Розділ ІІІ Конституції України «Вибори.референдум », присвячений питанням безпосередньої демократії, є найменшим з по-між усіх розділів і складається з шести невеличких статей (з 69 по 74 включно). Причому реального механізму реалізації права громадян України на проведення референдуму за народною ініціативою дані статті не містять.
Законопроектом не передбачено розмежування референдумів на консультативні та імперативні. Тобто будь-яке рішення референдуму має обов'язковий характер, що суперечить як теорії, так і практиці конституціоналізму в усьому світі.
Треба відзначити ще один дуже важливий момент. Ми маємо в Україні досить своєрідну систему народної ініціативи, і саме це обумовлює необхідність прийняття закону про народну ініціативу і закону про реалізацію рішень за народною ініціативою. І сьогодні розвиток подій свідчить, що в перспективі такі норми мають бути виписані в українському законодавстві.
Оскільки внесення змін і доповнень до нині чинного закону призвело б до суттєвої зміни його структури і змісту, то, відповідно до правил законодавчої техніки, виклад закону у новій редакції стає принципово неможливим. Саме тому автори законопроектів фактично створили новий закон.
Необхідність створення і якнайшвидшого прийняття Верховною Радою нового закону про референдум не викликає ніяких заперечень. Особливо актуальним це стало у контексті проголошення президентським указом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.
Проведення референдуму в тому вигляді, який було запропоновано президентським указом і здійснено на практиці, аж ніяк не вирішує проблем дієвості виконавчої влади і приведе Україну до безкінечного ланцюга нових референдумів і виборів, щонайменше на два найближчі роки. Результати цього референдуму можуть лише посилити правовий і політичний хаос, призвести до розколу і без того нестійкої парламентської більшості.
Реальною альтернативою цьому є виконання норм Конституції та законів України щодо механізму ревізії Конституції, яка передбачалася питаннями, винесеними на всеукраїнський референдум .
Список використаної літератури:
1.Конституція україни від 28.06.1996р.
2.Закон україни “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 03.07.1991р.№ 1286-XII зі змінами та доповненнями \ ВВР, 1991р. -№ 33 -Ст.443.
3.Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України” від 19.06.1992р. № 2481-XII\ВВР, 1992р. -№35 –Ст.515.
4.Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України” від 03.03.1993р. № 3039-XII\ ВВР, 1993р. -№18 –Ст.189
5.Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. -№ 280\97-ВР\ ВВР, 1997р. -№24. –Ст.170
6. Указ Президента України “Про проголошення всеукраїнського референдума за народною ініціативою” від 15.01. 2000р. №65\2000.
7. Звернення Української громадської Конференції“Референдум громадської позиції до громадянської дії”-К.2000 — 18 березня.
8.Коментар до Конституції України. Київ 1998р.-Ст.206
9.Коперник О. “Референдум: проблеми і перспективи”\Голос України, 25.02.2000р. Ст.2-5.
10.Коцина И “Парламентская осомблея Совета Европі предлагает Украине нарушить Конституцию \ Урядовій кур”єр 12.03.2000р.
11.Копейчікрва В.В. “Основи Конституційного права”.– К.: “Юрінком Інтер”, 1998. – 205 с.
12Погорілка В.Ф. Конституційне право України\ – К.: “Наукова думка”, 1999. – Ст.640
13.Речинський В. “Впечатления..”// Российско-украинский бюллетень. — 2000. — № 6-7. — С. 46.Скрябін Д. Конституційному суду зроблено венеціанське попередження // День. — 2000. — 22 березня.
14.Мелащенко В.”Основи Конституційного права України”К.: “Вентурі”, 1995. – 238 с.
15. Теплюк М. “ Законодавча ініціатива і її реалізація в законодавчому процесі. // Віче. – 1995. - № 7. - С. 13-18
16. Турін П.Р. “Справній референдум України. Питання та відповіді.” “Віче” 14.07.1999р.-Ст.3
17.Шпаків Ю. “Фальсіфікація референдуму “\ Правова думка, 23.05.2000р.Ст.3-4