Смекни!
smekni.com

Регулювання робочого часу і міри праці (стр. 2 из 3)

Отже, сукупність прийомів, об'єднаних з урахуванням техноло­гічної послідовності або спільності факторів, що впливають на час виконання завдання (наприклад, установка деталі в пристосуван­ня і зняття її після оброблення), утворюють комплекс трудових прийомів.

Залежно від особливостей виробництва об'єктами нормуван­ня можуть бути: обсяг роботи за певний період часу — годину, зміну, місяць (наприклад, на видобувних та апаратурних проце­сах, допоміжних роботах на промислових підприємствах); зона обслуговування (для багатоверстатників у текстильній промисло­вості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуван­ням у машинобудуванні); чисельність персоналу (обслуговуван­ня потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо).

Для розрахунку норм праці потрібна чітка класифікація затрат часу.

Класифікацію затрат часу можна здійснювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

Структура змінного робочого часу(Тзр) являє собою співвідно­шення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу. Час роботи (Тр) — це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робочому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи (Трп) і часу не­продуктивної роботи (Трн).

До непродуктивної роботиналежить усунення або виправлен­ня браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб тощо.

Продуктивна роботахарактеризується виконанням обов'язків, передбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає підготовчо-завершальну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.

Під час підготовчо-завершальної роботи виконуються певні зав­дання на початку та наприкінці зміни, такі як одержання змінного завдання та нарядів; ознайомлення із завданням, виробничий інструк­таж, одержання і повернення робочих креслень, технологічних карт, інструментів, пристроїв; одержання, огляд і здавання матеріалів, заготовок, деталей і вузлів; налагоджування обладнання, встанов­лення пристроїв та інструментів на початку зміни та зняття їх на­прикінці зміни; випробування обладнання та оброблення пробних деталей; здавання готової продукції або роботи.

Оперативна робота— це безпосереднє виконання змінного зав­дання. Час. витрачений на неї (Топ), складається з часу виконання основних прийомів (То) і допоміжних (Тд).

Виконуючи основні прийоми (основний час), працівник здійснює перетворення предметів праці.

Допоміжні прийоми (допоміжний час) полягають у таких діях: пра­цівник установлює предмет праці на верстат або стіл для оброблен­ня, знімає його звідти; управляє обладнанням та здійснює переходи, пов'язані з виконанням завдання; вимірює предмети праці тощо.

Час обслуговування робочого місця (Тоб) складається з часу організаційного обслуговування (Торг) та часу технічного обслуго­вування (Ттех). Час організаційного обслуговування використовуєть­ся для огляду робочого місця та його впорядкування, розкладання інструменту на початку зміни та прибирання наприкінці її, чищення та змащування обладнання. Час технічного обслуговування викори­стовується на догляд обладнання у процесі виконання певної конк­ретної роботи, зокрема підналадка обладнання, заміна зношеного інструменту тощо.

Таблиця 10.1 Основні позначення (індекси) затрат робочого часу

Найменування видів витрат часу

Індекси

Підготовчо-завершальний

ПЗ

Оперативний

ОП

Основний

О

Допоміжний

Д

На обслуговування робочого місця

ОБ

На технічне обслуговування

ТЕХ

На організаційне обслуговування

ОРГ

На відпочинок та особисті потреби

ВОП

На непродуктивну роботу

ТРИ

На перерви у роботі

П

На регламентовані перерви з організаційно-технічних причин

ПР

На нерегламентовані перерви

ПН

Час перерв, що спричинені порушенням нормального перебігу виробничого процесу

ПНТ

Час перерв, спричинених порушенням трудової дисципліни

ПТД

Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать необхідні для даних конкретних умов за­трати основного і допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-завершальний час. Су­марна величина цих затрат часу на одиницю продукції є штучно-калькуляційним часом ( tШК ),

t ШК = tО + tД + tОБ + tВОП + tПР + tПЗ

де tО — основний час;

tД — допоміжний час;

tОБ — час обслуговування робочого місця;

tВОП — час на відпочинок та особисті потреби;

tПР — час нормованих перерв з організаційно-технічних причин;

tПЗ — підготовчо-завершальний час на одиницю продукції.

Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні за­трати часу на виконання окремих елементів операції, а також струк­туру затрат часу протягом робочої зміни або її частини.

Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів опе­рацій потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-завершального часу, а також для оцінки ефектив­ності використання робочого часу використовуються дані про струк­туру затрат робочого часу.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження тру­дових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допо­могою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

• підготовка до спостереження;

• проведення спостереження;

• оброблення даних;

• аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

За допомогою хронометражувизначається тривалість елементів операцій, що повторюються.

Виділяють три способи проведення хронометражу: безперерв­ний (за поточним часом), вибірковий і цикловий. За безперерв­ного способу всі елементи певної операції досліджуються відпо­відно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хроно­метражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну три­валість (3—5 сек.).

Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі фотографії:

• фотографія використання часу працівників (індивідуальна, гру­пова, самофотографія);

• фотографія часу роботи устаткування;

• фотографія виробничого процесу.

За індивідуальної фотографії спостерігач визначає викорис­тання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншо­го періоду часу.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фото­графія робочого часу.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує вели­чину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія часу використання устаткування — це спостере­ження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обгрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітни­ком або кількома).

Фотографія виробничого процесу — це одночасне вивчення за­трат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спо­стерігачами: один спостерігає за робітниками, другий — за устатку­ванням, тобто двостороннє спостереження.

Залежно від способу проведення й оброблення спостережень роз­різняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів і метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх замірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан ро­бочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігали­ся відповідні стани.

НОРМИ ЗАТРАТ ПРАЦІ

На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоши­реніші з них такі:

а) норми часу, які визначають кількість робочого часу, потрібно­го для виготовлення одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт;

б) норми виробітку, які визначають кількість продукції або обсяг роботи, які мають бути виконані за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників;

в) нормоване завдання, що визначає необхідний асортимент і об­сяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний ре­зультат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна установлювати не тільки в натуральних одиницях, а й у нормо-годинах, нормо-гривнях;