В умовах масового безробіття доцільним є державне регулювання громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятливі умовах для підприємців і звужуватися у міру пожвавлення виробництва та збільшення попиту на робочу силу.
Оскільки серед безробітних високу частку становлять жінки та молодь, залучення їх до громадських робіт можна здійснювати через розгортання спеціалізованих робіт, таких як виконання тимчасівих та сезонних сільськогосподарських робіт у приміських господарствах, виконання робіт щодо благоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру (догляд за дітьми, хворими, робота в рхівах, бібліотеках, статистичних органах, навчальних закладах ощо); організація навчання жінок ручному ткацтву, мереживопле-рінню, вишиванню.
Для кожної групи безробітних організація громадських робіт має вою специфіку. Зокрема, певні роботи доцільно поєднувати з професійною підготовкою або перепідготовкою. Передусім це стосується професій, необхідних для даного регіону.
Організація громадських робіт має особливо велике значення я безробітної молоді, яка психологічно нестійка, схильна до впливу негативних соціальних явищ і являє собою живильне середовище для зростання наркоманії, злочинності, соціальних конфліктів. інтисоціальна поведінка молоді деструктивне впливає на її підготовку та участь у суспільному виробництві. У свою чергу, це погіршує якість робочої сили: кваліфікацію, профпідготовку, ставлення до праці. Тому надзвичайно важливо залучати безробітну мо-лодь, а також учнів і студентів у вільний від навчання час до ромадських робіт, особливо у сфері соціально-корисної діяльності.
Розпорядок робочого часу на громадських роботах має бути таким, щоб учасники мали час на пошуки постійної роботи. Можна організувати «дні пошуку роботи», консультативні групи, робочі клуби, де молоді надають профорієнтаційні послуги та послуги з працевлаштування, відвідування підприємств.
В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку — непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.
ПРОГРАМИ СПРИЯННЯ ЗАЙНЯТОСТІ
Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).
У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.
Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.
Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.
Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:
• сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;
• попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
• удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;
• захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
• формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
• заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.
Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.
В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.
У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:
• формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;
• створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, рприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);
• регулювання трудових міграцій;
• забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;
• сприяння професійній мобільності;
• розвиток соціально-трудових відносин;
• удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;
• сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.
Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.
У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.
Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фійансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.
Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обгрунтування.
Важливим є об'єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України «Про зайнятість населення».
Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державному і місцевому рівнях.
Основні джерела коштів фонду:
1) кошти державного і місцевих бюджетів;
2) обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ;
3) добровільні внески громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм;
4) кошти служби зайнятості;
5) цільові фінансові відрахування підприємств;
6) інші надходження.
Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ.
На відрахування коштів до ДФСЗН впливають:
• демографічне навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів;
• рівень зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежать обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання;
• чисельність і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних;
• розміри допомоги у зв'язку з безробіттям.
Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в Віодські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізація виробничих систем.