ПЛАН
Вступ............................................................................................................3
1. Біографія.................................................................................................5
2. Три періоди творчості...........................................................................7
2.1. І період (1872 – 1876);....................................................................8
2.2. ІІ період (1878 – 1882);..................................................................9
2.3. ІІІ період (1883 – 1898);.................................................................10
3. Політична концепція.............................................................................11
3.1. Держава;..........................................................................................11
3.2. Аристократія;..................................................................................14
3.3. Прагнення до влади;.......................................................................17
3.4. Погляди на соціум;..........................................................................20
3.5. Погляди на право;...........................................................................22
3.6. Погляд на соціалізм;.......................................................................24
4. Основні філософські доктрини;............................................................26
4.1. Надлюдина;.......................................................................................26
4.2. Про християнство;...........................................................................28
5. Фашизм і Ніцше......................................................................................29
Висновки.......................................................................................................32
Список використаної літератури.................................................................33
ВСТУП
Історія XVIII – XIXстоліття насичена видатними особистостями. Видатними за своїми творами, поглядами, життям. Чільне місце тут займає плеяда німецьких філософів, науковців, політиків. Серед них такі як: Кант, Гегель, Шеллінг, Фіхте. Але автор спробує зупинитися на одіозній, суперечливій фігурі другої половини ХІХ століття Фрідріха Ніцше. Чому саме він? Тому, що цей філософ прожив складне життя. Його твори викликають суперечливі оцінки і сьогодні й неоднозначно сприймаються критиками та дослідниками його творчості. Вислови Ніцше декого шокують, дехто вважає, що він завжди був божевільний а не тільки в кінці свого життя. Та не зважаючи на те, його творчість варта дослідження. І не тільки з точки зору філософії але й політології, теології, соціології та психології. Для автора, як для політолога, Ніцше – це ще одне джерело інформації, ще один погляд на політику, суспільство, державу. Та й не тільки. З особистої точи зору Ніцше цікавий характерним відношенням до моралі, релігії, життя як такого.
Твори цього філософа пронизані передчуттям засторогою. В той же час він закликає іти за ним, не боятися невідомого, не кам’яніти в сірій масі буденних справ. Його мета іти по „линві” життя дивлячись тільки вперед, прагнути до нездійсненного, до невідомого.
В творах Ніцше на мрії та бажання нашаровані песимізм, розпач, незадоволення, прагматизм та інший мотлох. І як приємно знайти золоте зерно істини серед цього мотлоху, яким філософ ніби зумисне вкриває його. І усвідомлюєш, що він не дарма творив свої шедеври, що вони посядуть визначне місце в аналогах світової літератури.
Творча спадщина філософа є цінним надбанням людства та матеріалом для аналізу розвитку тогочасної наукової думки. Адже, на ґрунті аналізу минулого сучасні вчені зможуть рухатися в руслі прогресу суспільства та процвітання. Аналіз історичних процесів у цілому і розуміння хід думок того чи іншого мислителя зможе запобігти помилкам і задовольнити позитивний рух щодо покращення соціуму.
Кожний філософ є політиком. Навіть намагаючись бути подальше від політики, вони старались розгорнути думку людини, оголити її бажання, зрозуміти світогляд, нарешті знайти своє місце. Місце людини у світі, у космосі. Щоб прийти до високих мрій потрібно зрозуміти нижчі інстинкти та найпримітивніші бажання людини. Неперевершеним майстром таких досліджень і був Ніцше. І його твори яскраво це засвідчують. А політика? Політика не існує без людини, без її бажань, без стосунків з іншими двоногими мислячими істотами. Отож кожний філософ, який вивчає людину (а без людини не існує і філософії) залазить у сферу політики і навпаки, політика тісно взаємодіє з філософією.
Так і у Ніцше. Його твори просякнуті політичним аналізом, критикою держави, соціального строю. І хоча вони завуальовані, тим не менше, в них, серед загорнутих в поетичні звороти фраз, можна побачити те: що так турбувало Ніцше; те, що заставило його кричати про це у своїх творах; те, що змусило його збожеволіти.
Розділ 1. Біографія.
Ніцше народився в благодатний час і на благодатній землі, серед мужнього і працьовитого народу у Німеччині в місті Реккені. Батько назвав його Фрідріхом Вільгельмом, в честь прусського короля.[1] В п’ять років він втрачає батька. Вивчав класичну філологію в Бонні й Лейпцизі; прийняв швейцарське громадянство й став професором у Базелі; був другом Вагнера. У 20 років став зав. кафедрою і професором класичної філології, уже в той час проголосивши себе пророком. Той факт що Ніцше двадцятирічним отримав звання професора яскраво промовляє сам за себе. Очевидно, навіть в той час це було зробити вельми важко.
З 1869 по 1879рр. жив у Швейцарії і був професором Базельського університету. У 1870 – 1871 рр. брав участь у франко-прусській війні як доброволець. Незабаром у Ніцше почали виявлятися ознаки тяжкої недуги. Його мучили сильні головні болі й спазми шлунка, погіршився зір, він довго не міг дивитися на білий аркуш паперу, тому писав коротко, афористично.
