Для реалізації положень Конституції приймаються інші основні закони. Вони не повинні їй суперечити ні в тексті, ні в правовій ідеї, яка в неї закладена. В системі законодавства кожний закон, має бути не тільки органічно пов'язаний з іншими, а й відповідати, як об'єктивним потребам суспільного життя, так і реальним можливостям їх задоволення. Закон має враховувати не тільки пріоритети загальнолюдських цінностей, а й особливості національно-культурного і соціальне-класового характеру суспільних відносин, має включати досягнення юридичної науки на законодавчої техніки. Тільки такізакони, які при цьому мають пряму дію, не розмиті і приховані в чисельних підзаконних актах, створюють якісну систему законодавства.
Як зазначалось вище, правове тлумачення законодавства означає включення в його систему нормативно-правових актів, сформованих лише законодавчою владою. Але на перехідному етапі, коли в країні формується права система, акти, опосередковані іншими гілками влади, а саме виконавчою владою, відіграють значну роль в механізмі реалізації Конституції і законів. Ці акти приймаються у відповідності до закону і в порядку їх виконання. підзаконні акти являються формально-обов'язковим волевиявленням держави і поширюють свою чинність на певний час, певну територію і певне коло суб'єктів. Це нормативні акти президента, уряду (від його вищої інстанції - Кабінету Міністрів до міністерств і відомств) і інших органі в виконавчої влади. Виконавча влада являється важливою і необхідною гілкою влади в правовій державі, де діє принцип розподілу влад. Саме через неї проводиться різноманітна діяльність держави. А інструментом управління являється запровадження правил поведінки, тобто правових норм. Зовнішній вираз вони знаходять в нормативних актах, сформованих органами виконавчої влади. Всі ці акти повинні носити підзаконний характер, тобто вони створюються лише для реалізації, законів в житті. В правовій державі принцип "верховенства закону", його пріоритет незаперечний. за часів радянської влади командно-адміністративна система по суті анулювала роль законодавчого органу, як такого, і юридичнідокументи партії та уряду тобто виконавчого органу, вважались законами, що і свідчило про тоталітарний характер держави.
Сьогодні в Україні, при розбудові правової держави, необхідно включити меха1-1"' ям обмеження управління правом. Принцип верховенства закону в ієрархічній структурі безумовний. Це означає, що всі органи державної влади, як і громадяни, повинні підкорятись закону. Відступ від приписів закону має тягнути за собою визнання не чинними правових дій будь-якого органу державної влади і нести юридичну відповідальність.
Підзаконні акти розрізняються за компетенцією правотворчої роботи та за сферами дії акту на:
1.Загальні підзаконні акти. Це нормативні документи, які видаються органами загальної компетенції, загальнообов'язкові для всіх, тобто, як і закони діють на всій території країни. До них відносяться документи, сформовані Президентом країни, урядом країни та його міністерствами та відомствами.
2.Місцеві підзаконні акти - це нормативні акти, які видаються органами місцевого самоврядування, і мають дію лише на певній території ї і обов'язкові для певної кількості осіб. В Україні - це розпорядження обласних адміністрацій, міських та районних Рад, тощо.
Різноманітність нормативних актів виконавчої влади може привести до того, що закони потонуть і будуть розмиті їх чисельністю. Щоб цього не сталось, в правовій державі повинні діяти механізми здійснення на практиці принципу розподілу влад. Саме визначення статусузаконодавчої, виконавчої та судової влад, обмеження компетенції виконавчої, точне і неухильне виконання кожною гілкою влади властивих їй функцій у відповідності з законом - являються мі рипом ступені розвитку демократії у країні. В правовій державі не можуть існувати не правові норми. І дуже важливо, щоб держава сама не порушувала норм права, які нею прийняті, в тому числі і при їх застосуванні. Держава не може виходити за межі права і закону.
Таким чином, у вертикальній структурі законодавства головну категорію становить "закон", він є також таким і щодо інших складових частин, які його конкретизують, мають підзаконний характер і являють категорію особливого.
Отже, в правознавстві існує два розуміння співвідношення системи права і системи законодавства. З точки зору нормативістів (позитивне право) система права і система законодавства тотожні. Головним аргументом виступає в цьому підході, те, що норми права, так чи інакше, опосередковуються державою, являються ії велінням і знаходять свій зовнішній вираз в нормативних документах (актах), сукупність яких і становить законодавство. Зміст і форма в їх розумінні - тотожні. Природне право на даному етапі являє собою позитивне право - бо це воля держави, як високоорганізованого елементу суспільства, що намагається з його допомогою стабілізувати і відрегулювати суспільні відносини. Такий підхід породжує зверхність держави над суспільством, веде до зародження тоталітарної системи, що повністю перекреслює існування природного права, як ідеалу справедливості, гуманності.
