Вступ.
1. Погляд в минуле
1.2Біосоціальна природа людини
1.3Ставлення до клонування
1.4Клонування людини
2 Біотехнологія Гіппократа
2.1 Біотехнологія сучасності
3. Біотехнологія та соціологія
3.1Біотехнологія як біч цивілізації.
3.2 Біотехнологічно-епістемологічна дезорієнтація.
3.3 Біотехнологія у міфології.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ.
З розвитком біотехнологій в сучасному суспільстві розвивається кардинально новий тип мислення. Зміна науково технічних засобів людини призвела до наростання екологічних проблем та проблем відходів.
Ще однією нагальною проблемою є доцільне використання біотехнологій... З однієї сторони вони були покликані забезпечити нормальне життя нас з вами, а вийшло як завжди, - є новітня технологія, але немає шляхів її доцільного використання. Саме з винайденням цих шляхів, вирішимо ми всі питання.
1. Погляд в минуле
20 Століття можна з упевненістю назвати століттям розквіту біології. Адже ця сфера знання розвивається найбільш динамічно і спричинила своїми відкриттями справжній вибух суспільної свідомості.
Неймовірні досі можливості щодо реалізації найсміливіших проектів на базі відкриттів у галузі молекулярної біології і генетики, виникнення генної інженерії і нових медичних технологій значною мірою змінили уявлення про такі фундаментальні загальнолюдські цінності, як життя та його етапи — народження і смерть. Та й взагалі змусили замислитися над запитаннями: що таке людське тіло і де «живе» душа, оскільки, як відомо, «у здоровому тілі — здоровий дух».
Кредо філософії — ставити запитання і шукати на них відповіді.
1.2 Біосоціальна природа людини
Історично склалося так, що актуальні нині проблеми взаємозв'язку біосоціальної природи людини і сенсу її буття і раніше осмислювалися у лоні філософії, як правило, у запитальній формі. Від гамлетівського «Бути чи не бути?» до позиції Е. Фромма — «Мати чи бути?» вони найяскравіше відбиваються сьогодні у питаннях про людську самість на грані вимирання, тобто не-буття. На зламі ХХ—ХХІ століть вони можуть бути сформульовані в різних варіантах. Що значить бути здоровим? Як слід розуміти проблему прагнення до досконалості — тілесної або духовної, природної чи штучної — і до якого ступеня припустиме хірургічне і генетичне «вдосконалення» людського організму?
1.3 Ставлення до клонування
Тема клонування людини і наукові розробки в цій галузі набувають дедалі більшої соціальної значущості, що неминуче робить їх предметом філософського аналізу. Наполегливі заяви вчених про те, що вже в найближчі роки стане технічно і методологічно можливим клонування людини в тому або іншому варіанті, виділили цю тему з розряду вузькоспеціальних у ряд животрепетних соціальних проблем, які мають глибокий філософський і гуманітарний смисл.
Уже сьогодні ясно: клонування людини та його можливі соціальні наслідки за своїми масштабами будуть настільки значними, що можуть змінити весь соціум, його традиційні підвалини, багато світоглядних установок і уявлень, наукову парадигму в цілому . Все це, по суті, може призвести до виникнення іншої цивілізації.
Філософсько-етичні розмірковування на тему про «бідну» овечку, в якої тепер з'явилося багато «непрямих родичів», викликають в уяві — як відповідне філософське поняття-застереження — міфологічний образ «троянського коня», котрий, як відомо, був внесений у місто самими жителями неприступної Трої, що призвело в результаті до її загибелі. І, як попередження — а чи не станеться чогось подібного з нами, — постає питання про оцінку зрілості досягнутого рівня розвитку цивілізації для вирішення питань подібної складності. Чи виявляться достатньо відповідальними суспільство в цілому, його інститути і регулятиви, ухвалюючи рішення або відмовляючись від його прийняття?
Одразу зазначимо, що, розглядаючи тут проблему клонування, ми абстрагуємося від питань самого його «механізму», від медико-біологічної деталізації і обговорення сенсаційних відкриттів у цій галузі, яким присвячені сьогодні як численні наукові публікації, так і ще численніші статті й повідомлення у засобах масової інформації. Мета даного дослідження — аналіз проблеми клонування методами і засобами філософії, з'ясування місця та ролі філософського знання як інтелектуальної захисної системи культури і як соціального регулятора нових напрямів у науці, які активно розвиваються.
1.4 Клонування людини
В аспекті її філософської рефлексії стимулює також дослідження у напрямі саморефлексїї філософії — історії філософської думки, допомагає розуміти глибинний взаємозв'язок філософії і медицини як галузей знання. Так, уже в «зрілих» формах наукового пізнання усвідомлюються філософські проблеми природознавства. Мабуть, це пов'язано з логікою становлення науки, впливом зазначених дисциплін на розвиток наукової форми діяльності і становлення науки як соціального інституту (наука — лідер, за Т. Куном). І тому ці дисципліни раніш за інші виявили необхідність свого філософського осмислення. Ще пізніше з'явилася потреба у виділенні деяких підрозділів філософії в самостійні наукові напрями (етика, естетика, психологія, логіка тощо), а також визначилися філософські проблеми соціального (гуманітарного) знання: філософія історії, філософія культури, філософія права, філософія релігії.
