а) українці багато віків були бездержавною нацією і не мали досвіду державної влади;
б) постійно денаціоналізувалася правляча верства (еліта) українського народу;
в) територія України була розчленована на різні частини, які протягом віків опинялися під впливом іноді ворогуючих країн5.
Внаслідок такої специфіки історичного розвитку українська нація була розділена на значну кількість політико-культурних блоків. Якщо взяти за критерій поділу географічний принцип, то, наприклад, Івано-Франківськ можна вважати літературним центром, але його ніяк не можна розглядати як центр, де народжувалися політичні чи економічні рішення. Львів можна розглядати як культурний і релігійний осередок, а в періоди соціальних перетворень навіть як центр формування політичних рішень, але аж ніяк як місто, де з'являлися економічні чи політичні рішення в періоди відносної соціальної стабільності. Київ завжди залишався переважно політичним центром. Це обумовило фрагментарність української політичної культури та політичної свідомості6.
А відомо, що для фраґментарної політичної культури, до того ж культури перехідного типу, характерна відсутність єдності між носіями різноманітних субкультур у розумінні фундаментальних цінностей, ідеалів і цілей суспільства, поділ суспільства за соціальними, етнічними, економічними векторами. Це породжує високу конфліктність та соціальну напруженість, які обумовлюють політичну нестабільність в суспільстві. Сучасній політичній свідомості України до того ж притаманний низький ступінь довіри населення до державних інститутів влади, ігнорування законних способів розв'язання конфліктів.
В умовах панування такої політичної культури вкрай необхідним є компетентний аналіз та постійний моніторинг як політичної свідомості суспільства в цілому, так і окремих його верств та громадян. Це має велике прогностичне значення, бо політична свідомість містить в собі потенціал для реалізації усіх можливих варіантів розгортання соціальних подій. Але ще Сенека говорив, що погожий вітер не допоможе тому, хто не знає, у яку гавань він прямує. Тому розробка методології щодо можливості попередження деструктивних явищ у суспільстві - одне з головних завдань вчених у контексті дослідження політичної свідомості. Саме від політичної свідомості широких верств населення, від політичних установок політичної еліти залежить ефективність функціонування політичної системи, хід розвитку, спрямування суспільно-історичних перетворень. Крім того, дослідження політичної свідомості має не тільки, так би мовити, "пасивне" (попереджувальне) значення, але й "активне". Суть його полягає у свідомому формуванні інформаційного простору держави, позитивних установок громадян щодо державного будівництва, розвитку сучасної вітчизняної культури, освіти тощо.
Спираючись на знання особливостей сучасної політичної свідомості, можна використовувати найсучасніші технології "public relations" у мас-медіа, "promotion" у шоу-бізнесі, реформувати освітню галузь тощо. Звичайно, що пропаганда конструктивних державницьких ідей має бути високопрофесійною при використанні у цій справі тонких обережних методів7. Обережність застосування тих чи інших методів тим більш важлива тому, що, як було зазначено вище, для України характерною є фрагментарна політична культура, яка має широкий спектр досить специфічних особливостей політичної свідомості: етнічної, регіональної, політичної тощо. Необхідно пам'ятати й про те, що існує такий феномен, як історична пам'ять, котра є складовою політичної свідомості етнічних груп, громадян того чи іншого регіону, різноманітних верств населення України. Вона характеризується особливою стійкістю8. Ця пам'ять може бути джерелом і негативного навантаження (наприклад, інтервенція, гноблення одного етносу чи народу іншим, негативна пам'ять антагоністичних класів чи страт тощо), позбутися якого інколи неможливо. Така пам'ять надзвичайно важко піддається мінімізації через систему освіти та засоби масової інформації, бо історичний процес - це процес самоорганізації, результат активності мільйонів людей, які мають на меті як свої специфічні, так і загальнонаціональні цілі. Зміст цих цілей багато в чому визначається культурно-історичними домінантами розвитку. Вони є тим, що зв'язує часи і епохи, відображає нерозривність уз, які з'єднують даний народ і країну, їх своєрідний "генофонд"9. Феномен "історичної пам'яті" є свідченням того, що політична свідомість не є статичним явищем, вона розвивається зі зміною політико-культурних домінант в країні. Водночас її можна і необхідно досліджувати, бо вона має сталі утворення в своїй структурі, які залишаються в історичній пам'яті і обумовлюють політичні процеси сьогодення.
Усе сказане вище щодо феномена політичної свідомісті, на наш погляд, більш ніж достатньо, щоб впевнитися, що його визначення все ще залишаються дискусійними, як у зарубіжних, так і у вітчизняних дослідженнях.
Однак, як зазначав відомий російський письменник Ю.Нагібін: "Матеріал піддається аналізу, коли ми знаходимо його точну форму. Аморфність є слабкою та нежиттєздатною"10. Тому спробуємо дати поняттю "політична свідомість" суто політологічне визначення. Хоча і в межах політологічного підходу у цього явища може бути велика кількість дефініцій. Але жодна не може охопити усі грані цього феномена. Лише у сукупності різноманітні визначення можуть дати більш-менш повне уявлення про його сутність та характерні риси.
