Зразком довершеної політики, за його оцінками, є макіавеллізм. Перевертаючи навиворіт всі цінності в сфері культури, держави, політики і моралей, Ніцше прагнув до того, щоб стандарти макіавеллістської політики, вже звільненої від моралі, зновувпровадити в сферу моральних оцінок і орієнтації - у вигляді принципів «великої політики доброчесності».
Ніцше розвиває аристократичну концепцію права.
Право, по Ніцше, щось повторне, похідне від волі до влади, її рефлекс. З цих позицій він атакує різні версії історично прогресивної інтерпретації природно-правової доктрини, відкидає ідеї свободи і рівності в людських відносинах, обгрунтовує правомірність привілеїв, переваг і нерівності.
Нерівність прав Ніцше розглядав як умова того, що права взагалі існують. Право є перевага. Кожний вигляд буття має свою перевагу. «Неправота, затверджував він, ніколи не полягає в нерівних правах, вона полягає в домаганні на «рівні» права». Справедливість, по Ніцше, полягає в тому, що люди не рівні, і правова справедливість, таким чином, вийде з принципу нерівності правових домагань різних індивідів - в залежності від того, чи відносяться вони до сильних, аристократичних верхів або являють собою ординарні «нулі» натовпу, значення і призначення якої в служінні «вождям» і «пастирям» стада. Людина сама по собі, взятий поза контекстом його служіння верхам, не володіє ні правами, ні достоїнствами, ні обов'язками.
Право, по Ніцше, - результат війни і перемоги. Він солідаризується з «правовим інстинктом» древніх: «Переможцеві належить переможений з дружиною, дітьми, всім майном. Сила дає перше право, і немає права, яке в своїй основі не було б привласненням, узурпацією, насильством».
Відкидаючи інше трактування природного права, Ніцше разом з тим прагне видати саме свої уявлення про право війни і переможця, аристократично-кастовий правопорядок і т. д, за природне справжнє право.
З позицій такого правопорозуміння він зазначає, що, подібно праву необхідної оборони, потрібно визнати і право необхідної агресії. Право переможця у війні тим самим резюмує боротьбу різних воль до влади і служить основою аристократичного правопорядку.
Якщо по своїх джерелах право є право війни, то право, що устоялося, право в обстановці правопорядку, що сформувався фіксує результати війни різних воль до влади і, отже, передбачає деяку угоду, деякий договір сил, що борються. «Без договору, писав Ніцше, немає права». У цьому значенні право характеризується їм як визнана і засвідчена влада. До договору про право (правах і боргу) і його дотримання ведуть міркування розуму, страху і обережності. Відповідно до договірного права наш борг - це права інших на нас, а наші права - та частка нашої сили, яку інші не тільки визнали, але і охороняють.
Ніцшеоспівує аристократичні правові інститути греків героїчного часу, захоплюється «арійською гуманністю» законоположень Ману, авторитетом закону кастового ладу. «Кастовий порядок, вищий домінуючий закон, писав він, є лише санкція природного порядку, природної законності першого рангу, над якою не має влади ніяке свавілля, ніяка «сучасна ідея»».
Відхід від аристократичних стандартів також і в сфері права кваліфікується їм як декаданс і нігілізм, виродження «здорових» правових інстинктів в стадні. Сучасні йому ліберальні і демократичні ідеї, встановлення і закони він різко критикував як «стадне законодавство», розраховане на середній сорт людей і направлене проти виключень.
З позицій аристократичної переоцінки всіх цінностей і пошуку шляхів до майбутнього ладу нової аристократії Ніцше відкидав політику сучасних йому європейських держав як дрібну політику взаємної ворожнечі і розбрату європейців. До розряду цієї національно обмеженої політики Ніцше прираховував і бісмарковську політику, якої один час (на початку 70-х рр.) він сам захоплювався. Скептично і іронічно відносячись спочатку до ідеї «великої політики», Ніцше надалі користувався цим поняттям як для критики сучасного йому політичного стану, так і для освітлення політичних контурів грядущого майбутнього - політики в XX в.
Час дрібної політики, пророкував Ніцше, пройшов: наступне, двадцяте сторіччя буде часом великої політики - боротьби за світове панування, небачених раніше воєн. Навколо поняття політики буде розв'язана духовна війна, і політичні утворення, що все покояться на брехні старого суспільства будуть висаджені. Відкрито зв'язуючи таку долю грядущого зі своїм ім'ям, Ніцше вважав, що саме з нього починається велика політика.
Обгрунтовуючи свої уявлення про майбутнє, Ніцше вважав, що, з одного боку, демократичне рушення в Європі приведе до породження людського типу, приготованого до нового рабства, і тоді з'явиться «сильна людина» - без забобонів, небезпечної і привабливої властивості, «тиран», що мимовільно підготовлюється європейською демократією. З іншого боку, продовжував він, Європа, що роздирається в його час ненормальною ворожнечею своїх народів, в майбутньому стане єдиної. При цьому європейська проблема загалом бачилася йому як «виховання новою, керуючою Європою, касти».
Така інтерпретація тенденцій розвитку пояснює і те вирішальне значення, яке Ніцше постійно додавав проблемі аристократичного виховання, пропаганді своїх переконань, і тому своєрідному наднаціональний аристократичний солідаризм, який він відстоював. З цих позицій наднаціонального елітизму він критикував націоналізм і національну обмеженість, висока зарозумілість європейців у відношенні до азіатів, національна зарозумілість німців, тевтономанію, антифранцузькі, антислов'янські, антисемітські настрої і переконання. Але зрештою він робив ставку на майбутнього європейця і бачив в німцях саме той народ, який, подібно євреї і римлянам в минулому, запліднить грядущий «новий порядок життя».
