Світ емоцій людини багатогранний. Емоцій стільки, скільки ситуацій, в яких перебуває особистість. В цілому почуття й емоції змінюються контрастно в таких напрямках:
1) задоволення (приємне переживання);
2) незадоволення (неприємне переживання);
3) подвійне (амбівалентне);
4) невизначене ставлення до дійсності.
При цьому людина перебуває в сильному напруженні. збудженні або ж у спокійному стані.
4.Емоція не обмежується переживаннями, і ми лише умовно розчленовуємо її як цілісне психічне явище, аналізуючи окремо переживання та органічні прояви. Емоційні периферичні зміни охоплюють весь організм і дістають зовнішнє вираження. Вони проявляються у виразних рухах: у міміці (виразні рухи всього тіла) та голосових реакціях (інстанція і тембр голосу). Емоційні переживання виражаються не лише сильних рухах, а й у мікро рухах (тремор, реакції зіниць). Так, Монардо да Вінчі вважав, що певна міміка відповідає не лише переживанням горя чи радості, а й різним відтінкам цих переживань: брови й вуста по-різному рухаються залежно від причин плачу. Це також можна помітити, спостерігаючи плач – каприз і горісний плач.
Найвиразніше переживання виявляються в очах (існує близько 85 відтінків – живі, ніжні, холодні) і голосі (в печалі, він глухий, у стресі покірний). Згадаймо відомий вислів Сократа:
“Кажи, щоб я міг тебе бачити”. Спираючись на виразні рухи, ми розкриваємо ставлення суб’єкта до оточення, його емоційні переживання і духовний світ. На відміну від дорослих, дитині характерна лабільність емоцій – невизначеність, невиразність, надзвичайна нестійкість. Протягом одного дня в неї можна спостерігати багато переходів від жвавості, життєрадісності до пасивності, смутку, від радості до похмурої вередливості. Така лабільність особливо яскраво виявляється у ранньому дитинстві. З роками помічається все більша стійкість почуття, формування переважаючого настрою.
Складні емоції пов’язані з усвідомленням життєвого значення об’єктів, це рівень предметних почуттів вираження в усвідомлених переживанням ставлення особистості до світу. Ці емоційні переживання упредметнені. Це радість, викликана чимось певним, щодо когось конкретно. Опредметненість дістає свій найвищий вияв у диференціації предметних почутті залежно вів предметної сфери, до якої вони належать. Ці предметні почуття поділяються на інтелектуальні, естетичні та моральні.
У моральних почуттях втілюється ставлення людини до людини і суспільства. Інтелектуальні почуття – подив, цікавість, допитливість, сумнів – засвідчують взаємопроникнення інтелектуальних і активних моментів. В естетичних почуттях виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникненнях в нього. Це специфічне пізнання, яке являє собою проникнення почуттям у власну сутність предмета, це пізнання специфічної якості предмета – краси.
За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяють афекти і настрої.
5.Афект – це сильне і відносно короткочасне емоційне переживання, що супроводжується різко вираженими рухливими та вісцеральними проявами (змінами у функціях внутрішніх органів). Афект – особливий тип емоційних процесів, що розвиваються в критичних умовах, коли суб’єкт неспроможний знайти адекватний вихід з небезпечних, травмуючи, найчастіше несподівано виникаючих ситуаціях. Афект бурхливо протікає, має значну інтенсивність та найбільш очевидні наслідки своїх проявів, що характеризуються дезорганізацією поведінки і порушенням перебігу психічних процесів (зміна виразу обличчя, дезорганізація моторики, відхилення в мисленні, в розподілі та стійкості уваги, порушення, свідомого контролю над вибором тієї чи іншої дії). Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю, контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник.
