Базальні ядра. Між білою речовиною півкуль лежать скуплення сірої речовини, які називають базальними ядрами або ядрами основи.
Вони тісно пов'язані з проміжним мозком і становлять смугасте тіло, огорожу та мигдалеподібне тіло.
Смугасте тіло під час ембріогенезу становить одну сіру масу, яка потім поділяється на: хвостате та сочевицеподібне ядра.
У довгастому мозку є такі ядра:
Ядро відвідного нерва
Ядро лицевого нерва
Рухове ядро трійчастого нерва
У середньому мозку є:
Червоне ядро та кілька ядер покриву.
Присередні та бічні ядра сосочкових тіл.
Ганглії. Види гангліїв.
Периферичний відділ представлений: нервовими волокнами і симпатичними нервовими вузлами (гангліями).
Ганглії містяться безпосередньо поблизу від тих органів, які вони іннервують або в них.
Симпатичні нервові вузли є ланцюгами з’єднаних між собою вузлів, що знаходяться з обох боків хребта, та вузлів, які розміщені на деякій відстані від хребта: 1) верхній шийний; 2) сонячне сплетіння; 3) верхні та нижні черевні; 4) грудні; 5) поперековий та крижовий.
Нервовий центр.
Від рецепторів нервові імпульси по аферентних шляхах поступають у нервові центри. Розрізняють анатомічні і фізіологічні поняття нервового центра.
Нервовий центр з анатомічної точки зору – сукупність нейронів, розміщених у відділі центральної нервової системи. за рахунок такого нервового центру здійснюється нескладна рефлекторна діяльність, н-д: колінний рефлекс. Нервовий центр цього рефлексу розміщений у поясничному відділі спинного мозку (ІІ-IV сегменти).
Нервовий центр – з фізіологічної точки зору – складне функціональне об'єднання декількох анатомічних нервових центрів, розміщених за рахунок своєї активності найскладніші рефлекторні акти.
Н-д: у забезпеченні травних реакцій беруть участь багато органів (м'язи, кровоносні і лімфатичні судини). Дія їхня регулюється нервовими імпульсами, які поступають із нервових центрів.
Фізіологічні властивості нервових центрів:
1) одностороннє проведення збудження;
2) затримка проведення збудження;
3) сумація збуджень;
4) 4) трансформація ритму збуджень;
5) рефлекторні наслідки;
6) швидка стомленість.
Види нервових волокон.
Мієлінові і безмієлінові.
Нервові волокна: це відростки нервових клітин. В склад нерва входить: довгий відросток аксона.
Види нервових волокон: рухові і чутливі.
Мієлінове волокно: складається із осьового циліндра покритого мієліновою і шванновськоюоболонками.
Мієлінова оболонка складається із жироподібних речовин, які мають високу опірність і виконують роль ізолятора.
Безмієлінові волокна – не мають мієлінової оболонки, вони покриті тільки лімфоцитами (шванновськими клітинами) між ліммацитами і осьовим циліндром знаходиться щілина у 15 мм – заповнена міжклітинною рідиною.
Нерви, будова, види.
Основним структурним і функціональним елементом нервової системи є нервова клітина нейрон.
Нервова клітина складається: тіло клітини, дендрити, аксон, мієлінова оболонка, нервові закінчення.
Будова нерва: загальний стовбур нерва, розгалуження нервового стовбура, пучки нервових волокон.
Нервова система поділяється на центральну (головний і спинний мозок) та переферичну (12 пар черепно-мозкових і 31 пара спинномозкових нервів).
Деякі з них:
Блоковий, великогомілковий, верхньощелепний, відвідний, вушний великий, грудний, діафрагмальний, зоровий лицевий, нюховий, око руховий, сідничний...
Синапс, поняття види, механізм передачі збудження у синапсах.
Термін “синапс” ввів Ч.Шеррінгтон у 1897 р.
Синапс – це місце контакту двох нейронів.
Складові частини синапсів це пре- і постсинаптичні мембрани та симпатична щілина. У пресинаптичних частинах утворюються і накопичуються специфічні хімічні речовини – медіатори, що сприяють проводженню збудження.
Синапси, розташовані між різними компонентами нервових клітин, називають 1) нейро-нейрональними; - утворені відростками нейроцитів та структурами інших тканин – периферичними синапсами, або нервовими закінченнями.