Ніцше часто користується поняттям «раса», тлумачачи його швидше як соціально-політичну, ніж національно-етнічну характеристику; сильна раса - це, по суті, особлива порода що володарюють, аристократичні добродії, слаба раса - життєво слабі, пригноблені і підневільні.
У контексті вічної боротьби різних воль до влади, насильного характеру самого життя Ніцше розвивав і свої погляди на війну. При цьому він нерідко, подібно Геракліту, називав війною всяку боротьбу в потоку становлення. У такому по перевазі філософсько-світоглядному аспекті Ніцше вихваляв війну і відкидав мир. «Побратими по війні! - звертаєтьсяНіцшевський Заратустра до своїх слухачів. - Любіть мир як засіб до нових воєн. І притому короткий мир - більше, ніж довгий... Ви говорите, що блага мета освячує навіть війну? Я же говорю, що благо війни освячує всяку мету. Війна і мужність здійснили більше великих справ, ніж любов до ближнього».
Метафізично виправдовуючи війну, Ніцше зв'язував з нею свої надії на нову високу культуру. «.. Війна для держави така ж необхідність, як раб для суспільства». Саме тому він розцінював війну і військовий стан як прообраз держави.
Як реально-політичне явище війну Ніцше освітлював, виходячи з тих же критеріїв, що і при трактуванні держави і політики взагалі. Він за війну на службі у аристократичної культури, а не за культуру на службі у війни. «Проти війни, писав він, можна сказати: вона робить переможця безглуздою, переможеного - злобним. На користь же війни можна сказати: в обох цих діях вона варваризує людей і тим робить їх більш природними; для культури вона є пора зимівлі, людина виходить з неї більш сильним для добра і зла».
Ніцше - переконаний антисоціаліст.
Вся європейська культура, за його оцінкою, вже з давніх часів переживає кризу цінностей і рухається до катастрофи. «Соціалізм, - писав він, - дійсно є кінцевим висновкомз «сучасних ідей» і їх прихованого анархізму».
Він відкидав революції і повстання пригноблених, розцінюючи їх як загрозу культурі. Зло і не без проникливості Ніцше попереджав про неминучі в грядущому революційні виступи маси. «.. Грядуще сторіччя, - писав він, - має випробувати по місцях грунтовні «коліки», і Парижська комуна, що знаходить собі апологетів і захисників навіть в Німеччині, виявиться, мабуть, тільки легким «нетравленням шлунка» в порівнянні з тим, що має бути». Разом з тим він вважав, що інстинкт власників зрештою візьме верх над соціалізмом.
Гостро критикуючи соціалістичні ідеї, Ніцше вважав, що соціалізм навіть бажаний у вигляді експерименті. «І дійсно, - писав він, - мені б хотілося, щоб на декількох великих прикладах було показано, що в соціалістичному суспільстві життя саме себе заперечує, сама підрізує своє коріння». Соціалісти, відмічав він, заперечують право і правосуддя, індивідуальні домагання, права і переваги і тим самим відкидають саме право, оскільки «призагальній рівності нікому не будуть потрібні права». У вельми чорних фарбах зображав він і майбутнє законодавство при соціалізмі. «Якби вони, - міркував він про соціалістів, - коли-небудь стали самі наказувати закони, то можна бути упевненим, що вони закували б себе в залізні ланцюги і вимагали б страшної дисципліни - вони знають себе! І вони підкорялися б цим законам з свідомістю, що вони самі наказали їх».
Різкій критиці піддав Ніцше і підхід соціалістів до держави. У зв'язку з цим він зазначав, що соціалізм, прагнучи до усунення всіх існуючих держав, «може розраховувати лише на коротке і випадкове існування за допомогою самого крайнього тероризму». Як би передбачаючи вигляд грядущого тоталітаризм, Ніцше говорив про знищення особистостіпри соціалізмі, реформуванні її до доцільного органу суспільногосоюзу, про режим покірності всіх громадян абсолютній державі.
Роботи Ніцше за його житті не отримали широкої популярності. Але подальший вплив його ідей підтвердив надії мислителя: «Тільки післязавтрашній день належить мені. Деякі народжуються посмертно».
Ідеологи фашизму і націонал-соціалізму оголосили Ніцше своїм передвісником. Обходячи ті аспекти Ніцшевськоговчення (аристократизм, індивідуалізм, відкрита ворожнеча до маси, народу, «натовпу», «стада»; критика німецького націоналізму; нарівні з деякими випадами проти євреї також і неодноразова висока оцінка єврейської нації і т.д.), які явно розходилися з фашистською і націонал-соціалістичною ідеологією, розрахованою на масове рушення, вони акцентували увагу на моментах спільності і спадкоємності між Ніцшеанством і власною ідеологією. Ряд ідей Ніцше (про расу добродіїв, новий порядок, про національну місію німців, надлюдину, вола до влади і т.д.) отримали відповідну інтерпретацію і модифікацію в дусі ідеології націонал-соціалізму.
Після Другої світової війни почався новий етап інтерпретацій творчості Ніцше, з'ясування його справжнього місця в історії філософської і політико-правової думки.