Назва реферату: Глобальна екологічна криза. Екологічне становище України
Розділ: Екологія
Глобальна екологічна криза. Екологічне становище України
П ЛА Н
Вступ.
Поняття екології.
Глобальне потепління.
Суть парникового ефекту.
Причини парникового ефекту, його чинники.
Прогнози щодо наслідків глобального потепління на Землі.
Наслідки потепління для України.
Висновок.
Шляхи вирішення екологічних проблем.
"Oikos" - з грецької - "дім, житло", "logos" - "слово". Звідси - "екологія": "слово про дім". Екологія - це не абстрактне поняття, не віддалені катастрофи та катаклізми, а все, що оточує нас, що має відношення до кожного, - проблеми середовища нашого мешкання. Можна прожити без багатьох досягнень науково - технічного прогресу. Без природи, без чистого повітря, неотруєної їжі та води прожити неможливо. Зберегти ж планету придатною для життя людей можливо лише в тому випадку, якщо кожний житель планети зрозуміє просту істину: "Ставлення до природи не вимірюється зразу глобальними масштабами - до лісу, води, землі. В цьому ставленні завжди присутня проміжна ступінь - моє відношення до одного єдиного дерева, до літра чистої води, до жмені родючої землі... Охороняючи щось одне, ми... сприяємо збереженню природи в цілому" (В. Данилов).
Україна, як і кожен її регіон, має своє, характерне лише для неї обличчя, яке визначається природою, рельєфом, грунтами, рослинністю, ріками та озерами. Природа впливає на господарську діяльність і світогляд людей, їхні вірування, звичаї, традиції і побут. З нею пов'язані різні ритуали, повір'я і численні свята, наприклад, русалії, Зелені свята, Івана Купала та інші. Культуру будь - якого народу, в тому числі й українців, не можна зрозуміти, не звертаючись до історії розвитку його взаємин з природою - єдиним і незамінним джерелом матеріальних і духовних благ.
Колись наші пращури жили в повній гармонії з природою і складали її невід'ємну частину. У пращурів існував культ природи і її обожнювання. Навіть дерева і трави вони сприймали як щось живе. Предки - язичники поклонялися Сонцю, Місяцю, Вогню, Воді, Вітру, Грому і Блискавці та іншим стихійним силам природи. Віками діди - прадіди обожнювали рідну землю, поливали її не лише потом, а й кров'ю, берегли ниви як зіницю ока. Удосконалюючи техніку і технології, людство зробило багато наукових відкриттів. З одного боку, це привело до підвищення благоустрою людей в багатьох країнах, з другого - створило серйозні проблеми.
Останні роки ми помічаємо потепління клімату. Літо стає жаркішим, зима – м’якшою. Вчені помітили, що в останні 100-130 років наша атмосфера помітно потеплішала і цей процес невмолимо продовжується, середня температура вперто повзе вверх. Лише за останні 100 років середньорічна температура підвищилась щонайменше на 0,3-0,6оС.
Глобальне потепління пояснюють так званим парниковим ефектом. Суть його полягає в наступному. Земля отримує енергію Сонця в основному у видимій частині спектру, а сама, оскільки є набагато більш холодним тілом, випромінює в космічний простір головним чином інфрачервоні промені. Але багато газів, які знаходяться в атмосфері – водяний пар, вуглекислий газ, метан, окисли азоту та інші – прозорі для видимих променів, але активно поглинають інфрачервоні, утримаючи тим самим в атмосфері частину тепла, яку ті повинні були б віддавати в космос. Таким чином, на поверхні Землі утримується температура на рівні, придатному для життя. Затримуючи тепло в атмосфері Землі, ці гази створюють ефект, який називається парниковим, а гази – парниковими .
Парниковий ефект існує з тих пір, як на нашій планеті з’явилася атмосфера. Парниковий ефект сам по собі не є негативним явищем. Без парникового ефекту температура навколоземних шарів атмосфери була б в середньому на 30 градусів нижче від існуючої, а поверхня Землі була б лише - -18оС. А це означає відсутність умов для життя, бо вода на земній поверхні існувала б тільки у вигляді льоду.
Люди своєю діяльністю посилюють парниковий ефект за рахунок викидів СО2, СН4, N2O та інших газів. В останнє сторіччя в результаті людської діяльності вміст вуглекислоти в атмосфері виріс більш ніж на чверть, метану – в 2,5 рази. Протягом останніх 100 років внесок СО2 в сумарні викиди становив приблизно 66%. Починаючи з вісімдесятих років, внесок вуглекислого газу в глобальне потепління став менш значним. З’явилися і нові речовини з парниковим ефектом - в першу чергу хлорфторвуглеці, в том числі добре відомі фреони.
За останні 20 років внесок СО2 в сумарні викиди парникових газів становить біля 50%, СН4 - 18%, N2O - 6%, хлорфторвуглеців - 14% від загального внеску в глобальне потепління.
Існують 6 основних парникових газів, які входять до хімічного складу атмосфери:
водяна пара,
вуглекислий газ,
метан,
озон,
закис азоту
і, останнім часом, хлорфторвуглеці. Крім них, всі інші парникові гази зустрічаються в природі.
