До середнього машинобудування належить і військово-промисловий комплекс (ВПК), діяльність якого та розміщення підприємств донедавна вважалися державною таємницею. Основні райони зосередження ВПК - Урал (20 %), Центральна Росія (17 %), Волго-Вятський район (13 %), північно-західні райони Росії (10 %). У Москві третина підприємств та майже половина наукових установ зв'язана з військовим виробництвом. Нині ВПК зазнав значної перебудови в зв'язку з конверсією, яка відкрила можливості використання великого науково-технічного потенціалу для потреб економіки країни.
Електротехнічна, радіотехнічна, електронна промисловість, приладобудування, виробництво обчислювальної техніки, новітні виробництва (робототехніка, біотехнології тощо) концентруються в районах з розвинутим науковим потенціалом, забезпеченим кадрами високої кваліфікації - в Центральній Росії (Москва, Санкт-Петербург), на Уралі (Єкатеринбург), в Сибіру (Новосибірськ).
У Росії сприятливі умови для розвитку лісового комплексу. Близько 65 % території країни розташовано в зоні лісів. У європейській частині Росії це темнохвойна тайга, в азіатській - світло-хвойна, представлена цінними породами дерев (кедр, модрина), на південному заході - мішані ліси. Розвинуті всі ланки лісового
комплексу: заготівля, механічна та хімічна обробка. На значній сировинній базі Працює целюлозно-паперова промисловість. Виробництва концентруються переважно на півночі європейської частини країни та Уралі, у Західному та Східному Сибіру, Далекому Сході.
Легка промисловість, зокрема текстильна, є однією з найстаріших галузей господарства, що визначала спеціалізацію країни ще на початку століття. Підприємства текстильної промисловості використовують в основному довізну сировину (крім льонy). Спеціалізуються на випуску льняних, бавовняних та шовкових тканин. Налагоджене швейне, взуттєве, трикотажне виробництва. Основним районом концентрації підприємств легкої промисловості є Центральна Росія (Іваново, Орєхово-Зуєво, Москва, Ярославль, Твер). Другий район розвитку легкої промисловості, який також майже повністю використовує довізну сировину, формується в Сибіру (Барнаул, Бійськ, Красноярськ).
Агропромисловий комплекс Росії базується на розвинутому сільському господарстві та потужному переробному виробництві харчової промисловості. Росія — значний виробник зерна, м'яса, масла, інших видів сільськогосподарської продукції, посідає за обсягами цієї продукції 2- 4 місце в світі.
У структурі сільського господарства переважає тваринництво. Зернові вирощують на родючих чорноземних грунтах лісостепової та степової зон. Під цими культурами знаходиться 3/5 посівних площ, з них більша частина - під пшеницею. Вона є основною культурою в Поволжі, Центральному Чорнозем'ї, Західному Сибіру, на Північному Кавказі, Уралі, Далекому Сході (мал. 73).
Основними технічними культурами, що мають велике значення для господарства Росії, є льон-довгунець, коноплі, соняшник, соя, гірчиця, цукрові буряки, тютюн та махорка. Льон-довгунець вирощують на підзолистих та суглинистих грунтах Нечорноземної зони Центральної Росії. Це найбільший у світі масив цієї культури, що е основою розвитку традиційного для країни лляного виробництва. Соняшник як провідна олійна культура дає найкращі врожаї на чорноземних грунтах Північного Кавказу, Центрального Чорнозем'я, Поволжя. Соя - традиційна харчова культура Далекого Сходу, а як кормова вирощується в південних районах країни. Гірчиця тяжіє до сухих південних районів (Нижнє Поволжя, Ставропілля). На вирощуванні Цукрових буряків спеціалізуються три великі території: Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ і Поволжя.
Майже повсюдно культивують картоплю, але більша частина посівів припадає на центральні райони європейської частини. Картоплярство й овочівництво є галузями спеціалізації приміських зон. Великі площі під овочами знаходяться на Північному Кавказі. Райони Північного Кавказу і пониззя Дону спеціалізуються на садівництві, виноградарстві, а Краснодарський край - на вирощуванні чаю і цитрусових, Нижнє Поволжя - баштанних культур.
Розвиток і напрям тваринництва залежить від кормової бази. Природні пасовища займають понад 20 % території країни. На соковитих кормах лісової і лісостепової зон розвивається скотарство молочного та молочно-м'ясного напрямів.
Степова зона спеціалізується на м'ясо-молочному і м'ясному тваринництві. Вівчарство дістало розвиток у південних степових та деяких гірських районах, особливо в Поволжі та на Північному Кавказі. Свинарство і птахівництво розвинуті повсюдно. В тундрі основний напрям тваринництва - оленярство. На Алтаї розводять кіз, маралів, у горах Бурятії й Туви - яків.
Сільське господарство Росії
Традиційною, хоч і трохи забутою галуззю, є конярство, яке колись розвивалося повсюдно. Нині племінних коней розводять на конезаводах, що переважно зосереджені в лісостеповій та степовій зонах. Табунне утримання характерне для Бурятії, півдня Якутії.
Залежно від спеціалізації сільського господарства розвивається й харчова про-мисловість. Повсюдно діють підприємства м'ясної, маслоробної, молочної, молоч-конcepвнoї, хлібопекарської, кондитерської промисловості, пивоваріння, інші галузі переважно споживчої орієнтації. Певну територіальну спеціалізацію мають галузі сировинної орієнтації: цукрова (Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ, південь Поволжя), олійна (Північний Кавказ), плодоовочеконсервна (Північний Кавказ, Поволжя), виноробна, чайна (Північний Кавказ).
Транспорт Росії відіграє надзвичайно важливу роль, забезпечуючи зв'язки між галузями господарства та окремими її територіями. Розвинуті всі види сухопутного, водного та повітряного транспорту. Провідна роль у перевезенні вантажів та пасажирів належить залізничному транспорту. Потужні транспорті потоки спрямовані у напрямах Центральна Росія - Урал, Центр - Сибір, Центр - Південь. У європейський частині країни мережа залізниць густіша, ніж у східних районах, але на сході вони відіграють дуже значну роль у господарському житті.
У перевезенні вантажів та пасажирів на незначні відстані зростає роль автомобільного транспорту.
У внутрішніх вантажоперевезеннях друге місце посідає річковий транспорт. Найбільш значним є Волго-Камський басейн, де обробляється 2/3 річкових вантажів країни (переважно нафта, ліс, будівельні матеріали).
Морський транспорт забезпечує розвиток внутрішніх зв'язків (Північний морський шлях) і зовнішньоекономічну діяльність. Значними портами є Санкт-Петербург, Новоросійськ, Владивосток, Архангельськ. Портом п'яти морів вважається Москва.
В європейській частині Росії поєднання всіх видів транспорту утворило такі потужні транспорті вузли, як Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Самара, Волгоград, Єкатеринбург. В азіатській транспортні вузли зосереджені переважно на півдні - Омськ, Новосибірськ, Хабаровськ. У Східному Сибіру та на Далекому Сході переважає повітряний транспорт у поєднанні з автомобільним, річковим, а на узбережжі Тихого океану - з морським. Значними транспортними центрами тут є Якутськ, Магадан, Анадир, Петропавловськ-Камчатський.
Переважно сухопутний транспорт забезпечує зв'язки Російської Федерації з усіма країнами-сусідами, експортуючи сировину та обладнання. Імпортує Росія вугілля, сталь, прокат, устаткування та комплектуючі для розвитку важкої промисловості, харчові продукти (зерно, цукор, олію, вовну, бавовну тощо).