Останні роки, особливо перед виборами 1998 р. і після них, учасниці неурядових жіночих організацій все ширше стали використовувати політичну риторику, значно швидше втягуються в політичне життя. Стрімку політизацію молодого ще руху, перед яким стоїть багато соціальних завдань, можна пояснити кількома причинами:
По-перше, цілком припустимо, що ця щойно сформована соціальна сила відчуває незручності від самостояння і прагне повернутися “під дах” державної влади або хоча б прилучитися до нього.
По-друге, цілком виправдано виглядають і ті аргументи, які самі учасниці жіночого руху використовують для пояснення своїх політичних домагань. Вони наполягають на тому, що комусь, врешті, слід взяти на себе відповідальність за лобіювання соціальних інтересів українських жінок у політиці й представляти інтереси жінок при розробці законодавчих актів. І краще, якщо це зроблять представниці неурядового жіночого руху.
По-третє, політичні партії і в своїх програмних документах, і в періоди передвиборчих кампаній довели своє нехтування жіночими та гендерними проблемами. Отож жінки, через свій власний негативний досвід співпраці з політичними партіями, жіночими організаціями, усвідомлювали, що жіночі права можуть відстоювати тільки жіночі неурядові організації або ж жіночі партії.
Як намагання зайняти місце у владних структурах ми розцінюємо створення політичної партії «Жінки України» (ПаЖУ). Установчий з’їзд ПаЖУ відбувся 18 січня 1997 р. у Києві. Згідно з програмою, діяльність партії спрямована на політизацію українського жіночого руху та перетворення ПаЖУ в центристську партію парламентського типу. Відсутність партійного досвіду, нечисленність партійного представництва, відсутність впливу в суспільно-політичному житті не дозволили партії досягнути поставленої мети – стати парламентською. Центральна виборча комісія (грудень 1997 р.) відмовила у реєстрації партійного списку кандидатів у народні депутати від партії «Жінки України» і таким чином позбавила права бути суб’єктом парламентських виборів 1998 р.
Свідченням політичної активізації жінок було створення у лютому 1997 р. Всеукраїнської партії жіночих ініціатив, установчий з’їзд якої відбувся у Харкові. Передвиборча програма партії підтверджує загальнодемократичну спрямованість розвитку суспільства, що досягається шляхом конституційності влади, зростанням політичної активності всіх верств населення, і перш за все – жінок, домінуванням приватної власності. Внаслідок виборів 27 березня 1998 р. партія не здолала 4%-ий бар’єр і не отримала депутатських місць.
27 листопада 1999 р., на основі організації “Солідарність”, була заснована партія “Солідарність жінок України”(СолЖУ). Прийнявши “Хартію жіночої солідарності” та узагальнивши правові аспекти діяльності СолЖУ, учасниці установчого з’їзду підтвердили, що основними пріоритетами партії стануть: відповідальність за побудову гуманістичної, демократичної держави, турбота про майбутнє дітей, добробут, соціальний захист населення, свобода, мир і стабільність.
Однак існування трьох жіночих партій, які у своїй діяльності декларують політичні права жінок, хоч і свідчить про певну структуралізацію жінок та українського суспільства, але не дозволяє говорити про існування жіночих політик в українському соціумі. Адже головною стратегічною політичною ціллю фемінізму є трансформація існуючої політичної системи через створення жіночих альтернативних політик, які ґрунтувалися б на недискримінаційному принципі відношень між статями. Створення альтернативної політики слід розглядати не як прагнення спочатку зайняти місце в тоталітарній системі офіційної влади (що і характеризує сучасні жіночі партії України), щоб потім лобіювати інтереси жінок, а як дії, що базуються на практиках неналежності до патріархатної системи і структурі відмінностей як основи політичних дій. А тому протидія прихованим, невидимим і офіційно невизнаним формам патріархатного насилля в суспільстві повинна лежати в основі діяльності жіночих партій України.
Отже взаємодія жіночих неурядових організацій з владними структурами всіх рівнів досягає успіху лише тоді, коли орієнтується на цивілізовані демократичні способи взаємовпливу. При цьому важливим є використання засобів масової інформації, проведення гендерної експертизи й оповіщення про її результати, організація політичних кампаній, створення коаліцій та ін. Масові жіночі організації, що прагнуть до здійснення публічної «жіночої політики» в Україні, на ділі мають показати себе самостійною громадською силою, здатною політичне піднести з рівня особистих стосунків у сферу цивілізованих публічних дій.