В міру розвитку науково-технічного прогресу як відбиток «зворотного зв'язку» у відносинах «людина — техніка — світ» виникла філософія техніки — методологія науково-технічної творчості.
А тепер, на межі тисячоліть, очевидно, настав час для нового «прочитания» тези Сократа «Людино, пізнай саму себе!» — як згорнутої формули предмета філософії і програми подальшого розвитку філософських досліджень.
Навіть ранні філософські школи, розмірковуючи над проблемою людини, містили в собі знання і про її тілесну оболонку, що особливо наочно можна простежити на процесі становлення східної філософської думки [2].
2. Біотехнологія Гіпократа
Давньогрецький лікар Гіппократ (460—377 р. до н.е.), порівнюючи медицину з філософією, стверджував, що всі відповідні мудрості є в медицині [3]. Це — презирство до грошей, совісність, скромність, простота в одязі, розважливість, рішучість, акуратність. Гіппократова «Клятва лікаря» ввійшла в історію як основа лікарських присяг і фахового кодексу. Вплив «Клятви» знаходимо в працях лікарів середньовічного Сходу, наприклад у Авіценни і в «Салернському кодексі здоров'я».
У Давній Русі лікарська діяльність як особлива професія відома принаймні з Х ст. У збірнику законоположень «Руська правда» (XI ст.) згадується про винагороду лікареві за його працю, а знайдений у Кирило-Білозерському монастирі рукопис XV ст. свідчить про знайомство тогочасних медиків з працями Гіппократа та його етичними поглядами [4].
У середньовічних університетах медичне знання завжди спиралося на філософські засади. Так було і в перших вищих навчальних закладах України, де починаючи з XV ст. у місті Замосте, поблизу Львова, виникла перша вітчизняна школа лікарів. Прославилася своїми етичними курсами і Києво-Могилянська академія [5]. Відродження і наступні епохи, спираючись на вироблені гуманістичні цінності, роблять зв'язок філософії і медицини більш дієвим, закріплюючи ці цінності у вимогах фахової етики. Варто особливо виділити вагомий внесок у розвиток вітчизняної медичної етики хірурга М. І. Пирогова, який ще в ХІХ ст. розробив моральний кодекс медичної сестри і першим поставив питання про взаємодію лікаря з медичною адміністрацією [6].
Нам можна пишатися національними традиціями, що склалися в рамках київської школи терапевтів кінця XIX — початку ХХ ст. [7], для якої була характерна висока вимогливість щодо питань етики. Особистість лікаря набувала особливого значення не тільки в плані передачі учням спеціальних знань і досвіду, а й для формування у них необхідних моральних принципів. У своїх університетських лекціях тогочасні професори звичайно аналізували і власні лікарські помилки, що вважалося справою не тільки совісті, а й фахової честі.
2.1 Біотехнологія сучасності
Певною мірою у переклику поколінь спостерігається діалектичний синтез, відбувається повернення до начебто старого, до витоків: у системі вищої освіти України сьогодні назріло і обговорюється питання про введення до навчального процесу самостійних курсів з біоетики і близьких до неї спецкурсів.
Для нашого дослідження скористаємося відомим філософсько-методологічним прийомом, який давав раніше чудові результати. Пригадаймо, що колись Ф. Бекон, аналізуючи проблему пошуку адекватного методу науки, спирався на авторитет Арістотеля та його «Органон». Він протиставив йому свій «Новий Органон», що відповідав реаліям уже іншої доби. А Е. Фромм, починаючи філософський аналіз проблем кохання, вже у назві показав різницю між «Любовним мистецтвом» Овідія як «механікою», або, сучасною мовою, просто сексом, і «Мистецтвом любити» — любов'ю як предметом філософських розмірковувань. Так і ми спробуємо «помістити» проблему клонування у «силове поле» філософії і піддати її філософській рефлексії.
Питання, пов'язані з клонуванням живих організмів, і людини зокрема, тобто відтворенням у клонах абсолютно точного генома батьківського організму, викликали величезний суспільний резонанс в усьому світі. В соціумі триває напружений діалог з приводу клонування і ставлення до нього. Прихильники та опоненти виступають досить активно. Відстоюючи свої позиції, вони аргументують, переконують, доводять. Причому, якщо вчені, фахівці в цій галузі вбачають в тій же овечці Доллі втілення успіху науки у розв'язанні найскладніших проблем біомедицини (таких, наприклад, як пошук органів для пересадки тощо), то представники багатьох громадських організацій, релігійні діячі часто займають різко негативну або консервативну позицію.