Традиції фізичного виховання, загартування підростаючого покоління стали наслідуватися і в інші епохи.
Інакше, аніж в Спарті, будувалось навчання і виховання у Афінах.
Ідеал афінського виховання зводився до багатозначного поняття сукупності чеснот. По суті, мова йшла про всебічне формування особистості, перш за все з розвинутим інтелектом та культурою тіла. Вважалось, що прагнути до досягнення подібного ідеалу був у праві лише вільний та заможний громадянин Афін.
Практику організованого виховання та навчання проймав принцип змагання (агоністики). Діти, підлітки, юнаки постійно змагалися в гімнастиці, танцях, словесних суперечках, самовдосконалюючись і відшліфовуючи свої найкращі якості.
Всі афіняни отримували домашнє виховання. Сини вільних громадян зазвичай виховувались в сім’ї до 7 років. Потім за хлопчиками із заможних сімей наглядав особливий раб — педагог (дослівно поводир). Вихователем часто ставав найнепотрібніший в господарстві раб. Так що нерідко педагог був носієм ненайкращих властивостей, які часом засвоював і його підопічний.
Після семи років хлопчики-діти вільних громадян отримували можливість навчатися в приватних і загальних навчальних закладах.
Існувало декілька типів подібних закладів.
Початкову освіту давали приватні платні школи: мусичні та гімнастичні. В мусичних школах навчались школярі 7 – 16-річного віку, в гімнастичних школах або палестрах — 12 – 16-річні підлітки. Зазвичай учні відвідували одночасно обидва типи вказаних закладів.
Мусична школа давала переважно літературну та музичну освіту з елементами наукових знань. Альфою і омегою шкільної програми було вивчення поем Гомера. Як відмічав давньогрецький мислитель Платон, “Елладу виховував Гомер”. Насправді, “Іліада” і “Одісея” не тільки слугували дидактичним матеріалом при навчанні грамоті і музиці, але і вводили юних громадян в систему життєвих відносин, призвичаювали до народних традицій.
Освоювались також початки математики, перш за все чотири арифметичні дії. В палестрах займалися розвитком культури тіла. Учні інтенсивно займалися бігом, боротьбою, стрибками, метанням диска, списа, фехтуванням. Все це було необхідно майбутнім воїнам. Афінський важкоозброєний піхотинець (гопліт) під час бою повинен був робити часті перебіжки, вступати в єдиноборство з ворогом, користуючись списом та мечем. Такому воїну отримана в палестрах підготовка була необхідною. Для завершення перебування в мусичних та гімнастичних школах наступним етапом освіти могли стати загальні установи — гімнасії. В V – IV ст. до н. е. Таких гімнасій в Афінах було три: Академія, Лікей та Кіносарг.
В гімнасіях вдосконалювали освіту юнаки 16 – 18 років. Акцент робився на вправах, що укріплювали та розвивали тіло. Водночас відшліфовувалися і розумові здібності. В гімнасії завжди можна було послухати популярного політика або філософа. Наприклад, відомо, що для великого мислителя давнини Сократа одним із улюблених місць для зустрічей зі слухачами був Лікей.
Вершиною виховання і освіти вважалось перебування 18 – 20-річних юнаків в ефебії — громадській установі, де викладачі, які знаходилися на службі у держави, навчали військовому ремеслу: верховій їзді, стрільбі із лука і катапульти, метанню дротика та ін. У ефебів була особлива форма одежі — широкополий капелюх та чорний плащ (хламіда).
Більш скромними були зміст і завдання жіночої освіти і виховання. Афінська традиція передбачала для дівчаток та дівчат аж до заміжжя виключно домашнє виховання. В сім’ї вони отримували елементарні навики читання та письма, музичну підготовку. Дівчата рідко коли з’являлися на людях, наприклад, під час релігійних царемоній. За судженнями афінян, жінка не могла бути претендентом на володіння “сукупністю чеснот”. Її справою було домашнє господарство.
2. Виховання і освіта в епоху Еллінізму
В Елладі та переважно на Близькому Сході в епоху після розпаду імперії Олександра Македонського (ІІІ – І ст. до н. е.), культура та освіта розвивались в тісному зв’язку з традиціями грецької освіти. В цей період, що отримав у науці назву епохи Еллінізму, система грецької освіти поширюється по Середземномор’ю, проникає в Причорномор’я, на Кавказ, в Середню Азію та Індію.
В самій Греції в Еллінську епоху пройшли важливі переміни в сфері виховання і освіти. Пройшли суттєві зміни в нижчій освіті. Мусична школа скоротила свій курс до 5 років і потіснила гімнастичну освіту. Вчителі вбивали знання кулаком і батогом. Після закінчення мусичної та гімнастичної освіти учнів чекала нова щаблина — граматична школа. Програмою граматичної школи передбачалось навчити правильно писати, читати, говорити, дати уявлення про музику.