У ц.н.с розрізняють:
Збуджуючі і гальмівні синапси.
У збуджуючих синапсах під впливом нервових імпульсів звільняються медіатор і ацетилхолін, нерадреналін) який через симпатичну щілину поступає до пост симпатичної мембрани і визиває короткочасне збільшення її проникності для іонів натрію і виникнення деполяризації.
Коли деполяризація збільшується до опреділеного рівня, виникає збудження – потенціал дії.
Нервова діяльність, види:
Вища Нервова і Психічна діяльність людини.
Пристосування організму до безперервних змін навколишнього та внутрішнього середовища відбувається завдяки двом типам рефлекторних реакцій: природженим і набутим протягом індивідуального розвитку людини чи тварини.
Вища нервова діяльність є функцією кори великого мозку та підкоркових ядер. Під нижчою нервовою діяльністю І.П.Павлов розумів рефлекторну регуляцію фізіологічних функцій організму, а вищу нервову діяльність він визначив як психічну діяльність, що зумовлює рефлекторну регуляцію взаємовідношень організму з навколишнім середовищем, тобто поведінки людини і тварин. Саме завдяки вищій нервовій діяльності при зміні факторів навколишнього середовища людина поводить себе так, що наслідок усіх рефлекторних реакцій стає корисним для організму. Вища нервова діяльність людини є фізіологічною основою психічних процесів. Поділ на вищу і нижчу нервову діяльність є дещо умовним, оскільки ці процеси у організмі взаємопов’язані. Зміна психічного стану людини позначається на діяльність фізіологічних систем і навпаки, функціональний стан організму зумовлює психіку людини.
Фізіологія вищої нервової діяльність й психологія тісно пов'язані, оскільки мають один об’єкт дослідження – головний мозок. Але між ними є суттєві відмінності.
Завданням вищої нервової діяльності є пізнання фізіологічних процесів, що відбуваються у головному мозку під час сприйняття переробки і відтворення інформації, навчання, емоційних і різноманітних поведінкових реакцій.
Психологія вивчає роботу мозку, яка проявляється у вигляді уявлень, образів, емоцій, мотивів. Вона також вивчає, яким чином під впливом умов життя, навчання і виховання формується особистість людини.
Знання закономірностей вищої нервової діяльності має велике значення для навчання, виховання, трудової діяльності, збереження, здоров'я. Так, вироблення рухових навичок при фізичних вправах і різних видах роботи відбувається згідно із закономірностями вищої нервової діяльності. Розробка режимів навчання, праці і відпочинку для людей різного віку також базується на знанні роботи мозку.
Процеси нервової діяльності.
Збудження. Гальмування.
В основі діяльності нервової системи лежать процеси збудження і гальмування. При збудженні здійснюються рефлекторні реакції, а при гальмуванні – вони припиняються. За допомогою гальмування людина позбувається рефлексів, що втратили пристосувальне значення, навчається розрізняти подібні подразники, серце пристосовується до змін умов навколишнього середовища.
Збудження і гальмування можуть розширюватися або концентруватися у певних нервових центрах. Ці процеси забезпечують координацію роботи нервових центрів, є основою таких психічних якостей, як увага та риси характеру – воля, витримка.
Рефлекс – це причинно обумовлена реакція організму на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища, здійснюється за допомогою ц.н.с. у відповідь на подразнення рецепторів.
За характером поділяються: рухові, секреторні, серцево-судинні, дихальні, обмінні...
За біологічним значенням: орієнтувальні, захисні, травні, статеві, локомоторні... У основі будь-якого рефлексу лежить рефлекторна дуга.
Елементарна (двонейронна) рефлекторна дуга складається з 2 нейронів – доцентрового (чутливого) і відцентрового (рухового).
Рефлекси поділяються:
1) безумовні (природжені);
2) умовні (набуті)
3) розумова діяльність.
Умовні рефлекси дають змогу людині пристосувати свою поведінку відповідно до змін зовнішнього середовища. Утворюються умовні рефлекси на базі безумовних. Основою механізму утворення умовних рефлексів є становлення тимчасових нервових зв'язків у корі великого мозку між нервовими центрами безумовного рефлексу й умовного подразника.