Соціальний час вимірюється такими «одиницями», як суспільна формація, історична епоха, життя конкретного покоління, індивіда. У соціальному часі актуальним постає не тільки теперішнє, але минуле і майбутнє. Це—цілісність, взаємозв'язок усіх форм часу. Саме такий час відповідає універсальному відношенню людини до світу, універсальності самої людини, яка творить світ за «універсальними мірками» (Маркс). Соціальний час «плине» з різною швидкістю. Чим більше людей залучається до історичної діяльності, тим швидшим виявляються хід історії, зміна соціального часу.
Соціальний час має «носіїв» минулого, теперішнього й майбутнього. Вони не задані жорстко, а розрізняються функціонально через процес діяльності. Так, минуле в соціальному часі—це те, що перестало бути актуальним для людей, виявилося «знятим» подальшим розвитком суспільства — відсталі техніка, наукові знання, соціальні відносини, політичні форми тощо. Однак елементи минулого здатні переходити в модус «теперішнього», ставати актуальними. Це завжди відбувається з творами літератури й мистецтва.
Теперішнє як фаза соціального часу постає живою діяльністю даних поколінь, їх активністю в досягненні поставлених завдань, реалізації інтересів. Це—переживання та оцінка соціального буття, розгортання різних напрямів свободи людей.
Майбутнє—це світ можливого, який увійшов в інтереси
людей, актуалізується в їхній діяльності. Це різні перспективи, плани, проекти, існуючі, але ще не реалізовані програми, зміст наукових знань, котрі ще не ввійшли в практику, виробництво тощо. Саме тут функціонують моральні цінності та ідеали, які детермінують людську діяльність у бік прогресу.
Вирішення сучасних глобальних проблем людства значною мірою залежить від того, чи може стати людина хазяїном свого життєвого часу, опанувати його. «Опанування часу,—на думку Г. Г. Сучкової,—це процес, який складається не тільки з пізнання часу... але й з урахування чинника часу в діяльності, спілкуванні, мисленні, поведінці в різних сферах суспільного буття та діяльності». Оволодіння соціальним часом необхідне для своєчасного розв'язання суперечностей суспільного буття, гармонізації суспільних відносин, інтересів, керування темпами розвитку нашого суспільства, знаходження оптимальних пропорцій для розвитку форм власності, розподілу праці тощо. Тому міра опанування соціального часу постає мірою зрілості суспільства, свободи розвитку людей, рівня демократичності суспільного буття.
Соціальний, «людський» час як носій гуманістичних тенденцій, культурних детермінант людського спілкування не тільки між людьми, але й поміж державами, народами, все більш охоплює буття суспільства. Людський час—цс також провідник впливу загальнолюдських цінностей на розвиток людини, підвищення рівня її духовності, культури, гумннізму.
Таким чином, прогресивний розвиток суспільства нерозривно зв'язаний з розкриттям властивостей, функцій різних форм часу та простору, культурно-практичним опануванням цих форм. Не тільки в соціальній сфері, але й у сфері біології, фізики, хімії властивості простору й часу мають бути використані в сучасному виробництві, пошуках нових технологій, лікуванні людей, опануванні космосу, розв'язанні екологічних проблем.
Гуманізація суспільства, знищення залишків технократичного, бюрократичного мислення потребують також подолання лише природничо-наукової трактовки простору й часу, наближення цих форм до людини, її соціально-історичного буття, в якому найбільш цінним постає створення простору всебічно розвинених людей, простору їх вільного спілкування, творчої активності. Саме цей простір і буде перетворюватися на історичний час, де світ все більше «олюднюватиметься» й виступатиме джерелом вільної, спрямованої на перетворення дійсності практики.