4. Поділ повинен бути безперервним (поступовим), тобто члени поділу мають бути поняттями одного порядку загальності.
В даному випадку порушено 2 правило, так як умовиводи поділяються на дедуктивні, індуктивні, та умовиводи за аналогією, тобто судження є не співмірним.
Таким чином, даний поділ є неправильним.
4. Проаналізувати судження (визначити його вид і структуру): "Серед слухачів нашої групи є такі, що не мають жодного стягнення". Записати судження, несумісні з даним.
Відповідь:
Суб’єктом цього судження є вираз “слухачі нашої групи”, предикатом – вираз “не мають жодного стягнення”, зв’язка – “є такі, що”. Це просте атрибутивне судження.
Це категорічне судження ствердне за якістю, часткове за кількістю: Деякі Sє Р, тобто частковоствердне судження (І).
Судження, несумісне з даним, буде загальнозаперечним (Е):
Жоден студент нашої групи не має жодного стягнення.
5. Формалізувати судження: "Відбитки пальців на вікні та дверях можуть належати К. чи С."
Відповідь:
Це судження виду “слабкої (нестрогої) диз’юнкції”, так як воно буде хибним лише в тому разі, коли відбитки пальців на вікні та дверях не будуть належати ні К., ні С. В інших випадках це судження буде істинним (АvВ).
6. Встановити дотримання основних законів правильного мислення у міркуванні: "Всі слухачі факультету № 1 Національної академії внутрішніх справ України - працівники органів внутрішніх справ. Ю. - слухач факультету № 1 академії. Отже, Ю. - працівник органів внутрішніх справ".
Відповідь:
Перше речення є загальностверджувальним: воно визначає ознаку слухачів факультету № 1 Національної академії внутрішніх справ України. В ньому суб’єкт є розподіленим. Так як Ю. входить до числа слухачів факультету № 1 Національної академії внутрішніх справ України, то він теж працівник органів внутрішніх справ.
Тому це міркування є правильним.
7. За допомогою таблиць істинності визначити, чи є логічним законом така формула: А VВ = В VА.
Відповідь:
Побудуємо таблицю істинності:
| А | В | А v В | В v А |
| І | І | І | І |
| І | Х | І | І |
| Х | І | І | І |
| Х | Х | Х | Х |
Таким чином, ця формула є логічним законом.
8. Наведіть приклад недемонстративного умовиводу.
Відповідь:
В немонстративних умовиводах висновок іде від знання окремих, одиничних предметів до знання всіх предметів класу, до знання класу в цілому.
Прикладом недемонстративного умовиводу може бути наступний:
Приклад індукції:
Шпигунство здійснюється навмисно.
Диверсія здійснюється навмисно.
Шкідництво здійснюється навмисно.
Шпигунство, диверсія, шкідництво — особливо небезпечні державні злочини.
Отже, всі особливо небезпечні державні злочини здійснюються навмисно.
9. По слідству є такі дані:
(1) якщо до злочину причетний А, то його співучасником міг бути В або С (або вони обидва);
(2) версія про участь підозрюваного С та справедливість свідчень В несумісні (хоча можуть виявитися одночасно хибними);
(3) якщо В - злочинець, то свідок Е дав, правдиві свідчення;
(4) доведено правдивість свідчень В та хибність свідчень Е.
Чи брав А участь у вчиненні злочину? Розв'язок подайте у формалізованому вигляді.
Відповідь:
Формалізуємо умови завдання:
1) А ---> ВvС
2) С В
3) В ---> Е
4) В
При цьому у 1) та 3) тезах під В мається на увазі винність В, а у 2) та 4) тезах під В розуміється правдивість свідчень В.
З 3) і 4) маємо:
В ---> Е
-----------
Тобто В не є злочинцем.
З 2) і 4) маємо:
С В
В
-----
Тобто С – не є злочинцем.
З 1) маємо:
А ---> ВvС
----------
Тобто А не є злочинцем.
10. Побудуйте апагогічне доведення тези Т, спираючись на аргументи:
1)В ---> ; 2)СvТ; 3)А --->В; 4)ТvА.
Відповідь:
Апагогічне доведення — непряме доведення, в якому з антитези виводять наслідки, що явно суперечать дійсності або відомим істинним і достовірним положенням.
Припустимо невірність тези Т, тобто .
Тоді з 4) аргументу маємо:
ТvА
--------
А
Тобто А – істинне.
З 3) аргументу маємо:
А --->В
А
---------
В
Тобто В – істинне.
З 2) аргументу маємо:
СvТ
-------
С
Тобто С – істинне.
Тоді з 1) аргументу маємо:
В --->
В
С
-------------
Тут ми отримали протиріччя: якщо В – істинне і 1) аргумент – істинний, то С – хибне.
Якщо С – істинне і 1) аргумент – істинний, то В – хибне.
Тобто одночасно істинними В і С бути не можуть, а це, у свою чергу, протирічить висновкам з аргументів 2), 3) і 4).
Значить, наше припущення про невірність тези Т є невірним і теза Т є істинною.
1. Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків-Київ, 1999.
2. Кириллов В.Й., Старченко А.А. Логика. М., 1995.
3. Конверський А.Є. Логіка. К., 1998.
4. Солодухин С.А. Логика для юристов. М., 1998.
5. Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999.
6. Хоменко І.В. Логіка-юристам. К., 1997.