Вуглекислий газ СО2 – найзначніший з антропогенних парникових газів. Хоча цей газ природного походження, завдяки діяльності людини він утворюється у найбільшій кількості.
Індустріалізація призвела до збільшення використання видів палива, що видобувається з надр Землі: вугілля, нафта, газ (органічне паливо). При їхньому спалюванні у великій кількості викидається СО2. Найбільші викиди вуглекислого газу відбуваються у транспорті та виробництві електроенергії та тепла. Інші джерела викидів СО2:
-хімічні промислові процеси
-лісове господарство та зміни в землекористуванні.
На Україні при видобуванні та спаленні органічного палива утворюється 95% всіх викидів СО2. З промислових процессів найзначніший внесок у викиди СО2 дає виробництво цементу. Україна займає 10 місце в світі по викидам СО2 .
Ліси, океани та грунти поглинають СО2, утримаючи рівновагу між кількістю СО2 в атмосфері та у воді і грунтах. Але людська діяльність приводить до негативного впливу на цю рівновагу.
Метан СН4 виробляється у великих кількостях в результаті біологічних перетворень в природі. Оцінки обсягів щорічних природних джерел та стоків метану в світі складають приблизно 500 мільйонів тонн.
Природними джерелами атмосферного метану є:
анаеробний розклад органічних речовин у біологічних системах (болота, тундра),
перетравлення термітами деревини шляхом розкладу целюлози в метан,
океани, моря та прісні водоймища.
Основними антропогенними джерелами викидів метану є :
вирощування рису на дуже зволожених землях,
кишкова ферментація тварин та розклад відходів тваринного походження,
розклад твердих міських відходів,
видобуток та транспортування вугілля, природного газу та нафти.
З даних 1990 року на Україні найбільший внесок у викиди метану вносить енергетика - біля 65%, також багато метану викидається при виробництві сільськогосподарської продукції та при утилізації відходів.
Метан - супутній продукт спалювання біомаси та неповного згорання палива.
Поглиначами метану є грунти та хімічні перетворення в атмосфері.
Природні джерела атмосферного закису азоту N2O - океани, грунти тропічних та помірних широт, ліси та луки. Наприклад, вміст N2O в грунтах є результатом життєдіяльності грунтових бактерій. Антропогенними джерелами емісії закису азота є:
сільськогосподарська обробка грунтів, особливо використання азотомістких добрив,
спалювання викопного природного палива,
виробництво адипінової (нейлонової) та азотної кислот,
спалювання біомаси.
За данними 1990 року, на Україні найбільший внесок в антропогенні викиди N2O дає утилізація міських відходів - 43%. Також вагомі внески в викиди закису азоту дають хімічна промисловість та енергентика.
Найбільша концентрація озону О3 у верхніх шарах атмосфери, де формується так званий озоновий шар. Заподіяні цьому шару ушкодження викликають занепокоєння. Озон є і парниковим газом. В нижні шари атмосфери (тропосферу) озон потрапляє в результаті хімічних перетворень кисню в присутності світла та деяких хімічних речовин, переважно антропогенного характеру. Завдяки складним хімічним реакціям в щільних шарах атмосфери деякі речовини, переважно створені людиною, з’єднуються і виникає озон.
Озон в тропосфері утворюється в результаті взаємодії сонячного світла з киснем та іншими атмосферними газами або з промисловими забруднюючими речовинами.
Кількість озону в багатьох випадках залежить від погодних умов та наявності сонячного тепла. Його кількість також зростає.
Хлорфторвуглеці та фторвуглеці (перфторвуглеці, гідрофторвуглеці та гексафторид сірки SF6) - це гази, яких не було в атмосфері до початку ХХ сторіччя і які з'явилися виключно в результаті діяльності людини.
Джерела цих газів - виробництво алюмінію, магнію, галогенмістких вуглеводів (наприклад, HCFC-22) та інші промислові процеси. Хлорфторвуглеці є руйнівниками озонового шару.
Сучасне та очікуване застосування цих сполук включає охолодження та заморожування, кондиціонування повітря, гасіння пожеж, використання аерозолів, розчинників та виробництво поропласту.
Хлорфторвуглеці, відомі як фреони, сильно руйнують озоновий захисний шар Землі і тому їх виробництво скорочується в усьому світі.
Прогнозується, що використання гідрофторвуглеців і деякою мірою перфторвуглеців та гексафториду сірки суттєво зросте в наступному десятиріччі в зв'язку з важливістю цих сполук як замінників озоноруйнуючих речовин, тобто хлорфторвуглеців.
Всі ці сполуки мають високі коефіціенти глобального потепління, значно підсилюють парниковий ефект і дуже важливі, оскільки поглинають інфрачервоне випромінювання, яке не поглинули інші гази.
Водяна пара – один з найважливіших парникових газів. Але ми його таким не сприймаємо. Він усюди зустрічається в природі. Він невидимий. Діяльність людини не впливає на нього безпосередньо, але існують важливі непрямі зв’язки. Потепління, що відбувається через дію інших парникових газів, збільшує випаровування та призводить до підвищення кількості водяної пари в атмосфері. Це також може збільшити потепління.