Смекни!
smekni.com

Інвестиційна політика України (стр. 6 из 7)

Методи державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні.[9]

Форми

Інструменти

Податкове

регулювання

- зниження ставки податку - інвестиційна податкова знижка - податкові кредити - інші

Фінансове регулювання

- прискорена амортизація - пільгові кредити - безпроцентні кредити - інвестиційні гарантії - інші
Інфраструктурне забезпечення - надання земельних ділянок у безкоштовне користування або за пільговими умовами - надання необхідних приміщень у безкоштовне користування або за пільговими цінами - інші

Стимулювання конкретних інвестиційних проектів

- цільове фінансування ресурсо-, природозберігаючого обладнання - цільове фінансування проектів, зорієнтованих на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці, науково-дослідних робіт - інші

Згідно з ст. 12 закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 року регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

- системи податків з диференціацією суб’єктів і об’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. З метою регулювання інвестиційного попиту Верховною Радою України може вводитись диференційний податок на інвестиції;

- проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі шляхом прискорення амортизації основних фондів. Пільги по амортизації можуть встановлюватись диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів тощо;

- надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів та галузей і виробництв;

- державних норм та стандартів;

- антимонопольних заходів;

- роздержавлення і приватизації власності;

- визначення умов користування землею, водою, іншими природними ресурсами;

- політики ціноутворення;

- проведення експертизи інвестиційних проектів;

- інших заходів.

В основі державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні – прагнення збільшити надходження до бюджету, доходи підприємств і громадян, реалізувати економічну, науково-технічну і соціальну політику держави. Підбиваючи підсумок, можна констатувати: активне державне регулювання інвестиційної діяльності розглядається як важливий фактор економічного розвитку країни взагалі. Промислово розвинуті країни надають перевагу фінансовим стимулам регулювання інвестиційної діяльності, а країни із перехідною економікою, навпаки, частіше вдаються до податкових та адміністративних заходів, що пояснюється наявним у них дефіцитом фінансових ресурсів. Але такий підхід не прискорює вирішення фінансових проблем, а лише консервує їх. Про це не варто забувати авторам і “реалізаторам” економічних реформ в Україні.

6. Шляхи забезпечення інвестиційної діяльності в Україні на регіональному рівні.

Регіональний аспект – істотна, принципова і постійна складова державної інвестиційної політики. Інвестиційна політика України пов’язана з вирішенням регіональних проблем, де також без централізованих інвестицій ніяк не обійтися. Так в Україні є регіони з відносно низьким рівнем промислового розвитку або з надлишком трудових ресурсів. Ніякі регіональні органи влади за рахунок власних ресурсів у повному обсягу з розв’язанням завдань такого роду і масштабу не справляться. Тут необхідна цільова державна допомога у формі субсидій, пільгового кредитування, а також оподаткування, прискореної амортизації для прогресивних галузей та виробництв.

Початок інвестиційної політики стосовно регіонів даної держави –визначення об’єктів інвестування найбільшої виробничої та соціальної значущості для всіх без винятку регіонів України. Це мають бути об’єкти базових галузей індустрії та сільського господарства, а також тих сфер діяльності, які здатні у найкоротші строки забезпечити істотне збільшення випуску можливих товарів і стабільний приплив валютних коштів. Не можна обійти увагою ще один момент, який має безпосереднє відношення до регіональної проблематики. А саме – визначення економічної ефективності, швидкої окупності і віддачі будь-якого інвестиційного проекту. Дуже важливою є конкурентна система відбору інвестиційних проектів, яка об’єктивно оцінює загальну ефективність проектів. При чому вона маж діяти як між регіонами, так і в самих регіонах при розгляді будь-якого інвестиційного проекту.

Крім адміністративних методів регулювання регіональної інвестиційної діяльності, на Україні хочуть розширити використання ринкових способів. У кожному регіоні Урядом (за погодженням з регіональними органами державної влади) має бути визначений банк, який відав би питаннями повернення та ефективності використання централізованих інвестиційних ресурсів на регіональному рівні. Таким чином, держава одержить можливість регулювати бюджетні інвестиції, а також стимулювати приплив приватних інвестицій у най пріоритетні галузі та сфери діяльності.

