Зміст ліберального консерватизму Струве розкривається також у його аналізі співвідношення понять «держава» і «нація» — не тільки як політичного інституту, «організації порядку» (держава), «духовної єдності» (нація), але і містичних по своїй істоті, що мають надрозумну і надіндивідуальну природу й у своїй єдності утворюючих «держава як особистість "соборну"», «державність як усенародна єдність, чи соборна особистість народу» і що замикаються у релігійно-містичному почутті патріотизму. Апофеозом етатистських поглядів Струве в традиції ліберального консерватизму є його концепція «Великої Росії», викладена їм у статтях «Скоріше за справу?» (1905), «Велика Росія. З міркувань про проблему російської могутності» (Присвячується Н. Н. Львову) (1908) і ін., [18] де він розглядає зовнішні і внутрішні фактори могутності Росії, умови її економічного, державного і культурного відродження, критерії «нової політичної і культурної національної свідомості», що виражали парадигматику руського ліберального консерватизму.
Таким чином, Струве розробив філолофсько-методологічні («основний іманентний дуалізм суспільно-історичного процесу»), культурно-релігійні (абсолютна самоцінність свободи особи і її прав, їхнє походження від і «замикання» на релігійно-моральних цінностях, триєдність особистості — нації — держави: «держава — особистість «соборна», «державність — усенародна єдність, чи соборна особистість народу») і політико-соціологічні підстави ліберального консерватизму. Сам він розумів його як зближення, злиття, синтез «економічного» чи чистого, політичного і «християнського» лібералізму і ціннісного, духовно-культурного консерватизму, чи, інакше, класичного західноєвропейського лібералізму і цінністно-традиціоналістичного консерватизму «ґрунту» (сильної державної влади і морально-культурних традицій Росії).
Якщо до «охоронного» лібералізму Б. Н. Чичеріна можна застосувати нормативно-методологічний критерій історик-філософського аналізу різних типів лібералізму, зв'язаного з представленнями про «триродість» законів, норм і інститутів гуртожитку, що заохочує волю приватної особи (так чи інакше чичерінський консервативний лібералізм випливає з гегелівської традиції метафізики права), то ліберальний консерватизм П. Б. Струве виявляється «націонал-лібералізмом», що виходить з так чи інакше зрозумілої «субстанціональності» зв'язків індивіда і держави. «Ліберальні міри, сильна влада» — такий політичне гасло Чичеріна; «Росії потрібні: міцно обгороджена воля обличчя і сильна влада, що головує» — таким було політичне кредо Струве. На думку останнього, два гасла поетично виражають «формулу» ліберального консерватизму і щирих патріотів Росії: «нове життя і стара міць».
Історія дореволюційного лібералізму в Росії на прикладі одного з варіантів його національних модифікацій — «охоронного» лібералізму Б. Н. Чичеріна і ліберального консерватизму П. Б. Струве — підтверджує закономірність: чим більше лібералізм зв'язаний з національним самовизначенням і внутрішньополітичними проблемами « типу розвитку, що доганяє,», тим більше він «просочений» ідеями консерватизму. Струве писав: “Те, що в новітній час називають імперіалізмом, є більш-менш ясне збагнення того, що держава бажає бути і — оскільки держава коштовна для особистості — повинне бути могутньо. Усяка жива держава була і буде перейнято імперіалізмом у цьому змісті.... Якщо під імперіалізмом розуміти турботу про зовнішню міць держави, а під лібералізмом — турботу про справедливість у його внутрішніх відношеннях, то 19 століття і начало 20 століття характеризується тим, що тріумфують скрізь ті держави, у политиці яких найбільше повно злилися і втілилися обидві ці ідеї." ("Уривки про державу" 1908 рік) .Але я думаю, що він дуже невдало вибрав слова для позначення понять, лібералізм це аж ніяк не справедливість, а імперія має ще і внутрішню політику, що як би не головніше зовнішньої.
А якщо підходити так, то треба враховувати що будь-яка держава містить у собі усі форми державного устрою, тільки одні очолюють, а інші більш-менш подавлені. Тому в будь-якій державі можна знайти всі що завгодно й імперіалізм і лібералізм...
Розділ ІІІ: Слов’янофіли і західники у Росії XIX століття.
На початку XIX століття в Росію стали проникати ідеї лібералізму. Лібералізму властиво підкреслювати відсутність класових, групових і націоналістичних переконань, йому властиві індивідуалізм і самоцінність особистості.
У 1840-х лібералізм з'явився у виді самостійної течії, що відразу одержала найменування “західництва”. Одним із прихильників лібералізму був Чаадаєв. Діяльність Чаадаєва можна розділити на 2 напрямки. Спочатку своєї діяльності Чаадаєв вважав Росію відсталою країною, що нічого не дала світу. Протягом 1830-х років погляди на історичне місце Росії значно змінилися: Чаадаєв більше не розглядав Захід як прогресивне суспільство, а вважав Росію саме тією країною, що займе місце Заходу у світі.
Ідеї Чаадаєва привели до складання 2 напрямків лібералізму - західництву і слов'янофільству. І західники і слов'янофіли знаходилися в опозиції до режиму Миколи 1 і люто боролися з теорією офіційної народності. І ті й інші були прихильниками свободи особи, совісті, думки і слова. І ті й інші заперечували революцію, вони сходилися на тім, що розвиток суспільства повинен йти поступово, за допомогою реформ.