Деякі автори, зокрема Д.Видрін, В.Согрін, К.Холодковський, розуміють політичну свідомість як відображення класових інтересів, політичних відносин, політичного життя в цілому. Значення цієї позиції полягає в тому, що в ній підкреслюється визначна роль класових інтересів і політичних відносин.
Інша група авторів (А.Улєдов, Г.Щедрова, К.Гаджиєв) розглядає політичну свідомість крізь призму політичної влади. Вони виокремлюють як стрижень предмета відображення політичної свідомості проблеми державної влади, політичного панування та управління.
Частина авторів, серед них Л.Гордон, В.Бебік, Л.Сєдов, при визначенні сутності та специфіки політичних ідей, поглядів та уявлень особливо наголошують на їх органічному зв'язку з економічними відносинами, потребами та інтересами класів. Іншими словами, політична свідомість визначається як відбиття політичних та економічних відносин.
І ще одна точка зору, яка здобула поширення в останні роки у вітчизняній політології, фіксує ідею цілісного відображення суспільного буття в політичній свідомості. Дедалі частіше при характеристиці політичної свідомості відзначається, що вона є відображенням суспільного буття крізь призму політичних відносин та інтересів людей. Цінність цієї точки зору полягає в тому, що в ній звертається увага на глибину та широту змісту політичної свідомості. Вона не зводиться тільки до відображення економіки, чи політики, чи самої лише духовної сфери життя. Зміст політичних уявлень, орієнтацій чи цінностей будь-якого суб'єкта обов'язково містить у собі відображення та відбиття всього спектра суспільних відносин. Оскільки її об'єктом є всі сфери суспільного життя, то політична свідомість так чи інакше містить все відображене соціальне буття.
Політична свідомість - це не просто відбиття суспільного буття, а це певний спосіб відображення. Його специфіка - в тому, що всі сторони життя відображаються крізь призму політичної влади і політичних відносин.
Отже, політична свідомість - одна з основних категорій політології, яка входить в систему її понятійних координат і означає сприйняття та відображення суб'єктом навколишньої дійсності крізь призму політичних відносин та інтересів.
Таким чином, з цього стислого огляду теоретичних та прикладних проблем політичної свідомості, на погляд автора, можна зробити висновок про необхідність пошуку нових підходів до її аналізу. Традиційні підходи, коли дослідники відштовхуються від понять, їх взаємозв'язку тощо, є недостатніми. До цього висновку приходять як вітчизняні, так і зарубіжні автори. Духовні явища повинні розглядатися у єдності з практичною життєдіяльністю людей. Це потребує, по-перше, аналізу того, як буття відображається у політичній свідомості людей, яким є їхнє ставлення до процесів, що відбуваються у політичному житті, по-друге, аналізу суперечностей розвитку самої політичної свідомості (в першу чергу масової). Цілісне, суто політологічне вивчення політичної свідомості в першу чергу включає дослідження її суб'єктів-"носіїв" (мас, груп, індивідів), динаміки розвитку та основних її функціональних форм.
Дослідження цих проблеми є особливо актуальним на сучасному етапі розвитку українського суспільства, бо демократичні цінності хоча поступово і поширюються на рівні масової політичної свідомості, але цей процес далекий від завершення. Здається, що існує певний "життєвий цикл" становлення демократичної політичної культури і відповідної політичної свідомості, темп якого не може бути у перехідний період вищим за реальну здатність даного суспільства адаптовувати та засвоювати нові процедури, установки, правила.
А без наукового осмислення феномена політичної свідомості, тих "циклів", яким вона підпорядковується, практична політика малоефективна та приречена на "кульгавість".
ЛІТЕРАТУРА
1 Грушин Б.А. Массовое сознание: опыт определения и проблемы исследования. - М., 1987 - С. 12.
2 Мшвениерадзе В.В. Современное буржуазное политическое сознание. - М., 1981. - С.15.
3 Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Современный Левиафан - М., 1985. - С. 200-201.
4 Политическая культура: теория и национальные модели / Гаджиев К.С., Гудименко Д.В., Каменская Г.В. и др. - М., 1994. - С. 51.
5 Цимбалістий Б. Політична культура українців // Сучасність. - 1994. - №4. - С. 102.
6 Дацюк С., Грановский В. Геополитика, хронополитика и культурополитика Украины // Зеркало недели. - 1999. - 16 января. - № 2 (223).
7 Іщук В. Україна: проблема престижності та ідентичності (масова комунікація і культура як суб'єкти формування громадської та національної свідомості). - К., 2000. - С.16.
8 Празаускас А.А. Этнонационализм, многонациональное государство и проблемы глобализации // Политические исследования. - 1997. - № 2. - С.102.
9 Полянский В.С. Историческая память в этническом самосознании народов // Социологические исследования. - 1999. - № 3. - С. 11-20.
10 Нагибин Ю. Терпение. - М., 1987. - С. 212