Але й цього всього мало для постійного припливу приватних і недержавних інвестицій в усі регіони України. Потрібна розвинута інвестиційна інфраструктура, яка, крім КБ та інвестиційних фондів, має включати недержавні пенсійні фонди, комерційні страхові товариства, іпотечні банки тощо. Поки що роль перелічених структур в акумуляції таких необхідних для інвестування коштів просто нікчемна, зокрема через повну неуважність до цього аспекту соціально-економічного реформування держави.

Не можна не зважати на проблему залучення іноземних інвестицій в регіони України. Сьогодні їх обсяг незначний. Питання тут упирається у забезпечення реальних гарантій для іноземних інвесторів.

Так в результаті проведення інвестиційної політики регіонального розвитку України на Черкащині спостерігається така інвестиційна діяльність.

Розвиток промислового комплексу Черкаської області відбувається, в основному, за рахунок зовнішніх інвестицій, оскільки надмірно висока фондомісткість виробничо-господарських об’єктів регіону за умов дефіцитності внутрішніх інвестицій значно звужує можливості залучення вітчизняних інвестицій в економіку області. Оскільки за сучасних кризових умов реалізація довгострокових проектів має високий ступінь ризику, фінансові ресурси іноземних інвесторів спрямовуються, в першу чергу, на прискорений розвиток галузей із швидким обігом капіталу, а особлива перевага з боку іноземного капіталу надається екологічно небезпечним галузям промисловості Черкаської області. Разом з тим, спостерігається загальна тенденція уповільнення внутрішньої і зовнішньої інвестиційної активності. Так, загальна сума прямих іноземних інвестицій, вкладених у 118 підприємств області партнерами з 27 країн за січень – жовтень 1998 року, становила 130,5 млн. доларів США, проте порівняно до показника 1997 року загальний приріст інвестицій впав на 2,7%. Найбільший обсяг іноземних інвестицій припадає на такі галузі промисловості області, як хімічна (52,8% сукупного капіталу нерезидента), харчова(36,0%) і поліграфічна промисловість (3,6%)[10]. Обсяг внутрішніх інвестицій в економіку області за січень – вересень 1998 року впав проти показника 1997 року на 19%[11].

Особливого занепокоєння викликає той факт що галузі машинобудування Черкащини, як і України в цілому, що мають визначним найбільш прогресивну структуру технологічного способу виробництва, мають стійку тенденцію до зменшення питомої ваги і скорочення обсягів виробництва. Так, питома вага машинобудування України в 1997 році вже становила лише 36% від рівня 1990 року і 15,4% в загальній промисловій структурі країни, що є в 2 – 3 рази меншим, ніж у розвинутих країнах. Галузі машинобудування Черкаської області з певними варіаціями повторили цю тенденцію: за період з січня по липень 1998 року порівняно до показника 1997 року спад виробництва в машинобудівній і металообробній промисловості області становив 9,2%[12].

Стабілізація в економіці України можлива за умови реформування співвідношення між відповідними галузями і секторами народних господарств конкретних регіонів. Отже в основу інвестиційної політики регіонального розвитку має бути покладено реалізація збалансованих програм соціально-економічного розвитку регіонів обласного рівня, при розробці яких повинні визначитися структурні пріоритети їх розвитку з урахуванням внутрішніх потреб і можливостей регіонів.

Висновок.

На сучасному етапі економічна система України, яка гостро відчуває дефіцит фінансових ресурсів, потребує чималих фінансових і матеріальних надходжень. Перші можуть використовуватися у вигляді капіталовкладень, інвестицій, які нині розглядається як джерела виходу з економічної кризи та стабілізації економіки України загалом. Разом з тим, вони здатні принести ще вагому віддачу, якщо будуть напрямлені у пріоритетні галузі і виробництва власного народного господарства. А всі ці положення має забезпечувати інвестиційна політика України.