Західники (Огарьов, Герцен, Бєлінський, Бакунін) були переконані, що Росія йде тим же шляхом, що і Захід, але в силу історичних причин відстала і повинна використовувати успіх європейської цивілізації, щоб стати з Європою в один рівень. Сильним гальмом для Росії стала громада, тому що вона сковувала свободу особи і тому її потрібно було знищити в Росії. Західники виступали за звільнення селян з невеликим наділом землі за викуп поміщикам.
Програма західників була програмою остаточної європеїзації політичної й адміністративної системи. Так як змінити законодавство, виробити по європейських принципах судову, політичну, релігійну організацію, створити умови для розвитку приватної власності і на її основі створити нову промисловість. Кінцевою метою було перетворення самодержавства в конституційну монархію.
Слов'янофіли(брати Аксаков, Тютчев, Гоголь) вважали, що розвиток Росії повинен спиратися винятково на національний ґрунт, традиції і звичаї народу. Для Росії неприйнятний шлях Заходу. Найважливішим елементом концепції була громада, що пропонувала перевагу загальнонародного над особистим. Церква відігравала величезну роль у житті народу і держави. Державний устрій представлявся слов'янофілам у виді монархії, обмеженої Земським Собором. Слов'янофіли виступали за звільнення селян із землею, при збереженні громади і вотчинного суду поміщика.
В кінці 1850-х - 1880-их роки - російський лібералізм переживає новий етап. Ліберали впливали на внутрішню політику Росії. Пропонуючи лібералізацію соціальних і економічних відносин, західники і слов'янофіли не прагнули змінити політичний лад. Вони вважали, що економічні і соціальні перетворення повинні значно випереджати перетворення в політичній сфері.
Проведення реформ у 60-70-тих роки сприяло впровадженню лібералізму в провінції, але незабаром ідеї радикалізму завоювали велику популярність у населення країни.
Список літератури
1. Валицкий А. Нравственность и право в теориях русских либералов конца XIX — начала XX века // Вопросы философии. 1991. № 8; Замалеев А. Ф., Осипов И. Д. Русская политология: обзор основных направлений. СПб., 1994. Гл. 5; Новикова Л., Сиземская И. Либеральные традиции в культурно-историческом опыте России // Свободная мысль. 1993. № 15.
2. Чичерін Б. Н. Несколько современных вопросов. М., 1862. С. 189 — 197, 199 — 200.
3. Чичерін Б. Н. Философия права. М., 1900. С. 50, 54 — 55, 60, 190.
4. Чичерін Б. Н. 1) Там же. С. 229 — 230; 2) Вопросы философии. М., 1904. С. 370; 3) Опыты по истории русского права. М., 1858. С. 368 — 369.
5. Cм.: Чичерін Б. Н. 1) Конституционный вопрос в России. Рукопись 1878 г. СПб., 1906. С. 8; 2) Курс государственной науки. Ч. III. Политика. М., 1898. С. 223 — 268; 3) Курс государственной науки. Ч. I. Общее государственное право. М., 1894. С. 161 — 182.
6. Козловский В. В. Социологические альтернативы в дореволюционной России // Вестн. С.-Петербург. ун-та. Сер. 6. 1993. Вып. 4 (№ 27). С. 51.
7. Струве П. Б. Г. Чичерін и его обращение к прошлому // Струве П. На разные темы (1893 — 1901): Сб. ст. СПб., 1902. С. 89 — 92.
8. Чичерін Б. Н. 1) Что такое среднее сословие? // Чичерін Б. Н. Несколько современных вопросов. С. 135 — 138; 2) Вопросы политики, 2-е изд. М., 1905. С. 16, 28.
9. Чичерін Б. Н. Что такое охранительные начала? // Чичерін Б. Н. Несколько современных вопросов. С 164 — 178.
10. Струве П. Б. Б. Н. Чичерін и его место в истории русской образованности и общественности // Россия и славянство. 1929. 26 января, № 9. С. 3, 4.
11. Струве П. Б. 1) Основной дуализм общественно-экономического процесса и идея естественного закона // Вопросы философии и психологии. 1910. Кн. IV. С. 548; 2) Социальная и экономическая история России с древнейших времен и до нашего, в связи с развитием русской культуры и ростом российской государственности. Париж, 1952. С. 7, 15, 44 — 46.
12. Струве П. Б. 1) Материалы для хрестоматии русской мысли: 1. О либеральном консерватизме в нашем прошлом // Русская мысль. Париж, 1927. Кн. 1. С. 68; 2) Б. Н. Чичерін и его место в истории русской образованности и общественности // Россия и славянство. 1929. № 9. С. 3, 4; 3) Оздоровление власти. Посвящается С. Л. Франку // Русская мысль. 1914. Кн. 1. С. 155 — 156.
13. Струве П. Б. Именем Пушкина // Струве П. Б. Дух и Слово. Статьи о русской и западноевропейской литературе. Париж, 1981. С, 9 — 10.
14. Струве П. Б. О мере и границах либерального консерватизма // Полис. 1994. № 3. С. 133.
15. Струве П. Б. 1) Patriotica. Политика, культура, религия, социализм: Сб. статей за пять лет (1905 — 1910). СПб., 1911. С. 116; 2) Экономическая проблема «Великой России». Заметки экономиста о войне и народном хозяйстве // Великая Россия: Сб. ст. по военным и общественным вопросам. М., 1911. Кн. 2. С. 153 — 154.