціальної мобільності

Оптимальне співвідношення між громадянським суспільством і державою

Організаторські здібності і талант

Суворе дотримування законності, демократичних процедур