Послідовники природного права твердять, що право, це інтегроване поняття, яке має внутрішній соціальний зміст та зовнішню атрибутивну форму. Система права складається історично, вона вміщує в собі всі здобутки правової науки і знаходить свій вираз у вигляді законодавства, як системи, яка формується раціонально, тобто суб'єктами законотворчості для досягнення певної мети. Тому система законодавства має самостійний характер і свою власну багатомірну будову, де -.-і а галузевому (горизонтальному) рівні найбільш близько співпадає з системою права. Отже вона близька до системи права за елементами і змістом нагоризонтальному рівні та за змістом - на вертикальному. Близька, але не тотожна, і відрізняється, певною мірою, слідуючими ознаками; являючись складовою частиною системи права:
1.Певним елементом системи права являється нормативно-правовий припис (норма права) - а вертикальної структури системи законодавства - нормативно-правовий акт, де є і приписи і логічні норми;
2.Галузева структура законодавства значно ширша ніж галузева структура права, яка склалась історично. Роль суб'єктивного фактора у співвідношенні з об'єктивним фактором вагоміша в системі законодавства;
З.За об'ємом матеріалу законодавство ширше ніж система права, бо крім елементів останньої воно включає в себе цілі, завдання, програмні положення, декларації і таке інше.
І на заключення, декілька теоретичних аспектів щодо реформування правової системи в Україні та створення нового законодавства.
Сьогодні в Україні формується нова держвно-правова реальність, поступово відмирають суспільні відносини, які були притаманні адміністративне-командній системі, з'являються нові суспільні відносини, що раніше не існували. Тому нові реалії потребують не просто реформування радянської правової системи, яка не витримала випробувань часу і не відповідала гуманному змісту права, а повної її заміни, і створення, на базі Нової Конституції, всіх її складових частин, особливо якісно нової системи законодавства. На сьогодні в Українівідсутня офіційно схвалена загальнодержавна науково обґрунтована стратегія розвитку національної правової системи і системи законодавства. Останнє являє собою скоріше законодавчий масив, ніж систему, складний конгломерат нормативних актів, більшість з яких носять підзаконний характер. Нерідко чинний закон доповнюється, виправляється і навіть змінюється за своєю суттю відомчими актами, які видаються різними органами виконавчої влади. Знову, як за часів командно-адміністративної системи, відомча нормотворчість намагається підмінити закон. І це абсолютно неприпустимо, бо підзаконні акти навіть за своєю природою неспроможні відповідати ступеню складності і важливості суспільних відносин, які треба регулювати, не кажучи вже про інші негативні аспекти.
Тому при створенні системи законодавства України методологічними орієнтирами мають бути конституційні принципи "верховенства права" щодо його обов'язковості у законотворчій роботі, "верховенства Конституції" щодо інших законодавчих актів, та "верховенства закону" в ієрархії всіх нормативних актів.
Конституція України. К., 1996р.
1. АлексеевС. С. Теорія права. М. 1995р.
2. Алексеев С. С. Общая теория права. П т. М., 1982г.
3. Алексеев С.С. Структура советского права. М. 1975г.
4. Заяц А.П. Структура советского законодательства, К. 1987г.
5. Кельман М.С. Теорія права. Тернопіль. 1988р.
6. Копейчйков В. В. Теорія держави І права. К. 1995р.
7. Лившиц Р.З. Современная теория права М. 1992г.
8. Нерсесянц В.С. Право й закон. М. 1983г.
9. Хугиз М.Х., Сергейко П.Н. Енциклопедія права, М. 1995р.
Періодичні видання
1. Головатий С. Правнича термінологія і державотворчий процес. Українське право. К. 1995р. №1-2
2. Калошин Б. Логічна структура норми права Право України. 1995р. №7
3. Назаренко Є. Закон у системі нормативних актів України. Право України. 1995р. №12
4. Опришко В. Конституція України - основа розвитку законодавства. Право України. 1997р №8
5. Погорілко В. Проблеми розвитку законодавства України. Право України. 1993р. №7