регистрация /  вход

Перспективи та розвиток банківської справи в Україні (стр. 1 из 4)

Зміст

Вступ.. 2

Історія розвитку вітчизняної банківської системи за роки незалежності2

ЕТАПИ СТВОРЕННЯ СУЧАСНОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ.. 2

І етап (1991-1992рр.):2

процеси перереєстрації та реорганізації2

II етап (1992-1993 роки):3

поява банків “другої хвилі”. 3

III етап (1994-1996 роки):3

перші банкрутства. 3

IV етап (1996-1998рр.):4

стабілізація банків та впровадження національної валюти - гривні4

КЛЮЧОВІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.. 7

ЕКСКУРС У ХХІ СТОЛІТТЯ.. 10

ВИСНОВКИ.. 12

Література.. 12

Вступ

Розпад Радянського Союзу, чому сприяли, зокрема, прийняття Верхов­ною Радою України в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою, відкрив нову сторінку в розвитку вітчизняної банківської сис­теми. 20 березня 1991 року Верховна Рада прийняла перший банківський За­кон України “Про банки і банківську діяльність”. Згідно з ним на базі Ук­раїнської республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці. 2001 року банківська система України свят­куватиме своє десятиліття.

Історія розвитку вітчизняної банківської системи за роки незалежності

ЕТАПИ СТВОРЕННЯ СУЧАСНОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Декларація про державний сувере­нітет України та Закон “Про еко­номічну самостійність Української РСР”, які законодавче закріпили за на­шою державою право на самостійне формування власної банківської систе­ми, стали фундаментом для появи ук­раїнських комерційних банків. Упро­довж 1989—1991 років у Москві було зареєстровано близько шістдесяти ук­раїнських банків.

Формування сучасної банківської си­стеми України відбувалося в кілька етапів.

І етап (1991-1992рр.):

процеси перереєстрації та реорганізації

2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комер­ційні банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період “мі­ністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних державних установ, поступово витісняється рин­ковим капіталом спільних та малих під­приємств, акціонерних товариств. Дер­жавні Промінвестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк акціонуються під тиском головних менеджерів та основних клієн­тів. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 року зареєстровано 77 банків.

II етап (1992-1993 роки):

поява банків “другої хвилі”

На засадах різних бюджетних та по­забюджетних фондів, диверсифікації пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кре­дитів) виникає ціла низка нових ко­мерційних банків. Протягом 1992 року зареєстровано ще 60 банків; 3 банки вилучено з реєстру. За станом на 1 січня 1993 року в Україні налічувалося вже 134 комерційні банки.

На цьому етапі відповідно до Поста­нови Кабінету Міністрів “Про переда­чу міністерських пакетів акцій на уп­равління до Міністерства фінансів Ук­раїни” у комерційних банках дедалі зменшувалася частка “міністерського” капіталу. Постановою передбачалося, що Мінфін України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам, братиме участь в управлінні банків. Зрозуміло, це не влаштовувало колишніх власників ак­цій, і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств.

На цьому ж етапі спостерігалося ма­сове утворення дрібних малопотужних “кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки непо­гано зростали на гіперінфляції, примі­тивно експлуатуючи цей зовнішній, не­залежний від них фактор.

III етап (1994-1996 роки):

перші банкрутства

Активна побудоваНаціональним банком України чіткої системи регулю­вання діяльності комерційних банків збіглася в часі із призупиненням інфля­ційних процесів, що стали, як уже зазначалося, основним джерелом безбід­ного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого конт­ролю з боку НБУ, до зміни кон’юнкту­ри фінансового ринку, до управління банківськими процесами зсередини, ці банки опинилися на межі банкрутства. Багатьом із них не вдалося втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11 збан­крутілих банків; 1995 року — 20, серед яких і найбільші (“Інко”, “Відроджен­ня”, Економбанк, Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства і ще протягом багатьох років виборюватимуть право на існу­вання. Зрозуміло, це не могло не внести певних додаткових ускладнень у функ­ціонування всієї банківської системи.

