Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (Додаток 8.).
Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.
Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.
Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.
Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.
Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:
- коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к) (коефіцієнт автономії Ка);
- коефіцієнт покриття (Кп);
- коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л).
Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу).
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (ПБО 2) «Баланс» цей показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій та інших оборотних активів (підсумок розділу II активу балансу, рядок 260).
де Кз.к— коефіцієнт забезпечення власними коштами;
Вк— власні кошти, грн.;
Σо.к — загальна сума оборотних коштів, грн.
Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.
Коефіцієнт покриття (Кп) — це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумок II розділу активу балансу) до суми короткострокових зобов'язань (підсумок IV розділу пасиву балансу).
де Кп — коефіцієнт покриття;
Σп.а — сума усіх поточних активів, грн.;
Σк.з — сума короткострокових зобов'язань, грн.
Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0 — 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кп стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л) визначається як відношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (ІІІ розділ активу балансу) до короткострокових зобов'язань (підсумки II і ІІІ розділів пасиву балансу).
Де Кабс.л — коефіцієнт абсолютної ліквідності;
Гк — грошові кошти, грн.;
Кд — короткострокові вкладення, грн.;
Σк.з — сума короткострокових зобов'язань, грн.
Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 — 0,35. За значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.
Отже, фінансове стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими якостями.[5]
ВИСНОВОК
Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.
Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02. 96 р. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій». Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 % загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.
Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.
До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.
Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.
З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.
Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.
Таким чином, фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від раціональності формування джерел фінансування, тобто від того, які кошти має підприємство у своєму розпорядженні, кому підприємство зобов'язане за ці кошти і куди вони вкладені.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. – Львів. ЛБІ НБУ, 2000. – 485с.
2. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. Ред. Проф.. А.М. Поддєрьогін 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460с.
3. Толковый словарь экономиста, коммерсанта, банкира, менеджера, маклера, страховщика, аудитора и бухгалтера // Сост.: Т.М. Мезенцева и др. – Мн.: Белорусская ассоциация бухгалтеров. 1997. – 476с.
4. Экономика предприятия: Учебник для вузов// Л.Я. Аврашков. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 742с.
5. Организационная структура предприятия. Коноков Д.Г. Рожков К.А. (Серия «Бизнес-Тезаурус»), 1999
6. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия // Грищенко О.В. : - Таганрог: Изд-во ТРТУ, 2000
7. Иванов В.М. Финансовый рынок: Конспект лекций. – К.: МАУП, 1999. – 112с.
8. Финансы предприятия // Под ред. О.С. Галушко – Днепропетровск. 1999.
9. Теория экономического анализа: Учебник – М.: Финансы и статистика, 1999 – 416с.
10. Фінансово-інвестиційний аналіз // Навч. Посібник. Під ред. Я. Комаринський. – К.: 1996 – 298с
11. Іваненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. Посіб. – К.: Знання – Прес, 2000. – 207с.
12. Волков А.А. Фінанси підприємств. Підручник // К.:- 2000.
13. Несторенко І.П. Фінансові інститути: Підручник // К.: 1999