Величезні зусилля громадських жіночих організацій стануть помітними як суспільству, так і з боку органів влади тільки тоді, коли вони об’єднані у зважену і цілеспрямовану стратегію дій. Важливим компонентом діяльності жіночих організації має стати діалог з чоловіками, членами інших неурядових організацій, які за рівнем політичної культури здатні будуть зрозуміти та оцінити важливість гендерних та жіночих проблем в Україні.
Необхідним чинником сучасного розвитку кожної країни, в тому числі України, є розгортання ефективних міжнародних контактів З кожним роком зростає роль громадських неурядових жіночих організацій як дієвих чинників міжнародних відносин. Через таку діяльність для НЖО відкриваються можливості міжнародного співробітництва в сферах людської діяльності та утвердження принципів гендерного паритету в українському соціумі.
Перші спроби входження в міжнародний простір були пов’язані з діяльністю Міжнародних жіночих організацій України, які через свої філіали встановлювали контакти з жіночими організаціями різних країн. Суттєвою стороною початкового етапу формування міжнародних стосунків стала співпраця з українськими організаціями діаспори – Світовою Федерацією Українських Жіночих Організацій (СФУЖО), Союзом Українок Америки, Товариством українських жінок імені Ольги Басараб (Канада), Товариством українських жінок імені О. Теліги (Великобританія), Українським Золотим Хрестом (США), Суспільною службою українців у Канаді та багатьма іншими. Проведення спільних акцій, взаємовідвідування делегацій сприяли трансформації світобачення українських жінок. Вагомим досягненням тої єдності українських жіночих організацій України та діаспори стало створення “Інформаційного центру українських організацій” при Києво-Могилянській Академії. Ідея такого центру виникла після того, як Зоя Хижняк (професор Києво-Могилянської Академії) та Наталя Даниленко (заступниця голови СФУЖО) в містечку Сенека Фолс (штат Нью-Йорк) познайомилися з інформаційним центром та бібліотекою американського жіночого руху. Ця ідея захопила жінок, і вони побажали створити щось подібне в Києві і саме в Києво-Могилянській Академії, на землі славної Галшки. Особистими заходами родини Даниленків, при підтримці жіночих організацій та сприянні ректора Києво-Могилянської Академії В. Брюховецького 2 вересня 1999 р. в Києво-Могилянській Академії було освячене відкриття інформаційного центру, який прикрашений портретами Галшки Гулевичівни, Раїни Могилянки, Марії Магдалини Мазепи, Катерини Скаржинської, Єлизавети Милорадович, Марусі Бек. Портрети виконані на замовлення і кошти Наталії Даниленко. В Інформаційному центрі проводяться семінари, конференції, він має стати консолідуючим полем для жіночих організацій України та діаспори.
Для утвердження принципів гендерної рівності важливу роль відіграє співпраця з жіночими організаціями країн колишнього Радянського Союзу, в першу чергу, з російськими жіночими організаціями. Останні роки активізувалися контакти, обмін досвідом, проведення спільних акцій та конференцій між жіночими організаціями України та країн Центральної та Східної Європи.
Важливим компонентом процесів глобалізації у різних сферах суспільного життя є входження жіночих організацій до міжнародних структур. З проголошення незалежності України розпочався процес поновлення контактів з Міжнародною Радою Жінок (МРЖ). Україна мала в цій структурі членство до 1925 р., але пізніше його втратила. В червні 1997 р. українські жінки брали участь в роботі Отавської конференції Міжнародної Ради Жінок, а у вересні 1998 р. в засіданні Європейського центру МЖР. Зі створенням 20 березня 1999 р. Української Національної Жіночої Ради процес поновлення українського членства в МЖР набрав нової сили. Поряд з цим жіночі організації України мають членство в Міжнародній Організації Сприяння Жінкам у Вищій Освіті (Advancing Women in Higher Education), Міжнародному Альянсі жіночих організацій країн ННД, та КАРАТ коаліції – мережі жіночих неурядових організацій з 10 країн Центральної та Східної Європи. Жіночі організації України співпрацюють з організацією “Women, Law and Development intl.” (США), з Нідерландським тренінговим центром “Гендер і Розвиток” (м. Гаарлем), Американською Національною Асоціацією жінок в освіті (NAWE) та багатьма іншими.