Декларація про примирення не залишилася звичайною формальністю. Її засади втілюються в життя. У процесі побудови польсько-українських взаємин без стереотипів важливу роль відіграють середовища, які формують громадську думку, кола науковців і представники самоврядування. Прикладом їх діяльності є унікальний документальний фільм «Трудне братерство», присвячений співпраці Пілсудського і Петлюри.
Діалог про спільну, часто болісну історію набув форми регулярних зустрічей польських і українських істориків у рамках міжнародних історичних семінарів «Польсько-українські стосунки у 1918—1947 рр.», організованих спільно Світовим союзом солдатів Армії Крайової та Союзом українців у Польщі. А почалися вони 1994 року з ініціативи Центру Карта.
Прогрес відчутний також у створенні та відбудові пам’ятних місць і поховань осіб, внаслідок воєн і політичних репресій вбитих або закатованих як на території Республіки Польщі, так і на території України. Президенти обох держав відкрили 23 травня 1998 року пам’ятник в’язням табору в Явожно у Польщі, а 26 червня 1998 року спільно вмурували документ про урочисте закладення польсько-українського цвинтаря жертв тоталітаризму в Харкові, П’ятихатках. Увічнена пам’ять солдатів і офіцерів армії Симона Петлюри, похованих на цвинтарі в місті Каліш-Щипьорні, солдатів Галицької армії, похованих на Раковецькому цвинтарі, а також українців, які воювали за Вільну Україну під час Другої світової війни на території Пікуліце, Корні і Мороховської Завадовки. Відкриті пам’ятні дошки на честь С.Петлюри в місті Тарнові, а у Варшаві закладено наріжний камінь на місці майбутнього пам’ятника великому українському поетові Тарасу Шевченку. Незважаючи на деякі суперечності, завершуються роботи з відновлення Цвинтаря Орлят у Львові.
Трагічні сторінки історії польсько-українських стосунків під час Другої світової війни перестали бути предметом табу і білою плямою. Наукові дослідження розбивають стереотипи про «польських панів і українських гайдамаків», відкривають багатство спільної культурної спадщини.
З другого боку, наївно було б стверджувати, що нам удалося цілком розрахуватися зі спільним минулим — завдання з’ясувати подробиці і віддати достойну шану жертвам «кривавих ночей на Волині», жертвам примусового переселення в рамках акції «Вісла» все ще стоїть перед нами.
Та можна стверджувати, що через десять років пошуку шляхів примирення, поляки і українці ставляться один до одного з більшим розумінням і відкритістю. Це вже не тільки усвідомлення спільних інтересів елітними колами, нині це — зростаюча взаємна довіра польських і українських підприємців, урядовців усіх рівнів, істориків, звичайних людей. У цьому контексті варто згадати про Нагороду Примирення, яку отримали — перше вручення відбулося під час візиту Яна Павла ІІ в Україну — не постаті з перших сторінок газет, а люди, що зробили внесок у розвиток порозуміння двох народів, не виголошуючи при цьому урочистих промов.
Іншим позитивним явищем, є зміцнення протягом останніх п’яти років зв’язків між польськими та українськими неурядовими організаціями. До таких, перевірених часом, як форум «Польща—Україна», фундація ім. Баторія або фонд «Знати, як» приєднуються нові, як, наприклад, фонд «Свободи», в розпорядженні якого значний потенціал і досвід, одержаний від Польсько-Американської фундації розвитку підприємництва. Запровадженню ринкових реформ (макроекономічних), розвиткові малого бізнесу і реформі системи самоврядування сприяє тристороння Американсько-польсько-українська ініціатива співпраці PAUCI. За посередництва польських неурядових організацій, фондів і центрів, до країн СНД, у тому числі до України, надійшло 1999 року близько 4—5 млн. доларів США. Це досить значна сума, тим більше, що гранти спрямовуються на конкретні заходи і надаються органам самоврядування, журналістам, дрібним і середнім підприємцям.
Для більшості польських міст справа честі — мати партнерів в Україні, і це вже не наслідки виключно сентиментальних настроїв та ностальгії за колишніми польськими окраїнами, це насамперед — зростання зацікавленості представників культурних і економічних локальних громад у зв’язках з відповідними колами в Україні. 1998 року в місті Кєльце відбулося перше засідання Форуму самоврядування Польщі й України під патронатом президентів обох держав. Метою форуму було краще ознайомити наших українських партнерів з досвідом реформи самоврядування. В рамках зустрічей представників органів самоврядування організовані економічні зустрічі бізнесменів, а також мистецькі акції. «Дні Києва», які продовжують відбуватися у Варшаві, дозволили варшав’янам не тільки насолодитися церковною музикою у виконанні українського хору, а й познайомитися з фільмами Параджанова, Києвом часів Булгакова. Польські та українські організатори планують найближчим часом провести «Дні Варшави» у Києві. З січня 1999 року у Києві розпочав роботу Польський інститут і ми сподіваємося, що невдовзі у Варшаві діятиме Український центр культури й інформації. Вже плануємо організацію польсько-українського оперного фестивалю і фестивалю рок-музики. І таких прикладів безліч.