Паталогічний афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад незначною образою. Як правило патологічний афект супроводжується значним руховим і мовним збудженням людини. Порушуються змістові зв’язки між окремими словами. Людина практично не контролює свої дії і не в змозі усвідомлювати свої вчинки. Вона може образити, скоїти вбивство. Для стану афекту характерне збудження свідомості, під час якого увагу людини цілком поглинають обставини, що склали до афекту, нав’язані ним дії. Порушення свідомості може призвести до того, що згодом людина не буде в змозі згадати окремі епізоди події, що зумовила цей афект, а в результаті надзвичайно сильного афекту можлива непритомність та повна амнезія (втрати пам’яті на певні події). Афект немовби нав’язує суб’єктові стереотипні дії, що являють собою спосіб “аварійного” виходу з ситуації (втеча, заціпеніння, агресія), який склався у процесі біологічної емоції й виправдовує себе лише в типових біологічних умовах.
Крім якісних і кількісних загальних характеристик, загальними властивостями емоцій і почуттів виступають переключення, передбачення і просторово-часове зміщення.
Переключення – це можливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядні умов. Несподівана зустрів із приємною людиною надає всій ситуації (місце, люди) позитивної валентності. Відбувається генералізація емоцій і почутті. На відміну від неї локалізація звужує загальну позитивну валентність (серія невдач у спортивних змаганнях може призвести до афекту, якщо людина сконцентрується на них).
Передбачення виникає на основі емоційної оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху чи неуспіху. Це емоційний сигнал про ймовірні наслідки дій, що передує їх учиненню. Емоції і почуття немовби заглядають у майбутнє і допомагають людині орієнтуватись в передбачуваній ситуації. Ця властивість засвідчує універсальність емоцій і почуттів як особистісного механізму виділення актуального в практично необмеженому просторі й часі – і в минулому, і в майбутньому, і тепер, і тут, і реально, і в думках.
Просторово-часове зміщення – властивість переживань, емоцій, почуттів зміщатись із самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, виразніше ніж у момент події.
Настрій – це запальний емоційний стан, що забарвлює протягом значного часу окремі психічні процеси й поведінку людини.
При розрізненні почуттів за силою виділяють пристрасті як складне психічне явище, у якому тісно переплітаються емоційні, вольові та пізнавальні процесі.
Пристрасть – це можливість ідеї постійно, впродовж тривалого часу викликати сильну емоційну реакцію. Це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людині і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань.
Страх – емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх ц людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом строку в людини виникають вегетативні дисфункції ((серцебиття, тремтіння м’язів, рясне потовиділення), з’являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили помічного страху, жаху він здатний нав’язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюванням (фобії).
Цікавість зацікавленість, інтерес) – позитивний емоційний стан, який сприяє розвиткові навичок, вмінь, здобуванню знань, мотивує навчання.
Страждання – емоційний стан, пов’язаний з отриманням достовірної або такої, що здається достовірною, інформації про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, які досі здавались більш або менш імовірними. Найчастіше набирає форму емоційного стресу. Має характер астенічної емоції.
Гнів – емоційний стан, який протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху вдоволення винятково важливої для суб’єкта потреби. Має стинічний характер.
Відраза – негативний емоційний стан, що його спричинюють об’єкти (предмети, люди, обставини і т. ін.) зіткнення з якими фізична взаємодія, спілкування тощо) заходить у суперечність із моральними або естетичними принципами і установками суб’єкта. Відраза, що поєднується з гнівом, в особистих стосунках може мотивувати агресивну поведінку, бажання позбутись когось або чогось.
Сором – негативний емоційний стан, що характеризується усвідомленням невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній образ.
У педагогічній практиці той чи інших настрій створюється самим навчальним процесом, відносинами, що складаються між учителем та учнями, тією манерою, в якій учитель вед уроки. Неприємно бачити на уроці вчителя, який розмовляє з учнем у дратівливо-підвищеному тоні.
Навчатися керувати настроєм можна і потрібно, для цього слід його (настрій) аналізувати, контролювати, проводити автогенне тренування.