Формування податкової системи починається в період Непа. Різноманіття економіки викликало потребу в різноманітних формах податків. Основу податкової системи складали прямі податки. У плині 1921-1923 років були введені промисловий прибутково-майновий і загальний сільськогосподарський податки.
Промисловий податок був введений у 1921 році. Його виплачували промислові виробничі підприємства і кустарне виробництво.
Податок складався з патентного і порівняльного зборів. Патентний збір утримувався при видачі патентів на право займатися промисловою і торговою діяльністю. Порівняльним збором обкладався оборот промислових і торгових організацій. При його виплаті враховувалася сума патентного збору. На мій погляд, промисловий податок був першою формою податку з обороту. Поряд із промисловим податком частина прибутку підприємств відчислялася у вигляді прибуткового податку і відрахувань від прибутку. Державні підприємства виплачували і прибутковий податок, і відрахування від прибутку.
У 1924 році вводиться прибутково-майновий податок. Він поклав початок розвитку прибуткового оподаткування громадян. Оподаткуванню підляв сукупний доход, що визначався на підставі декларації платників. Ставки податку залежали від розміру доходу, а ставки податку на майно встановлювалися окремо. У 1924 році було скасовано оподаткування майна, а прибутково майновий податок реорганізований у прибутковий. Прибутковий податок був розділений на дві частини: основну і додаткову,а його платникі – на окремі категорії і групи. Податок утримувався у твердих ставках, дифферинційних по категоріях і групах платників. Додатковий податок встановлювався в прогресивних ставках до сукупного податку, що перевищував визначений розмір.
В роки Непа були введені “комунальні податки і збори” : податок з будівель у містах, квартирний збір, збір із власників транспортних засобів, прописочний збір. Їх можна класифікувати як місцеві податки і збори. На Україні вперше місцеві податки та збори були введені в 1993 році Дикретом Кабінету Міністрів “Про місцеві податки і збори”. Ці податки дають можливість, враховувати особливості економічного і соціального розвитку окремого регіону, доповнювати дохідну базу бюджету.
Сільське населення в перші роки Непа виплачувало податки в натуральній формі з різних видів сільськогосподарської продукції. У 1922 році їх замінили загальним натуральним податком. Крім нього, існували різні платежі і повинності. Для розвитку сільськогосподарського виробництва в 1923 році всі податки були скасовані: замість них уведений загальний сільськогосподарський податок, що з 1 січня 1924 року став сплачуватися тільки в грошовій формі.
Як непрямі податки, використовувалися акцизи у виді надбавки на ціни товарів. Ставки були дифференційні на товари. Найвищі встановлювалися на товари не першої необхідності.
Протягом 1930-1931 років проводилася податкова реформа. Була встановлена двуканальнаясистема платежів до бюджету: податок з обороту і відрахування від прибутку.
Доподатку з обороту ввійшли промисловий, акцизи та інші податки. До відрахувань від прибутку – прибутковий податок, власні відрахування від прибутку та інші. Для державних підприємств були встановлені відрахування від прибутку в розмірі від 10% до 81% фактично отриманого прибутку. Кооперативні організації виплачували прибутковий податок, а для сільськогосподарських підприємств сільгоспподаток також був замінений прибутковим.
Цю реформу не можна оцінити однозначно.
Позитивним я вважаю уніфікацію податкової системи. Наприклад, податок з обороту вмістив у собі 53 платежу. Це удосконалило роботу розрахунку податків і для підприємств і для держави. Але реформа мала негативні моменти: диференційне відрахування від прибутку ставило підприємства в не рівні економічні умови; були скасовані місцеві податки, і дохідна база місцевих бюджетів залежила від державного, тобто вже не можна було говорити про самостійність бюджетної системи; податок з обороту став єдиним непрямим податком, що виконував тільки фіскальну функцію.
У середині 60-х років з'явилися негативні тенденції в розвитку економіки. У 1965 році проводиться господарська реформа. Складовою частиною реформи був перегляд взаємозв'язків з бюджетом. Існуюча система платежів до бюджету виконувала тільки фіскальну функцію і не стимулювала виробництво. Тому для підприємств була встановлена плата за основні виробничі фонди й оборотні кошти. Вона виплачувалася з прибутку залежно від вартості виробничих фондів. Для деяких підприємств (які мали більш вигідні умови для своєї діяльності) уводилися фіксовані (рентні) платежі. І останнім платежем був вільний залишок прибутку. Він вираховувався, як різниця між загальною сумою прибутку, платою за виробничі фонди і рентні платежі і сумою, що направлялася у фонд економічної стимуляції. Це на якийсь час поліпшило фінансовий стан підприємств.
