післяжовтнева практика, до якої Маркс уже не мав безпосереднього відношення, давала привід для цього. Будь-яке руйнування капіталістичного ладу вважалось необхідним і навіть корисним для революції. Ігнорувалася свобода особи, думки, зібрань, слова і друку, оскільки мовляв, це пережитки, а не завоювання буржуазної республіки. Ще при житті Леніна ідея Маркса про керівну роль робітничого класу була перетворена в догму. Цілі революції довгий час практикувались як "боротьба проти багатих", що народжувало хибні ідеали аскетизму, бідності, зрівнялівки як морально більш високі норми. Після Жовтневої революції отримала точка зору на необхідність якнайскорішого усуспільнення власності, в тому числі і шляхом експропріації. В своє щасливе майбутнє люди заганялись шляхом насильства.
3. РОЗВИТОК І ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ
ПОЛІТИЧНИХ ІДЕЙ МАРКСИЗМУ В ХХ СТОЛІТТІ
Друга половина ХХ століття це етап посилення пошуків нових тлумачень і бачень марксизму нерідко неадекватного толку у вигляді “західного марксизму” (на відміну від “східного” - сталінського), часткового звернення до окремих положень марксизму в перебігу “нового марксизму”, “неомарксизму”, що зазвичай йдуть убік від марксизму, беруть лише яку-небудь його одну сторону і що істотно ревізують марксизм, нестандартних теоретичних трактувань соціалізму і комунізму у вигляді “єврокомунізму”. В цілому - етап своєрідного нового ренесансу марксизму, його творчого розвитку вшир і углиб - як загальної марксистської концепції, так і його регіонально-особливих, національно-особливих втілень - і в той же час посилення боротьби із спробами зсередини переглянути і ревізувати марксизм.
Нелегким, важким був відхід від деформованого в сталінські і післясталінські часи марксизму, зведеного до мертвих формул, позбавлених живого змісту, грубо пристосованих до потреб авторитарного, диктаторського режиму. Одним словом - від марксизму урізаного, догматичного, схоластичного, примітивного, недоторканного, такого, що не терпить пошуків, суперечок, дискусій, новацій, змін, перекладу на нові якісні ступені теоретичного аналізу і побудови.
Нелегко і не відразу нарощувалося творче, нормально-критичне відношення до сформульованим марксизмом положенням з метою приведення їх у відповідність з новою історичною і реальною загальною і регіональною практикою. До цього часу головним став розрив між сформульованою раніше, в минулі часи марксистською теорією і новою конкретною історичною практикою, зокрема в нових країнах соціалізму. Теорія перестала ефективно допомагати соціалістичній практиці, завчасно освітлювати їй конкретний шлях майбутнє.
Творчі, нестандартні, оновлені марксистські постановки, погляди, висновки, що пояснюють процеси, що відбуваються, і висловлюючи конкретні лінії дій по керівництву реальними процесами з перспективою на майбутнє, стали частішими і настійнішими розробляти і пропонувати учені в СРСР, інших соціалістичних країнах. На жаль, мало до них прислухалися, а то і зовсім ігнорували партійні лідери вгорі, теоретично слабкі, нерідко малоосвічені, такі, що бояться всього нового, всякого своєчасного втручання реформіста і революційного в реальне життя, навіть коли в ній загострювалися багато суперечностей і нарощувалися кризові явища.
Значний творчий внесок у розвиток, пожвавлення, оновлення марксизму внесли в другій половині XX сторіччя багато видних лідерів тих, що входять в світовий комуністичний рух зарубіжних комуністичних, робочих, а також національно-визвольних партій і рухів.
Посилення тяги до творчого пожвавлення, оновлення, осучасненню марксизму виявило, особливо в 60-80-і рр., певну відмінність, диференціацію напрямів даних пошуків, здійснюваних на “Сході”, перш за все в СРСР, і на Заході” - в країнах Центральною, Східною і особливо Західною Європи. У СРСР і окремих інших соціалістичних країнах дані пошуки не носили рішучого, радикального характеру, позиції догматизму і цитатнічества були ще сильні загалом і регіональному марксизмі (наприклад, маоїзм), звична схоластична течія в марксизмі набагато переважувала творче.
У країнах і Східної Європи, і Західної Європи, навпаки, шукаючі марксисти, багато видних комуністів, особливо після відходу І.В.Сталіна і сталінщини, гостро відчули необхідність рішучого виходу із закостенілого стану марксизму, внесення до нього нових, відповідних новим суспільним реаліям теоретичних положень. У східноєвропейських країнах набули поширення і обгрунтування концепції “демократичного соціалізму”, “гуманного соціалізму”, “соціалізму з людською особою”, в які, правда, деякими вносилися і прямо ревізіоністські трактування.
У цих же країнах, а також країнах Західної Європи значно посилилося те, що почалося ще в першій половині XX століття в особі, наприклад, Д.Лукача і К.Корша, перебіг “західного марксизму”, видними представниками якого стали французи Люсьен Сев, Луї Альтуссер та інші.
1. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. К., 2002. – С. 71-89.
2. Політологія. Підручник // За заг. ред. проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків, 2001. – 640 с.
3. Швидак О.М. Політологія. Практикум. Навч. посібник. К.: НМЦВО, 2001. – 227 с.
4. Основи політології: Курс лекцій / Відп. ред. Б.Л. Кухта. - 2-ге вид. - К., 1992. - С. 157-186;
5. Політологія / За ред. О.І. Семківа - 2-ге вид., Львів, 1994. - С. 74-78