У цей період на структуру вітчизня­ної банківської системи істотно вплива­ли й інші процеси. Так, на кредитно-фінансовому ринку України почали працювати іноземні банки та їхні пред­ставництва — всього їх було зареєстро­вано 14. З’явилися також ще 5 нових ук­раїнських комерційних банків.

Важливим аспектом діяльності бан­ківської системи на цьому етапі була зміна складу акціонерів, власників ба­гатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків. Вони переходять із рук одних акціонерів до інших, мов естафетна паличка.

IV етап (1996-1998рр.):

стабілізація банків та впровадження національної валюти - гривні

Цей ключовий етап становлення віт­чизняної банківської системи потребує детальнішого розгляду. Можемо підби­ти певні підсумки роботи банківської системи. Позаду роки гіперінфляції та повної розбалансованості економіки. Протягом перших п’яти років існуван­ня незалежної держави в Україні:

· створено основи дворівневої бан­ківської системи, валютного ринку та первинного ринку цінних паперів (вторинний так і не запрацював);

· пройдено перший етап реформу­вання грошової системи країни, введе­но проміжну валюту — український кар­бованець;

· створено національну платіжну си­стему, запроваджено нові прогресивні технології перерахування коштів на ос­нові електронних платежів, що дало змогу досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських роз­рахунків, значно підвищити їхню на­дійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скороти­ти до мінімуму термін проходження платежів. Систему визнано найшвидкіснішою в Європі;

· введено в дію потужності з друку­вання банкнот та карбування монет;

· розпочато реформування бухгал­терського обліку та звітності у банках;

· НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політи­ки та банківського нагляду; вдосконале­но інструменти регулювання банківської системи;

· завдяки зусиллям НБУ, його моне­тарній політиці подолано гіперінфляцію, керованими стали інфляційні процеси.

Проте триваюча економічна, фінан­сова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень еко­номіки, інвестиційного процесу, серйоз­ні недоліки та прорахунки комерційних банків у сфері кредитування, розра­хунків, порушення багатьма з них еко­номічних нормативів, невпорядкова­ність і нестабільність нормативно-пра­вового регулювання, недосконалість по­даткового та фінансового законодавст­ва спонукають до поглиблення бан­ківської реформи.

Багато було зроблено для фінансової реорганізації банків, поліпшення умов їхньої діяльності. Однак системний ри­зик залишається значним унаслідок надмірної відкритості банківської систе­ми для слабких підприємств та неякісно­го менеджменту, диктату держави як по­зичальника. Не вдається належно задо­вольняти потреби приватного сектора, який сьогодні активно розвивається. Очевидно, без прискорення банківських реформ суб’єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім кредитних, їм бракуватиме також інших високо­якісних банківських послуг.

Остаточно не вирішені питання ді­яльності інших фінансово-кредитних установ (кредитних спілок, товариств взаємного кредиту, позичкових това­риств тощо), інституційного розвитку банківської системи, стандартів бухгал­терського обліку та аудиту (українські стандарти не повністю відповідають міжнародним щодо нарахування амор­тизації, консолідації звітності тощо), банківської таємниці й захисту інтере­сів клієнтури, програмних продуктів.

Висока вартість фінансового посе­редництва, обмежений перелік послуг, відсутність відповідної для країн із рин­ковою економікою фінансової струк­тури, брак стимулів до заощадження та розміщення позичкових фондів, низь­ка життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний про­грес у справі налагодження стабільного ефективного банківського нагляду — усе це розширювало коло проблем, ви­рішення яких необхідно передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

Тільки з 1999 року нарешті почали активно формуватися і накопичуватися страхові фонди за вкладами населення та кредитними ризиками, проблемними дебіторами. Продовжують панувати бар­терні розрахунки.

Розпад СРСР та проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку вітчизняної банківської системи