Перспективними є й наші спільні освітні програми. Після тривалих дискусій і планувань цього академічного року розпочне свою діяльність Польсько-український колегіум у Любліні, який буде зародком спільного Польсько-українського університету.
У польських учбових закладах здобувають освіту дедалі більше українських студентів. Саме лиш наукове стажування, організоване Касою імені Юзефа Мяновського, Фондом сприяння розвитку науки, пройшли 600 стипендіатів, з них 300 осіб з України. Достойною уваги є ініціатива Конференції ректорів недержавних вузів, яка передбачає надання протягом п’яти років 100 стипендій для навчання у Польщі молодим людям з України. Багато пропозицій може надійти й від української вищої школи — як засвідчила практика, польські випускники київських чи харківських вузів дають собі раду на ринку праці в умовах ринкової конкуренції.
Новим явищем є співробітництво мас-медіа, яке реалізується у кількох напрямках. Перший напрямок — це кооперація Крайової ради радіомовлення і телебачення Польщі з відповідною українською установою — Національною Радою України з питань телебачення і радіомовлення, яка формально розпочалася підписанням 18 березня 1997 р. договору про співпрацю. Другий напрямок — обмін програмами між TVP S.A. (Акціонерне товариство «Польськe телебачення») і Національною телекомпанією України. І нарешті третій — це контакти між комерційними станціями і радіомовними компаніями. З ініціативи Консультаційного комітету президентів Польщі і України під час IV Форуму бізнесу в Дніпропетровську 3–4 червня 2001 року відбулася перша зустріч підгрупи представників мас-медіа, до складу якої увійшли польські та українські власники електронних мас-медіа. Польські підприємці в галузі телебачення і радіомовлення вважають медіа-ринок України дуже перспективним, а працівники багатьох польських радіокомпаній і станцій телебачення є частими гостями в Україні.
Варто зазначити, що у торговому обміні між обома нашими країнами — незважаючи на те, що 2000 року Польща була лише сьомим експортним партнером України і восьмим з імпорту — нині спостерігається тенденція до зростання і подолання негативних наслідків торговельної кризи 1998 року. 2000 року товарообмін сягнув 1,3 млрд. доларів США. З одного боку це пояснюється дедалі більшою привабливістю українського ринку для польських середніх і малих підприємств, з другого — розширенням торговельної пропозиції Польщі. Здійснюються великі інвестиційні проекти: 19 серпня цього року на трубопроводі Одеса—Броди буде встановлений так званий золотий стик, заплановані переговори про можливе продовження будівництва трубопроводу до Гданська. Майже не поміченою залишилася інформація про введення в дію 15 травня 2001 року постійного залізничного товарного зв’язку сполученням Гданськ—Одеса. Можливо, економічні контакти між Польщею й Україною розвиваються не так швидко, як зазначено у політичних деклараціях, проте прогрес свідчить про зміцнення реальних зв’язків в умовах ринкових економік, до яких ідуть держави.
До Північноатлантичного альянсу Польща принесла солідне придане: контакти з Україною у військовій сфері, прикладом яких є співробітництво відомств національної оборони країн та створення — на основі договору міністрів національної оборони від 1995р. — спільного польсько-українського батальйону миротворчих сил. Батальйон оцінили в Хартії Україна-НАТО як вартий підтримки і наслідування приклад порозуміння і співпраці армій Центральної Європи. Проводяться зараз по черзі у Великобританії і в Україні також польсько-українсько-англійські навчання повітряно-десантних підрозділів «Козацький степ». Важливим елементом кооперації обох сторін була і є програма «Партнерство заради миру».
Як член Північноатлантичного союзу Польща бере участь у формуванні його політики стосовно України, польські офіцери в НАТО постійно співпрацюють з українськими офіцерами із представництва України в Брюсселі. Польська сторона вбачає великі можливості для співробітництва у сфері військової підготовки. Ми готові ділитися нашим досвідом з питань цивільного контролю над армією, бюджетного планування, реструктуризації збройних сил тощо. Є потреба й у обміні офіцерами в рамках короткострокових практичних навчань. Після ратифікації Верховною Радою України договору про спільний польсько-український батальйон миротворчих сил у липні 2001 року почалася його миротворча місія в Косові в рамках контингенту КФОР, де він здобув собі дуже хороші оцінки командування та прихильність албанських і сербських мешканців Косова. 9 січня 2001 року президенти Польщі і України змогли особисто ознайомитися з діяльністю польсько-українського батальйону у цьому місті.