Здоров'я не дозволяло йому проводити багато часу за письмовим столом.
Ототожнював себе з Христом, (ненавидячи християнство.) однак не заперечував того, що душевні й тілесні страждання є для нього непосильними на відміну від рятівника людства. Вважав, що гарні думки приходять лише в той момент, коли тіло людини зазнає граничних фізичних навантажень і працює на межі. Писав мимохідь, у горах, а його друзі розбирали карлючки; його стиль – афористична філософія.
Завдяки своєрідному стилю написання його твори показують всю глибину душевних переживань філософа. Передають неймовірну творчу наснагу. Змушують проникатись ідеями та образами.
Ніцше не любив Німеччину, тому часто переїжджав, намагався не повертатися на Батьківщину, а згодом взагалі прийняв громадянство іншої держави. З 1883 по 1888 рр. жив в Італії – Ніцці, Турині, Венеції. На початку 1889 р. збожеволів і жив несповна розуму 11 років – спочатку в матері, а після смерті матері – у сестри. Пізніше сестра неодноразово вдавалася до спекуляції на його творах, перевидаючи їх на догоду Гітлерові й заробляючи на цьому гроші.
Ніцше вважав, що «народжений посмертно»; насолода від жадоби пізнання підносила його на такі висоти, де він був вищим від мук і страждань. Був переконаний, що культуру, як і його самого, знищує якась недуга.
Захоплювався діяльністю «залізного Бісмарка»; був ідеологом, який оголосив себе «прихильником сп'янілої влади білявої бестії»; захоплювався «аристократичним радикалізмом», із презирством ставився до юрби.
Його погляди зазнали еволюції: від романтичної естетизації минулого – через «переоцінку цінностей» – критику «європейського нігілізму» – до волюнтаризму.
Зазнаючи постійно якоїсь внутрішньої тривоги й незадоволеності, вимучений хворобою, він переїжджав з місця на місце, із країни в країну, жив у готелях і пансіонатах, усе більше ставав безпритульним і самотнім.
Наприкінці 80-х років потрапив до психіатричної лікарні, де й помер у 1900 році від психічної хвороби. Ніцше за його ж словами „пішов у потойбічність” не закінчивши деякі свої твори. Загострення хвороби перекреслило всі його плани. Словами Заратустри філософ сказав, що з життя треба йти вчасно. Та чи вчасно він пішов? Очевидно ні.
Ніцше оголосили душевнохворим, а його філософію – плодом патологічної психіки. Та хто може судити про безумство генія, напевно тільки не вороги, та заздрісники. Оцінка його діянь повинна бути неупередженою. Та й зрештою хіба сучасникам філософа оцінювати його поведінку? Це прерогатива Хроноса, Часу, наступних поколінь. Їм вирішувати що зберегти а що забути. Одного разу Ніцше відповів своїм ворогам: „я зневажаю вашу зневагу”. Чи можна було відповісти краще?..
Розділ 2.Три періоди творчості.
Ніцше утверджувався, як філософ під впливом Шопенгауера. Ввібравши основні ідеї останнього він їх збагатив власним розумінням природи і світу. Ніцше додав до них здорову долю волюнтаризму. Згодом у Ніцше все більше вимальовується власна філософська доктрина, міняється політична концепція світосприйняття. Його філософія втрачає зв’язок з Шопенгауром і починає вибудовуватися на ірраціоналізмі волюнтаризмі – двох нарізних каменях ніцшеанства. Ці основні позиції його філософії значно накладали відбиток на його ж бачення влади і держави. Та про це згодом.
Слід зазначити, що не тільки Шопенгауер мав вплив на Ніцше. До цього списку можна віднести Л. Лестова, Б Шоу, Г. Гнессе, Ж. П. Сартра, Ібенса, А. Швейцера, С. Цвейга, А. Камю. Інтересний той факт, що сам Камю називав Ніцше основоположником європейського нігілізму. Хоча важливо сказати, що Ніцше це заперечував. Тим не менше його критика людини і суспільства була нещадна. Він не стільки відкидав якесь світобачення, як ніби насміхаючись хотів сказати: попробуйте, побачимо що з цього вийде[2]
Глибоко вплинула на Фрідріха Ніцше музика Ріхарда Вагнера. Філософ був просто зачарований нею і відповідно самим Вагнером. Проте це не заважає йому згодом написати книгу „Несвоєчасні міркування”, де він піддає критиці останнього.
Також нищівної критики зазнавав Гегель. Він був чи не основним ворогом Ніцше в питаннях філософії. Два мислителі одного часу пропагували зовсім полярні бачення світу, які ні за яких обставинах не поєднувалися.
Отже під дією тих чи інших філософів а також на противагу тим чи іншим філософам Ніцше вибудовував свою власну концепцію світосприйняття. Її в цілому за ступенем розвитку поділяють на три періоди:
2.1 Перший період (1872 – 1876).
1 період (1872 - 1876) — написано перші роботи: «Походження трагедії з духу музики» (1872); «Філософія в трагічну епоху Греції» (1873); «Про істину й неправду в позаморальному розумінні» (1873); «Наука й мудрість у боротьбі» (1875); «Несвоєчасні міркування»(1873-1876).