Інший приклад участі ЗМІ у проведенні в життя політики партії стосується дуже актуальної під час непу проблеми зниження цін на приватному ринку. “Вісти...” піднімали цю тему, наприклад, у номерах за 11, 17, 22, 23, 26 березня, 6, 11 квітня, 11 травня, 15 червня і далі. Як відомо, частиною політики партії з цього питання було роз’яснення населенню причин завищення цін приватниками - та налагодження громадського контролю за необгрунтовано високими цінами на окремі товари.
Зазначимо, що ціла низка згаданих публікацій є, за своєю суттю, пропагандою, тобто напівправдою. Всі матеріали написані з однієї позиції: за негайне створення кооперації. Це нагадує дії недолугого учня, який замість пошуку рішення задачки з арифметики підганяє дії під відповідь у кінці підручника. У даному випадку такою “відповіддю” були вказівки партії - об’єднувати одноосібників, створювати кооперативи, притискати “дрібнобуржуазний елемент” як класового ворога.
Водночас відзначимо у наведеному прикладі й певні риси “кампанійщини” - родової хвороби громадського життя, жорстко контрольованого і керованого з центру. Приходила вказівка - її відробляли. За нею надсилали іншу - всі мобілізувалися на віконання нового завдання, забувши про попереднє. Про це свідчить різке зменшення кількості, та й наступальності згадуваних матеріалів у травні й червні порівняно з березнем.
Показово, що жодного слова з висвітлюваного питання не було надруковано з протилежною думкою: навіть сумнівів у правильності рекомендованих дій не було допущено. А це загалом виходить за межі поняття про демократичне обговорення актуальних проблем розвитку суспільства - адже протилежній стороні не дали слова у цій пресі, і інакомислячі не мали власних газет для відстоювання своїх позицій. Зате логіка подібних дій висвітлює зміцнення в громадській думці тоталітаристського розуміння непогрішимості верховної влади та трактування преси лише як інструмента проведення цієї волі в життя.
Великий поворот 1929 року зробив непохитною цю істину на 60 років. Партійно-радянська преса України стала активним чинником і водночас жертвою створення спочатку тоталітарного суспільства, а потім і культу особи Сталіна.
Один з наслідків цього процесу - за оцінкою А. Животко - “широке розгорнення ліквідації всіх (друкованих - авт.) органів, що крізь совєтську дійсність змагали до збереження чистоти української мови і розвитку української культури, письменства, науки.
Був це час, коли прозвучали постріли Хвильового і Скрипника. А за ним довга низка визначніших журналістів, письменників, наукових робітників та громадських діячів іде до північних концентраційних таборів і на смерть”.