Почався пошук нових форм взаємин між державою і підприємствами. Додатково до плати за виробничі фонди і рентні платежі була встановлена плата за трудові ресурси; платежі вільного залишку прибутку були замінені на норматив відрахування від прибутку. Нормативи носили індивідуальний характер, установлювалися вищими органами і досить часто носили суб'єктивний характер.
Єдиною ефективною формою відносин між державою і платниками можуть бути тільки податки. Тому в 1991 році був прийнятий перший Закон СРСР “Про податки з підприємств, об'єднань і організацій”.
Україна почала формування власної податкової системи з 1992 року.
У період 1990рр., коли власником переважної маси засобів виробництва виступала держава, доходи бюджету в основному поповнювалися за рахунок грошових нагромаджень, створюваних на державних підприємствах. Система стягування платежів у бюджет у період з 1930 по 1990 роки була жорстоко центтралізованою, носила в основному фіскальний характер і будувалася на використання індивідуальних ставок. Ці методи відображали адміністративно-командний підхід до мобілізації фінансових ресурсів.
Найважливішим недолікомформування доходів бюджету було і те, що були відсутні об”єктивні критерії, відповідно до яких визначалася б частка участі кожного суб”єкта господарювання в централізованому грошовому фонді країни. Це неминуче привело до підриву фінансової самостійності підприємств, зниженню зацікавленості в результатах колективної праці.
Перехід до ринкових умов господарювання зажадав використання економічних методів управління суспільним виробництвом, зміни системи формування дохідних надходжень у бюджет. Ця система стала будуватися на базі податкових платежів, а взаємини підприємств із бюджетом були переведені на правову основу, регульовану законом.
Для полегшення економічної ситуації в Україні необхідно досягти стабільності податкового законодавства, що забезпечило б: введення в дію законодавчих актів з питань оподаткування не раніш чим через рік з моменту їхнього прийняття; незмінність ставок пільг і правил оподаткування протягом мінімум 3 років з моменту введення в дію актів податкового законодавства, а також податкового законодавства відносно платников, що беруть участь у цільових державних інвестиційних програм у плині всього часу їхньої дії.
Держава повинна навчиться грамотно керувати доходами й відмовитися від діючої нині жорстокої зарегулированности економіки, що штовхає підприємця в “тінь”. Інакше кажучи, необхідно досягти збалансованості інтересів бюджету і конкретного підприємця.
Для цього варто забезпечити гнучкість податкової системи, пристосувати її до зовнішній і внутрішньої економічний кон”юктурі. Насамперед мова йде про делігірованії податковим органам права дати відстрочки, россрочки по оплаті податків, стягнення пені, і введення штрафних санкцій в залежності від фінансового положення платника податків і перспектив його розвитку з дотриманням єдиної умови – наприкінці визначеного звітного періоду платник податків зобов'язаний цілком оплатити всю суму заборгованості. При такій схемі можливо використовувати й вже випробувану систему податкових кредитів.
Необхідно також враховувати фактор сезонності роботи платника й особливості окремих областей промисловості і сільського господарства.
Необхідно до мінімуму звести неготивний вплив на економіку країни тіньового бізнесу. Аналіз ситуації, що склалася, свідчить про те, що тіньова діяльність приченяет збитки однаковою мірою як державі, так і кожному легально працюючому підприємцю. Правда, ризик, на який свідомо йдуть тіньовики, не завжди виправдується прибутком, що вони одержують.
Я вважаю, що саме поняття податкової реформи містить у собі не тільки зміну законодавства, якео регулює розміри і процес збору податків, а і модернізацію самої податкової служби, приведення її у відповідність з вже існуючими ринковими нововведеннями, які могли б на достатньому рівні забезпечити залучення доходів до бюджету.
Усі розуміють, що при всім бажанні за декілька років не можна створити ідеальну податкову систему. Але зараз насамперед потрібно думати про фінансову систему перехідного періоду. Податкова система у відриві від економіки існувати не може. Зі зміцненням економіки України буде удосконалюватись і податкова система. Але при цьому податки повинні не стримувати розвиток економіки, а навпроти – стимулювати її.
Я розумію, що увесь час податкові органи, як органи фіскальні, є і будуть одними з найбільш непопулярних державних інститутів у країні. Але хочу підкреслити, що податки – це плата за цивілізацію, і виповняться вони повинні цивілізовано. Сподіваюся, що в недалекому майбутньому Україна вийде на такий рівень.
1. Буряковський В.В., Кармазин В.Я., Каламбет С.В., Водолазская О.А. Податки. -Дн-ск: Пороги. - 1998. - 611с.