Змінилися і програми гімнасій. В них менше уваги стали приділяти фізичному вихованню, але збільшився об’єм теоретичної освіти, елементи якої були присутні вже в граматичній школі. Втратила свій військовий характер ефебія. Вона перетворилась у своєрідний вищий навчальний заклад. Тут велися різноманітні навчальні заняття за більш поглибленою програмою, ніж в гімнасії. Викладались граматика, риторика, філософія з елементами математики, фізики, логіки, етики і т. д. Учні також займалися гімнастикою, військовими вправами. Термін навчання в ефебії дорівнював одному року.
Вершиною освіти вважались філософські школи, які фактично перетворились у вищі навчальні заклади. Всього в Афінах діяли чотири філософські школи. Крім основаних Платоном Академії та Арістотелем Лікею були створені ще дві школи — стоїків та епікурійців.
При загальному філософському напрямку освіти в програмах шкіл робились деякі акценти. В Академії заохочувалось, наприклад, вивчення математики, в Лікеї — природознавства, історії, теорії музики. В Греції, як і у всьому Еллінському світі, виховання було перш за все громадською справою. В Еллінську епоху виникають нові центри просвіти. До них в першу чергу слід віднести Александрію — єгипетську столицю династії Птолемеїв (305 – 30 рр. до н.
е.). Як і у всьому Еллінському світі в Александрії нав’язувалась освіта Греції та існували школи нижчого та середнього типів.
З особливою увагою ставилися тут до вищої освіти. Птолемеєм ІІ (308 – 246 рр. до н. е.) був заснований Мусеум. Сюди запрошували найкращих вчених. Серед викладачів і вихованців Мусеуму були ті, чиї імена знав весь Еллінський світ: Архімед, Євклід, Ератосфен та ін. При Мусеумі знаходилось величезне у свій час сховище рукописів. Тут можна було вивчати всі тогочасні науки — філософію, математику, астрономію, філологію, природознавство, медицину, історію і ін. Головною формою навчання були лекційні заняття.
Александрія була своєрідним містком між Елладою та Римом. За словами давньогрецького історика Страбона, в Римі було багато александрійських вчителів.
3. Виховання і школа в Древньому Римі
Важливу роль у формуванні особистості грало домашнє навчання і виховання. В так звану епоху царів (VIII – VI рр. до н. е.)
вже склалися міцні традиції сім’ї, дому як осередка суспільства та виховання.
Діти отримували релігійне виховання, при цьому батько виконував обов’язки жреця. Сім’я древніх римлян вірила в багатьох богів. Юнону вважали покровителькою шлюбу і кохання, Янус охороняв двері дому і т. д. Батько був у сім’ї необмеженим володарем. Мати мала менші права, але грала у вихованні важливу роль. Дівчатка та дівчата знаходились під неперервним наглядом матері аж до заміжжя. Хлопчики до 16-річного віку під наглядом батька вивчали домашню та польові роботи, засвоювали мистецтво володіння зброєю. Весь цей час їм потрібно було носити довге волосся.
Відносини в сім’ї часто були далеко не ідеальними. Нерідко матері довіряли дочкам свої таємні захоплення та зради. На очах у дітей батьки жорстоко розправлялися над рабами, приймали участь у пияцтві.
Протягом всієї римської історії сімейне виховання грало більшу або меншу роль, але сім’я завжди вважалась відповідальною за моральне, громадянське становлення юних римлян. В період розквіту Римської імперії сім’я помітно поступилася своїми позиціями державній системі освіти. Зате наприкінці римської цивілізації домашнє виховання знову займає провідне місце в підготовці підростаючого покоління.
Як стверджує римський історик Лівій, перші спроби створення навчальних закладів слід віднести до 449-го р. до н. е. Заняття проводились окремими особами на форумі — в місці суспільних зібрань римлян. До ІІІ ст. до н. е. з’являється професія наставника. Його роль виконували раби. Рабині-няньки наглядали за дітьми до 4 – 5 років. Раби-педагоги навчали хлопчиків читанню, письму та лічбі. Рабинь-няньок та рабів педагогів утримували заможні громадяни. Всі інші римляни посилали дітей навчатися на форум. Ремесло педагога вважалось принизливим для вільних громадян.
Вже на зорі римської історії грецька освіченість шанувалася як еталон. Починаючи з ІІ ст. до н. е. на організацію шкільного навчання в Римі великий вплив робила традиція елліністичних центрів Античного світу.
Разом з тим римська система освіти і виховання ніколи не втрачала своєї самобутності. При збереженні помітної ролі сімейного виховання і наявності поряд з суспільними навчальними закладами приватних вона мала більш практичну спрямованість (підготовка сильних, вольових дисциплінованих громадян). Із програми виховання нещадно виключали витончені мистецтва — музика та співи, оскільки вони, як вважало багато римлян, “пробуджують більше мріяти, аніж діяти”. Девіз “користь” можна назвати головним в римському вихованні та навчанні. Основною метою було забезпечити певну кар’єру або в військовій справі, або в політиці.
В перші століття нашої ери в Римській імперії основними вважалися дев’ять шкільних дисциплін: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика, медицина та архітектура. До V століття із цього списку були виключені медицина та архітектура. Таким чином сформувалася програма семи вільних мистецтв з одночасним поділом на тривіум (граматика, риторика, діалектика) і квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія і музика).